Фарингіт (Катар ковтки)

Фарингіт – це гострий чи хронічний запальний процес у слизовій оболонці задньої стінки глотки, частіше вірусної чи бактеріальної природи. Виявляється першінням, відчуттям «грудки» і болем у горлі, що посилюється при ковтанні, сухим кашлем, підвищенням температури. У більшості випадків можливе повне лікування, можливий перехід гострого процесу в хронічний. Рідше можуть виникнути грізні ускладнення: ревматичне ураження серця та суглобів. Діагностується за даними фарингоскопії результатів лабораторної ідентифікації збудника. Лікування включає місцеві процедури (інгаляції, полоскання горла), антибіотикотерапію, хірургічні маніпуляції.

Найчастіше причиною розвитку є бактерії чи віруси. Вірусний фарингіт становить близько 70% всіх запальних процесів у слизовій оболонці глотки. У ролі збудників може виступати аденовірус, вірус парагрипу, риновірус, коронірус або цитомегаловірус. Бактеріальний фарингіт зазвичай викликається стрептококами. У деяких випадках можливий розвиток грибкового фарингіту (зазвичай у хворих з порушеним імунітетом або після тривалого лікування антибіотиками). Рідше причиною розвитку фарингіту є алергія, травма (при хірургічному втручанні або потраплянні стороннього тіла) або вплив подразнюючих факторів (опромінення, луги, кислоти, пара або гаряча рідина).

Виникнення хронічного фарингіту може бути спровоковане потраплянням у горлянку шлункового вмісту при грижі стравохідного отвору діафрагми та гастроезофагеальному рефлюксі. Причиною розвитку хронічного фарингіту можуть стати хронічні запальні процеси у порожнині носа (риніт) та параназальних пазухах (синусит). Захворювання в цьому випадку викликається не тільки постійним диханням через рот, але і дією судинозвужувальних крапель, що стікають з носової порожнини в горлянку.

Фактори ризику

Ризик розвитку фарингіту збільшується при переохолодженні, порушенні імунного статусу, тяжких хронічних захворюваннях, підвищеному вмісті в повітрі пилу та дратівливих хімічних речовин, курінні та зловживанні алкоголем.

Фарингіт може бути гострим або хронічним:

1. Гострий фарингіт. Зазвичай протікає дифузно та охоплює всі відділи глотки.

2. Хронічний фарингіт. Як правило, має більш чітку локалізацію та вражає верхній, середній чи нижній відділ глотки. Однак, виділення окремих видів хронічного фарингіту в залежності від локалізації завжди проводиться з часткою умовності.

• гіпертрофічний
• атрофічний
• катаральний.

Гострий фарингіт

Гострий фарингіт рідко протікає ізольовано. Як правило, розвивається при інфекційних захворюваннях верхніх дихальних шляхів. Ізольований гострий фарингіт може спостерігатися при дії подразників безпосередньо на слизову оболонку глотки (дихання на холоді через рот, холодна та гаряча їжа, вживання алкоголю, куріння).

Пацієнт пред’являє скарги на почуття першіння та садіння в глотці, незначний біль при ковтанні. Як правило, «порожній ковток» (ковтання слини) супроводжується більшою хворобливістю в порівнянні з ковтанням їжі. При поширенні процесу на тубофарингеальні валики можлива іррадіація болю у вуха. Зазвичай загальний стан не страждає або страждає незначно. Температура тіла може підвищуватись до субфебрильної.

У дітей віком до 2-х років часто відзначається тяжкий перебіг гострого фарингіту. Запальний процес поширюється на порожнину носа та носоглотку. Носовий подих порушується. Можливе підвищення температури до фебрильної.

Хронічний фарингіт

Пацієнтів, які страждають на хронічний атрофічний фарингіт, турбує сухість, почуття дряпання або першіння в горлі. Можливий сухий кашель. На фарингоскопії видно суху, бліду, витончену, блискучу (лакову) слизову оболонку глотки, місцями вкриту слизом і кірками.

При катаральному та гіпертрофічному хронічному фарингіті хворі скаржаться на почуття садіння, періння чи стороннього тіла в горлі, нерізкий біль при ковтанні. У глотці пацієнта постійно накопичується густе слизове, що відокремлюється, тому хворий постійно відкашлюється. Кашель посилюється вранці, в окремих випадках супроводжується нудотою та блюванням.

При гострому (зазвичай стрептококовому) фарингіті може розвинутись паратонзилярний абсцес. У деяких випадках запалення поширюється на прилеглі органи, викликаючи ларингіт та трахеїт. Гострий фарингіт, при якому як інфекційний агент виступає викликаний b-гемолітичний стрептокок групи А, може зіграти роль пускового захворювання при гострому суглобовому ревматизмі.

Діагноз фарингіту виставляється лікарем-отоларингологом на підставі характерних симптомів та даних фарингоскопії. Для визначення природи збудника за необхідності проводиться вірусологічне чи бактеріологічне дослідження мазка з горлянки.

При гострій формі під час фарингоскопії виявляється гіперемія слизової оболонки глотки, що поширюється на піднебінні мигдалики. Язичок набрякли, на глотці місцями виявляється слизово-гнійний наліт. У деяких хворих виявляється збільшення та болючість верхніх шийних лімфовузлів.

При катаральному фарингіті виявляється розлита гіперемія та потовщення слизової оболонки глотки, язичка та м’якого піднебіння. Глотка місцями покрита в’язким слизовим або слизово-гнійним відокремлюваним. Окремі групи фолікулів збільшено. Для гіпертрофічного фарингіту характерні більш виражені зміни. При гранульозному гіпертрофічному фарингіті спостерігається розростання лімфоїдної тканини в ділянці задньої стінки глотки, при бічному гіпертрофічному фарингіті – гіперплазія лімфоїдної тканини за задніми піднебінними дужками.

Необхідно виключити фактори, що викликають та підтримують запалення в глотці. Пацієнту рекомендують утриматися від куріння, прийому алкоголю та дратівливої ​​їжі (солоної, гострої, кислої, холодної або гарячої). При встановленій бактеріальній природі фарингіту в деяких випадках проводиться антибіотикотерапія.

Місцеве лікування полягає у полосканні теплими розчинами антисептиків через кожні півгодини-годину. Показано інгаляцію з масляними препаратами та лужними розчинами, застосування аерозольних протизапальних препаратів.

При хронічному гіпертрофічному фарингіті виконується припікання гранул трихлороцтовою кислотою або розчином срібла нітрату. При вираженій гіпертрофії застосовується кріотерапія, лазерна дія на гранули глотки та радіохвильове гасіння її задньої стінки.