Фасціолез

Фасціолез – це паразитарна інвазія, що викликається печінковою або гігантською двоусткою і характеризується переважним ураженням гепатобіліарної системи. Перебіг фасціолізу супроводжується нездужанням, лихоманкою, кропив’янкою, нудотою, болями у правому підребер’ї, збільшенням розмірів печінки, жовтяницею. У діагностиці фасціолізу інформативні серологічні методи (ІФА, РІФ, РІГА), дослідження дуоденального вмісту та фекалій на яйця гельмінтів, УЗД печінки та жовчовивідних шляхів. У комплексну терапію фасціолізу включають дієту, прийом антигельмінтних засобів (триклабендазол, празіквантел), жовчогінних, антигістамінних препаратів.

Фасціолез – позакишковий гельмінтоз, зумовлений паразитуванням у паренхімі печінки та жовчних шляхах печінкової або гігантської фасціоли (сисуна). Поряд з опісторхозом, клоноргоспом, парагонімозом, шистосомозами фасціолез відноситься до найбільш поширених трематодоз людини. Фасціолез, що викликається печінковим сисуном, поширений в Австралії, країнах Європи та Південної Америки. Фасціолез, пов’язаний з гігантським сисуном, зустрічається в Африці, Східній Азії, районах Середньої Азії та Закавказзя. Описано як спорадичні, так і масові спалахи захворювання, що охоплювали сотні людей. Згідно з наявними даними, фасціолезом уражено від 2,5 до 17 млн. населення планети.

Характеристика збудника

Збудниками фасціолізу виступають два види трематод (сисунів): двоустка печінкова (Fasciola hepatica) та двоустка гігантська (Fasciola gigantea). Печінкова фасціола має тіло плоскої листоподібної форми, на головному кінці якого розташовано 2 присоски. Довжина дорослого паразита 20-30 мм, ширина 8-12 мм. Гігантська фасціола має більші розміри: довжину 33-76 мм, ширину 5-12 мм.

Механізм передачі

Остаточними господарями сисунів служать травоїдні сільськогосподарські тварини, рідше – людина. Паразитуючи у жовчовивідній системі, гельмінти відкладають яйця, які з випорожненнями потрапляють у навколишнє середовище та свій подальший розвиток проходять у прісній воді. Там личинкові стадії (мірацидії), що вийшли з яєць, впроваджуються в тіло черевоногих молюсків, які є проміжними господарями збудника фасціолізу.

У внутрішніх органах молюсків мирацидії перетворюються спочатку на спороцисти, потім у хвостаті церкарии. Через 1-2 місяці церкарії знову виходять у воду, інцистуються, перетворюючись на адолескарій, і прикріплюються до поверхні водних рослин або водної плівки. У цій стадії личинки стають інвазійними, тобто здатними викликати фасціолез у тварин та людини.

Зараження тварин фасціолез відбувається при поїданні трави на випасі, забрудненої личинками двоустки; інфікування людини можливе при вживанні дикорослих або городніх рослин, полив яких здійснювався водою з прісних водойм; питво некип’яченої води; під час купання і т. д. У шлунково-кишковому тракті личинки фасціоли вивільняються з оболонок, через стінку кишечника виходять у черевну порожнину, де через капсулу впроваджуються в паренхіму печінки і таким чином потрапляють у жовчні протоки. Можливий гематогенний шлях міграції – через кишкові та воротні вени в печінкові протоки.

Через 3-4 місяці паразитування в організмі остаточного господаря фасціоли досягають статевозрілої стадії і починають відкладати яйця. У гепатобіліарній системі людини збудники фасціолізу здатні паразитувати 5-10 і більше років.

Токсико-алергічні реакції, що розвиваються в міграційну фазу інвазії, пов’язані із сенсибілізацією організму антигенами личинок, а також механічним травмуванням тканин на шляху їх просування. У хронічній стадії фасціолізу патологічні ефекти обумовлені паразитуванням гельмінтів у жовчних протоках. Статевозрілі гельмінти викликають пошкодження печінкової паренхіми з розвитком мікроабсцесів та фіброзних змін печінки.

Нагромаджуючись у жовчних ходах, фасціоли можуть сприяти їх обструкції та порушенню відтоку жовчі, розвитку проліферативного (а у разі приєднання вторинної інфекції – гнійного) холангіту. Загальнотоксична дія на організм при фасціолезі обумовлена ​​надходженням в кров продуктів життєдіяльності гельмінтів та розпаду печінкової тканини. У результаті тривалого перебігу фасціолезу може розвиватися цироз печінки та портальна гіпертензія.

У розвитку фасціолізу виділяють інкубаційний період, гостру (міграційну) та хронічну (пов’язану з паразитуванням дорослих гельмінтів) стадії. Залежно від інвазуючої дози, інкубаційний період може тривати від 1 до 8 тижнів.

У міграційну фазу головним чином виражені загальнотоксичні та алергічні симптоми. Хворі на фасціольоз скаржаться на підйоми температури, слабкість, нездужання, головний біль. Лихоманка може бути субфебрильною або високою (до 39-40 ° С), носити ремітуючий або хвилеподібний характер. На цьому фоні з’являється кропив’янка і свербіж шкіри, набряк Квінке, висока (до 80-85%) еозинофілія в крові. Розвиваються диспепсичні розлади: нудота, блювання, біль в епігастрії та правому підребер’ї; відбувається збільшення розмірів печінки, що супроводжується жовтяницею. У ранньому періоді часто розвивається алергічний міокардит, що характеризується болями загрудин, артеріальною гіпертензією, тахікардією. Через кілька тижнів клінічні прояви гострого фасціолізу значно чи повністю вщухають.

Через 3-6 місяців захворювання вступає у хронічну стадію, симптоми якої обумовлені безпосереднім ураженням печінки та жовчних шляхів. Перебіг хронічного фасціолізу супроводжується гепатомегалією, приступоподібним болем у правому боці; у періоди загострення – жовтяницею. Тривала інвазія призводить до розвитку диспепсичного синдрому, анемії, гепатиту, цирозу печінки.

Вторинне інфікування загрожує виникненням гнійного холециститу та холангіту, абсцесів печінки, стриктури жовчних шляхів. У літературі описані казуїстичні випадки фасціолезу з нетиповою локалізацією сисунів у головному мозку, легенях, молочних залозах, євстахієвих трубах, гортані, підшкірних абсцесах.

Найчастіше фасціолез діагностується вже в хронічній стадії, коли з турбуючими скаргами хворі звертаються до терапевта або гастроентеролога. Приблизний діагноз ґрунтується на сукупності епідеміологічних даних та клінічних даних. На користь фасціолізу свідчить наявність раніше зафіксованих випадків інвазії на даній території, групова захворюваність, вживання салатних рослин, питво води з відкритих джерел або використання її для миття посуду, фруктів, овочів та ін.

• Методи виявлення збудника. У ранньому періоді фасціолізу діагноз підтверджується серологічними методами (РІФ, ІФА, РІГА, РСК). У хронічній стадії інформативно виявлення яєць фасціол у фекаліях або дуоденальному вмісті. Паразити можуть бути виявлені за допомогою ультразвукового дослідження печінки та жовчного міхура, КТ печінки.
• Біохімія крові. У біохімічних пробах печінки відзначається підвищення активності трансаміназ та лужної фосфатази, гіпопротеїнемія, гіпоальбумінемія.

Фасціолез необхідно відрізняти від опісторхозу, клоноргоспу, вірусних гепатитів, панкреатиту, холангіту, холециститу іншої етіології.

Лікування фасціолізу проводиться стаціонарно. У гостру фазу призначається дієта, що щадить, десенсибілізуючі препарати; при розвитку міокардиту та гепатиту показані глюкокортикостероїди. До протипаразитарної терапії переходять лише після стихання гострих явищ. Як етіотропні препарати при фасціолізі використовуються триклабендазол, гексахлорпараксилол, празиквантел. З метою вигнання загиблих фасціол із жовчних проток призначаються жовчогінні засоби.

Контрольне паразитологічне обстеження (аналіз калу на яйця гельмінтів, дуоденальне зондування з дослідженням порцій жовчі) проводиться через 3 та 6 місяців. У разі розвитку гнійних ускладнень потрібне призначення антибіотиків та проведення хірургічного втручання (дренування абсцесу печінки, дренування жовчних проток та ін.).

Рання діагностика фасціолізу дозволяє провести своєчасну терапію та домогтися одужання. При високоінтенсивній інвазії або вторинній бактеріальній інфекції прогноз може бути серйозним, аж до смерті. Індивідуальна профілактика фасціолізу полягає у недопущенні вживання сирої води з водойм, погано промитої городної зелені. Заходи громадського контролю включають очищення водойм, їх захист від фекального забруднення, ліквідацію проміжних господарів фасціолізу – молюсків, ветеринарне обстеження та дегельмінтизацію худоби, санітарно-просвітницьку роботу.