Фавус (Парша)

Фавус – це захворювання мікотичного характеру, у якому уражається гладка шкіра. Волосся, нігті та внутрішні органи уражаються рідко. Захворювання проявляється наявністю кірок і лусочок на шкірі, алопецією, зміною нігтів. Діагностика фавусу в основному лабораторна: мікроскопічне виявлення грибка у зіскрібках. Лікування фавуса зазвичай включає системну антимікотичну терапію, обробку уражених ділянок шкіри і видалення нігтьових пластин, що розкрилися.

Фавус – грибкова інфекція з хронічним перебігом, що зачіпає гладку шкіру, волосисту частину голови, нігтьові пластинки. Захворюваність дуже висока у країнах із жарким та вологим кліматом. У нашій країні фавус діагностують переважно у центральних і південних районах, у районах, де переважають низькі температури, фавус зустрічається вкрай рідко. Хворіють переважно особи зі зниженим імунітетом, зниженим харчуванням, супутніми ендокринними захворюваннями.

Збудником фавусу є грибок Trihophyton schonleinii, який паразитує тільки на людині, а тому зараження у вигляді тварин виключено. Основним шляхом передачі інфекції є контактно-побутова. При тісному контакті з людиною хворим фавусом і при контакті з його речами (предмети особистого вжитку, лазневе приладдя, одяг та білизна) і відбувається більша відсоткова частина інфікувань.

Оскільки фавус має хронічний млявий характер, то заражаються в основному діти при контакті з матерями та бабусями, оскільки саме жінки становлять більшу частину хворих на фавус. Через те, що фавус менш контагіозен, порівняно з іншими грибковими захворюваннями, він тривалий час залишається непоміченим, хоча хворі люди продовжують заражати оточуючих. Як правило, фавус діагностується випадково під час проходження медичних оглядів або при зверненні за медичною допомогою.

Фактори ризику

Вхідними воротами для збудника фавусу є шкіра, тому мікротравми, садна, расчесы та інші порушення цілісності шкірних покривів є провокуючими чинниками. Збільшують ризик зараження фавусом:

• зниження загального імунітету та захисних функцій шкіри;

• гіповітамінози;

• хронічні захворювання, що протікають з інтоксикацією чи кахексією.

Порушення харчування та порушення обміну речовин відзначаються практично у всіх хворих на фавус. Ослаблені діти та діти після перенесених інфекційних захворювань найбільш схильні до інфікування фавусом.

Збудник фавусу розмножується у роговому шарі епідермісу. Характерні для фавусу скутули є скупченнями міцелію та суперечка грибка, злущеного епітелію та шкірного сала. У міру поширення фавусу скутула стає оточеною лейкоцитами та ексудатом із зруйнованими клітинами епітелію. Далі збудник фавусу проникає в дерму та викликає розвиток інфільтрату, що складається з лімфоцитів та фібробластів.

На заключній стадії при фавусі розвивається незворотна атрофія епідермісу, руйнування сальних та потових залоз, колагенові волокна та еластичні тканини розплавляються та формуються постфавусні рубці. Після інфікування грибок може поширюватися як протягом, так і гематогенно. У разі поразки фавусом відзначаються у внутрішніх органах.

Інкубаційний період при фавусі становить два тижні, після чого з’являються перші осередки ураження на гладкій шкірі та/або волосистій частині голови. Скутулярна форма фавуса є класичною і діагностується здебільшого ураження грибком Tr. schonleinii. Основними клінічними проявами при скутулярній формі фавусу є утворення сухих круглих кір блюдцеподібної форми жовтого або охряного кольору з поглибленням у центрі. Уражається волосиста частина голови, гладка шкіра, рідко – нігті, у поодиноких випадках при скутулярній формі уражаються внутрішні органи.

Іноді скутули розташовуються на місці волосяного фолікула, тоді вони пронизані волоссям. Скутули, що утворюються при фавусі, схильні до злиттів з утворенням суцільних кірок. У міру прогресування фавусу приєднаються затхлий неприємний запах цвілі комори. За відсутності адекватної терапії фавуса під скоринками починає розвиватися рубцева атрофія шкіри, особливо запущених випадках спостерігається стійке постфавусное облисіння. Ділянки атрофованої шкіри гладкі, блискучі з витонченим роговим шаром.

Волосся на уражених фавусом ділянках стає тьмяним, втрачає еластичність і блиск, схильні до ламкості і до перерізу. При облисінні, що почалося, залишки волосся виглядають як клаптики клоччя. Особливістю течії фавусу є те, що при облисіння волосся випадає, а не обламується як при інших грибкових захворюваннях. При цьому волосся завжди зберігається в крайовій зоні. Іноді волосся виглядає сивим через суперечку грибка фавуса, цей симптом найбільш помітний у людей з темним волоссям.

Імпетигінозний перебіг фавусу характеризується появою буро-коричневих кірок, які зовні схожі з вульгарним імпетиго. При сквамозной формі фавуса є лусочки біло-сірого кольору, уражені ділянки схильні до рясного лущення пластинчастого характеру. Іноді лусочки мають жовтуватий відтінок або схожі з лупою, що ускладнює діагностику фавусу. Атипові клінічні форми фавуса найчастіше залишаються непоміченими, а тим часом саме такі пацієнти і підтримують постійне епідеміологічне вогнище фавусу.

Поразки нігтів при фавусі частіше діагностують у дорослих, переважно процес переходить на нігті через аутоінфікування. Спочатку в товщі нігтьової пластини утворюється жовтуватий колір пляма, яка поступово збільшується і росте, поки не закриє всю пластину. Тривалий час за фавуса нігтів конфігурація нігтьової пластини не змінюється. Але за відсутності своєчасного лікування фавуса ніготь починає товщати, деформується і розфарбовується. На шкірі долонь та на долонній поверхні пальців відзначається лущення без явищ запалення, пізніше приєднуються тріщини, які нерідко вдруге інфікуються.

У виснажених та ослаблених пацієнтів, у пацієнтів із гіповітамінозами та ендокринними порушеннями, за наявності пов’язаної з туберкульозом інтоксикації та при імунодефіцитах фавус протікає більш агресивно. Відзначаються великі і глибші ураження шкіри, у процес залучаються слизові оболонки та лімфатичні вузли. В особливо тяжких випадках при фавусі уражається головний мозок на кшталт менінгоенцефалітів та шлунково-кишковий тракт з появою численних ерозивно-виразкових дефектів.

Клінічна картина дозволяє дерматологу запідозрити наявність грибкового захворювання та направити пацієнта до міколога. Але тільки при уважному огляді та при скутулярній формі фавусу можна точно поставити діагноз на підставі лише візуальних даних.

При мікроскопії волосся, шматочків скутул і зіскрібка на гриби шкіри волосистої частини голови виявляються характерні для фавусу зміни, суперечки гриба та міцелій. При ураженнях фавусом у волоссі виявляється тонкий і широкий міцелій, суперечки гриба мають округлу та багатогранну форму, розташовані безладно як групами, так і ланцюжками, зустрічаються бульбашки повітря та включення крапель жиру.

Як допоміжні методи діагностики фавусу можуть використовуватися дерматоскопія і люмінісцентна діагностика. Якщо отриманих даних замало постановки діагнозу, то вдаються до культурального посіву з виділенням культури грибка на живильному середовищі. Фавус необхідно диференціювати із себореєю, себорейною екземою, піодерміями та генералізованим гранулематозним кандидозом.

При ураженнях фавусом волосистої частини голови, при генералізованій формі фавуса із залученням до процесу пушкового волосся волосся в осередку ураження збривають раз на тиждень і проводять протигрибкову обробку волосистої частини голови.

Місцево використовують протигрибкові мазі з циклопіроксом, який активний щодо всіх видів грибків, або інші сучасні препарати, що мають високу активність і низьку токсичність. Так як у більшості випадків при фавусі місцевого лікування недостатньо, проводиться курсове лікування, часто призначається ітраконазолу всередину. Корочки на волосистій частині голови спочатку розм’якшують примочками з вазелінової олії і після відшарування рогового шару епідермісу застосовують протигрибкові мазі.

Якщо нігтьове ложе уражене, то призначають або лаки з протигрибковими компонентами, або, якщо почалося розфарбовування нігтя, проводять хірургічне видалення уражених нігтьових пластин і застосовують мазі і креми. Одночасно проводять загальнозміцнювальну терапію, призначають імуномодулятори, прийом вітамінів. Ефективність лікування оцінюють після відсутності спор та міцелію при мікроскопічному дослідженні. Три негативні результати з проміжком у 5 днів говорять про повне лікування.

Лікування фавусу тривале, але за відсутності поразок внутрішніх органів прогноз сприятливий. Однак якщо почалося постфавусне облисіння, воно зазвичай носить незворотний характер. Профілактика фавусу полягає у регулярних медичних оглядах, у проведенні дезінфекції в епідеміологічному осередку та огляді контактних осіб.