Фарингомікоз (Грибковий фарингіт, Тонзиломікоз)

Фарингомікоз (Грибковий фарингіт) – запальне захворювання слизової оболонки глотки, що має грибкову етіологію. Фарингомікоз може мати псевдомембранозний, еритематозний, гіперпластичний та ерозивно-виразковий характер. Його клінічними проявами є першіння, подряпини, печіння, сухість та ін. дискомфортні відчуття в горлі; біль у горлі, що посилюється при ковтанні; субфебрилітет, загальне нездужання; наявність у горлі білуватих або жовтих нальотів. Основу діагностики фарингомікозу складають мікроскопічні та культуральні дослідження мазків із зіва, фарингоскопія, консультації суміжних фахівців. Фарингомікоз лікується системним та інтрафарингеальним застосуванням протигрибкових препаратів на тлі корекції наявних імунних та ендокринних порушень.

У сучасній структурі інфекційних уражень горлянки фарингомікоз займає за різними спостереженнями від 30% до 40%. Фахівці в галузі клінічної отоларингології говорять про тенденцію до збільшення захворюваності на фарингомікоз серед населення. З однаковою частотою фарингомікоз зустрічається в осіб різних вікових груп. У дітей переважають грибкові ураження ротової порожнини. І у дітей, і у дорослих фарингомікоз найчастіше поєднується з грибковим хейлітом, стоматитом, гінгівітом, глоситом. Слід зазначити, що фаринкомікоз протікає важче, ніж запальні ураження глотки іншої етіології. Він може спричинити грибковий сепсис або поширений мікоз внутрішніх органів.

Фарингомікоз є грибковим захворюванням. У більшості випадків він обумовлений дріжджоподібними грибами Candida, які також є збудниками генітального кандидозу, молочниці, кандидозу шкіри та кандидозу ротової порожнини. Фарингомікоз, викликаний цвілевими грибами (Aspergillus, Geotrichum, Penicillium), трапляється лише у 5% випадків.

Фактори ризику

У розвитку фарингомікозу першорядну роль відіграє зниження імунітету, що спостерігається у пацієнтів з ВІЛ, частими ГРВІ, туберкульозом, різними ендокринними порушеннями (цукровий діабет, гіпотиреоз, ожиріння). З цієї ж причини фарингомікоз може виникнути на тлі нераціональної антибіотикотерапії, що тривало або часто проводиться, лікуванні глюкокортикостероїдами та хіміотерапевтичними препаратами. До групи ризику також входять пацієнти, які користуються знімними зубними протезами.

Залежно від клініко-морфологічних характеристик патологічних змін, що спостерігаються в глотці, фарингомікоз поділяють на 4 форми.

• Псевдомембранозний фарингомікоз характеризується наявністю на поверхні глотки нальотів білого, рідше жовтуватого кольору.
• Ерітематозний, або катаральний, фарингомікоз проявляється ділянками почервоніння, що виникають у горлянці, мають гладку, начебто лаковану, поверхню.
• Гіперпластична форма відрізняється утворенням білих бляшок, які важко відокремлюються від розташованого під ними епітелію глотки.
• При ерозивно-виразковому фарингомікозі мають місце ерозії або виразки слизової оболонки глотки, які зазвичай носять поверхневий характер.

Клінічна картина фарингомікозу характеризується великою кількістю досить виражених дискомфортних відчуттів у глотці: першіння, відчуття печіння і садіння, відчуття сухості та дряпання в горлі. Больовий синдром виражений помірно і посилюється під час їжі, особливо, якщо вона носить дратівливий характер (солоні, перчені страви). При цьому багато пацієнтів відзначають, що біль віддає в нижню щелепу та вухо на передню поверхню шиї. Місцеві зміни можуть супроводжуватися шийним лімфаденітом та порушеннями загального стану: головним болем, підйомом температури тіла до субфебрильних цифр, нездужанням.

Фарингомікоз найчастіше має хронічний перебіг із частими загостреннями (до 10 разів на рік). Гостра форма фарингомікозу найчастіше трансформується в хронічну. Цьому чимало сприяє неправильна діагностика та не зовсім коректне лікування фарингомікозу.

Перебіг фарингомікозу може ускладнитися утворенням паратонзилярного або заглоткового абсцесу. У найважчих випадках можлива генералізація мікотичної інфекції з розвитком грибкового сепсису та ураженням соматичних органів.

Важливе значення у діагностиці фарингомікозу має опитування пацієнта, в ході якого лікар-отоларинголог повинен з’ясувати, які захворювання глотки раніше діагностувалися, як вони протікали та яке проводилося лікування; чи не отримував пацієнт тривалий курс кортикостероїдів чи антибіотиків, чи не проходив він лікування імуносупресорними препаратами. Виявлення в анамнезі пацієнта, що звернувся, даних про проведення імуносупресорної терапії або наявність періодично загострюється і погано піддається лікуванню запального захворювання глотки дозволяють лікарю запідозрити фарингомікоз. Методи підтверджуючої діагностики:

• Фарінгоскопія. При огляді глотки відзначається набряклість слизової оболонки та нальоти на ній. Вогнища грибкового ураження розташовуються на піднебінних мигдаликах і дужках, а також задній стінці глотки. Вони можуть поширюватися на мову та внутрішню поверхню щік, слизову оболонку гортані та стравоходу (кандидозний езофагіт). Якщо фарингомікоз викликаний грибами роду Candida, то нальоти мають білуватий колір, сирну консистенцію і легко знімаються; під ними виявляється гіперемована слизова оболонка, в деяких випадках – виразкові ділянки, схильні до кровоточивості. Якщо фарингомікоз обумовлений інвазією пліснявих грибів, то нальоти на слизову оболонку глотки мають жовтуватий відтінок і знімаються з утрудненням.
• Лабораторна діагностика. За результатами візуальних методів дослідження неможливо точно судити про етіологію виявлених змін. Тому вирішальним для підтвердження фарингомікозу є лабораторне виявлення грибів у мазках із зіва. Скринінговим способом діагностики фарингомікозу є мікроскопічне дослідження забарвленого та нативного мазка з поверхні мигдаликів та глотки. За допомогою мікроскопії можливе виявлення грибкових клітин, спор та ниток псевдоміцелію. Культуральне дослідження нальотів та мазків із зіва займає набагато більше часу, ніж мікроскопія, але допомагає встановити вид грибів та їх чутливість до антимікотичних препаратів.
• Додаткові дослідження та консультації. З метою виявлення фонових станів організму, що спричинили розвиток фарингомікозу, пацієнтам призначають консультацію імунолога та ендокринолога, проводять імунологічні та ендокринологічні дослідження, клінічні аналізи, RPR-тест на сифіліс, визначення цукру крові, аналіз крові на ВІЛ та маркери гепатиту В.

Диференційна діагностика

Фарингомікоз слід диференціювати від бактеріального фарингіту, ангіни, раку горлянки, сифілісу, скарлатини, інфекційного мононуклеозу. Проблеми зі зняттям цих нальотів нагадують дифтеритический наліт і вимагають виключення дифтерії. У деяких випадках проведення диференціальної діагностики фарингомікозу потребує додаткової консультації онколога, венеролога, інфекціоніста.

Як правило, фарингомікоз лікується поєднанням загального та місцевого застосування антимікотичних препаратів. До них належать 3 групи препаратів: полієни (ністатин, амфотерицин, леворин), азоли (флуконазол, кетоконазол, ітраконазол) та аліламіни (тербінафін). Лікування загострень займає в середньому 7-14 днів, у стані ремісії проводиться протирецидивна терапія. Ускладнений фарингомікоз є показанням для госпіталізації пацієнта.

На думку багатьох авторів найбільше добре в лікуванні фарингомікозу, викликаного дріжджоподібними грибами, себе зарекомендував флуконазол. Його призначають прийомом 1 раз на добу та курсом лікування 1-2 тижні. За відсутності ефекту лікування флуконазолом пацієнту призначають інші препарати цієї групи. Якщо фарингомікоз виявляється резистентним до стандартної протигрибкової терапії, лікування проводять внутрішньовенним введенням амфотерицину. Щодо цвілевих грибів більш ефективними є інтраконазол і тербінафін.

Місцеве лікування фарингомікозу здійснюється оксихіноліном, мірамістіном, клотримазолом, суспензією натаміцину. Воно проводиться шляхом обробки задньої стінки глотки, ендофаренгіальних інстиляцій, промивань піднебінних мигдаликів.

Терапія фарингомікозу має супроводжуватися корекцією тих порушень, які сприяли його розвитку. З цією метою за результатами імунограм пацієнту призначається відповідне імуномодулююче лікування, за результатами гормональних тестів – терапію ендокринних захворювань.

Своєчасне звернення за допомогою до лікарів та адекватно проведене лікування забезпечує сприятливий для лікування фарингомікозу прогноз. При переході захворювання на хронічну форму прогноз для одужання менш сприятливий.

Основними заходами, що запобігають фарингомікозу, є раціональна антибіотикотерапія, дотримання суворих показань у призначенні глюкокортикоїдної терапії, підтримання працездатності імунної системи, корекція рівня цукру крові та інших ендокринних порушень.