Феномен Артюса

Феномен Артюса – це різновид місцевої реакції гіперчутливості, особливістю якої є формування імунних комплексів у крові та пошкодження мікроциркуляторного русла різних тканин та органів. Найчастіше зустрічається форма патології, що виникає після введення лікарських засобів. Її симптомами є різке почервоніння, біль, припухлість дома ін’єкції, надалі можливий некроз шкіри нижчих структур. Діагностика проводиться методом огляду шкіри, збирання анамнезу життя хворого, визначення того, які лікарські засоби він використав останнім часом. Лікування включає прийом глюкокортикоїдних та антигістамінних засобів, усунення контактів з алергеном.

Феномен Артюса є одним з варіантів непереносимості ліків, зумовлених імунологічною гіперчутливістю до діючих або допоміжних речовин у їхньому складі. Вперше був описаний у 1903 році французьким лікарем Морісом Артюсом. Може виникати у будь-якому віці, зазвичай проявляється у відповідь на парентеральне (підшкірне або внутрішньом’язове) введення препаратів. Підвищена частота захворювання спостерігається серед осіб із атопічними станами (бронхіальною астмою, дерматитами, полінозом).

Незважаючи на місцевий характер стану, він становить серйозну загрозу своїми ускладненнями. Значно посилює прояви феномену тривалий контакт (експозиція) із провокуючим препаратом. Це відбувається через пізню появу симптомів (через тижні і навіть місяці), коли патологія виявляється вже після багаторазового введення алергену – наприклад, у рамках курсового лікування.

Етіологія захворювання багатофакторна, як і в будь-якого іншого алергічного стану. У його основі лежать як індивідуальні внутрішні особливості організму, і наслідки зовнішніх впливів (екологія, харчування, перенесені захворювання). Характер патологічного процесу залежить від природи алергену – лише деякі групи лікарських засобів здатні провокувати появу феномена. Найчастіше реакція Артюса виникає при застосуванні наступних препаратів:

• Імунологічні засоби. До них відносять сироватки, деякі вакцини, анатоксини та інші ліки, що мають високу імуногенність. Вони можуть прямо взаємодіяти з імунною системою та іноді провокувати непереносимість.
• Антибіотики. Окремі групи антибактеріальних засобів здатні викликати алергію при парентеральному введенні. Найчастіше таку реакцію потенціюють пеніциліни, тетрацикліни, вкрай рідко макроліди.
• Вітамінні комплекси. Розчини вітамінів, що використовуються в багатьох схемах підтримуючого лікування можуть вступати в реакцію зі специфічними антитілами. Як і у випадку з антибіотиками, патологія ускладнюється курсовим застосуванням цих препаратів, що збільшує кількість алергену в організмі.
• Інсулін. У невеликої частки хворих на цукровий діабет феномен Артюса виникає через ін’єкції розчинів інсуліну. Гіперчутливість зазвичай розвивається не до самого гормону, а до домішок у складі лікарського засобу.

Така реакція може виявлятись і при використанні інших білкових та поліпептидних речовин. Іноді феномен реєструється після косметологічних процедур ін’єкційного характеру (мезотерапії, біоревіталізації, ботулінотерапії). Основними умовами є парентеральне введення алергену, його розчинність у біологічних рідинах та певна імуногенність.

Феномен Артюса, що є особливою формою алергії, у той же час має дещо інший характер патогенезу. В основному спостерігаються процеси третього (імунокомплексного) типу реакції гіперчутливості. При першому контакті організму з провокуючим речовиною відбувається сенсибілізація – активується процес імунної відповіді та розпізнавання алергену. Підсумком стає виділення специфічними плазмоцитами до антигену імуноглобулінів класів G і М.

При новому надходженні сполука зв’язується цими антитілами з утворенням імунних комплексів. Одночасно відбувається повторна стимуляція лімфоцитів із синтезом нових порцій специфічних IgG та IgM. Виниклі імунні комплекси, на відміну антигенів і антитіл, є нерозчинними, осідають на стінках судин мікроциркуляторного русла. Там вони активують систему комплементу, ушкоджуючи ендотелій та запускаючи процес згортання крові. Мікротромби, що формуються, у поєднанні з цитотоксичними імунними реакціями призводять до некрозу тканин.

Результатом цих процесів стає місцеве ушкодження шкіри, підшкірної жирової клітковини, м’язових волокон у сфері найбільшої концентрації антигену – у місці ін’єкції. При значній кількості імунних комплексів вони здатні розноситися організмом зі струмом крові, призводячи до клінічної картини хронічної сироваткової хвороби (ХСБ).

За наявності сенсибілізації у розвиток патології досить одноразової ін’єкції препарату, що містить у своєму складі алерген. У разі інтактного організму виникнення феномену можливе лише при багаторазовому введенні (курсове лікування) або повторному використанні ліків через деякий час (наприклад, ревакцинація). Симптоматика захворювання проявляється через 7-10 днів із моменту контакту з антигеном, іноді цей термін становить кілька місяців. Навколо місця ін’єкції виникає почервоніння, набряк, що переходить у щільний та напружений інфільтрат. Хворі скаржаться на виражений свербіж, болючість у зоні патологічного процесу.

При незначній кількості введеного алергену та низької реактивності феномен Артюса обмежується інфільтратом, який мимоволі розсмоктується протягом кількох тижнів. У важких випадках розвивається некроз шкіри з формуванням виразки, що тривало не гоїться. При внутрішньом’язовому введенні лікарського засобу може виникати міозит. Через інтоксикацію організму продуктами некрозу тканин підвищується температура тіла, з’являється відчуття слабкості, головний біль. Особливу загрозу несе вторинна бактеріальна інфекція, запальний процес набуває гнійно-некротичного характеру. Загоєння патологічного вогнища відбувається протягом 1-3 місяців із формуванням помітного рубця.

Найбільш серйозним ускладненням феномена Артюса є розвиток сироваткової хвороби – системної імунокомплексної реакції. Симптоматика включає сильну лихоманку, папульозний або еритематозний висип по всьому тілу, припухлість суглобів, порушення серця та нирок. Зазвичай ХСБ виникає через 1-3 тижні після введення лікарського засобу, що містить провокуючі сполуки. Нерідко інфільтрат чи вогнище некрозу шкіри уражається бактеріальною інфекцією, тяжкість симптомів залежить від характеру мікрофлори. У вкрай поодиноких випадках феномен поєднується з реакціями за типом кропив’янки або ангіоневротичного набряку. Це вважається тривожною ознакою, оскільки свідчить про ризик анафілактичного шоку.

Діагноз виставляється на підставі результатів огляду лікаря алерголога-імунолога та низки лабораторних досліджень. Часто потрібна консультація дерматолога для виключення інших шкірних патологій, а також думка фахівця, який призначив ін’єкційне введення лікарського засобу. Деякі діагностичні техніки спрямовані виявлення ранніх ознак ускладнень – бактеріальної інфекції чи ХСБ. Визначення феномена Артюса провадиться за наступним алгоритмом:

• Опитування та збирання анамнезу. У ході бесіди з пацієнтом з’ясовується, коли саме з’явилися симптоми патології, чи перед цим здійснювалося парентеральне введення ліків. Вивчається історія хвороби (за її наявності), встановлюється тип та дозування препаратів.
• Огляд. Здійснюється візуальне дослідження області патологічного процесу – найчастіше феномен проявляється на латеральній поверхні плеча, у підлопатковій ділянці або на сідницях. Наявність локалізованого інфільтрату чи обмеженого некрозу шкіри свідчить про алергічний стан.
• Лабораторні дослідження. За неускладнених форм картина загального аналізу крові змінюється незначно – збільшується ШОЕ, реєструється невеликий лейкоцитоз. При приєднанні вторинної інфекції зростає кількість нейтрофілів. Зміни у біохімічному аналізі крові (підвищення концентрації С-реактивного білка, АсАТ, АлАТ) свідчать про початок розвитку ХСБ.
• Імунологічні випробування. Імуноферментний аналіз крові (ІФА) на визначення циркулюючих імунних комплексів необхідний для ранньої діагностики ХСЛ. За легких варіантів феномена Артюса результати зазвичай негативні. Також виконується виявлення антитіл до антибіотиків чи інших препаратів, які вводилися хворому.

Диференціальну діагностику здійснюють з гнійничковими та запальними ураженнями шкіри (стрептодермією, стафілодермією) та іншими дерматологічними станами. Для підтвердження ХСБ може знадобитися проведення ЕКГ, біохімічного дослідження крові, загального аналізу сечі.

Основними цілями терапії є ослаблення імунологічної реакції, елімінація наявного в організмі алергену та запобігання подальшим контактам з ним. Для цього в імунології застосовують низку лікувальних заходів, їх конкретний план залежить від багатьох факторів – вираженості феномену, тривалості експозиції антигену, його характеру та кількості в організмі. Слід приділяти увагу місцевому лікуванню, спрямованому на ослаблення симптомів, прискорення процесів загоєння та профілактику інфікування. Терапія феномена Артюса включає використання наступних препаратів та методик:

• Глюкокортикостероїдні засоби. Преднізолон та інші сполуки цієї групи сприяють ефективному ослабленню алергічних реакцій, уповільнюють як утворення імунних комплексів, так і цитотоксичні процеси у тканинах. При ранньому виявленні захворювання та призначенні кортикостероїдів практично завжди вдається уникнути розвитку некрозу та інших ускладнень.
• Інфузійна терапія. Спрямована на прискорення елімінації алергену з організму, що виробляється за допомогою прийому великої кількості рідини, внутрішньовенних вливань. Іноді коригується в залежності від характеру провокуючого антигену – наприклад, прийомом певних діуретиків, зміною рН сечі для кращого розчинення провокуючої речовини.
• Антигістамінні препарати. Ефективні в більшості випадків феномена Артюса, що значно знижують ризик некрозу та подальшого поширення патологічного процесу. Застосовуються у поєднанні зі стероїдними засобами.
• Місцеві заходи Для профілактики інфекційних ускладнень потрібна ретельна асептична обробка ураженої зони. Для зменшення сверблячки та ослаблення запального процесу використовують мазі та гелі з вмістом стероїдів (гідрокортизон). При виразці шкіри наносять ранозагоювальні засоби.

При першому виявленні ознак феномена Артюса скасовується запровадження будь-яких лікарських засобів крім життєво важливих до визначення алергену. Надалі забороняється будь-яке використання провокуючої речовини та сполук, подібних до неї за хімічною структурою – наприклад, при непереносимості пеніциліну протипоказані всі антибіотики цього ряду. Якщо причиною патології став препарат інсуліну, засіб замінюють гормоном від іншого виробника, після чого потрібне регулярне спостереження алерголог-імунолог. Контроль триває 3-6 місяців, це необхідно для впевненості у відсутності реакцію новий лікарський засіб.

У переважній більшості випадків феномен Артюса має сприятливий прогноз. При правильному лікуванні патологія не створює загрози життю людини, шкірні порушення зникають безвісти. При розвитку некрозу після загоєння залишається помітний рубець. Основну небезпеку становлять ускладнення, особливо ХСБ, здатна призвести до системного васкуліту з поразкою безлічі органів. Потенційний ризик має і наявність гіперчутливості до деяких ліків – це часто вимагає дорогого лікування інфекційних та інших захворювань.

Профілактика полягає у використанні якісніших препаратів – встановлено, що високий ступінь очищення діючих речовин знижує ймовірність небажаних реакцій. За наявності підтвердженої непереносимості певних засобів слід уникати їх застосування – зокрема при зверненні до лікаря завжди інформувати про це фахівця.