Фетишизм (Ретизм, Сексуальний ідолізм, Сексуальний парціалізм)

Фетишизм – Це тип сексуальної поведінки, при якому статевий потяг виникає і розвивається під час контакту з неживим об’єктом. Як сексуальні фетиші виступають предмети одягу та побуту, взуття, виділення і частини тіла людини, своє тіло. Контакт, що провокує збудження, може бути візуальним, тактильним, нюховим. Фетишизм поділяється на прийнятний, як варіант нормальної статевої поведінки, і патологічний – спотворює сексуальні відносини, небезпечний здоров’ю партнерів. Діагностика проводиться психіатром, психотерапевтом, сексологом з допомогою клінічної розмови. Лікування засноване на когнітивно-біхевіоральній та психоаналітичній психотерапії.

Синоніми та різновиди сексуального фетишизму – сексуальний ідолізм, сексуальний парціалізм, ретифізм. Слово «фетиш» у перекладі з французької означає «ідол, талісман, амулет». Спочатку фетишизм розглядався в контексті релігійних та антропологічних вчень. Наприкінці ХІХ століття психологи вперше використовували цей термін описи сексуальної патології, коли він збудження настає при взаємодії з певними неживими предметами.

В даний час до парафілій відноситься фетишизм, який включає неприйнятні та перешкоджають нормальному статевому життю дії. Патологічними формами фетишизму частіше страждають чоловіки. Даних про поширеність розладу немає, оскільки багато випадків залишаються недіагностованими.

Чинники, сприяють розвитку фетишизму, остаточно не встановлено. Дослідники сходяться на думці, що вирішальне значення має сексуальний досвід та емоційно-особистісні особливості людини. Актуальним залишається питання нейробіологічної схильності. Серед гаданих причин розладу найімовірніші такі:

• Порушення психосексуального розвитку. Випадкова асоціація об’єкта та емоційного збудження у дитячому віці закріплюється, переноситься у доросле статеве життя. Приклад: відкрите годування молодшої дитини грудьми формує у старшого образ жіночих грудей як фетиша.
• Ранні статеві зв’язки. Об’єкти, присутні при першому сексуальному акті, що супроводжується яскравими переживаннями (страхом, соромом, збудженням), стають джерелом статевого задоволення. Надалі для досягнення задоволення людина потребує наявності стимулів із раннього досвіду.
• Низький поріг сексуальної збудливості. Нейрофізіологічні дослідження виявили здатність деяких дітей до переживання яскравих сексуальних відчуттів у ранньому віці. Імовірність асоціативного досвіду у таких випадках збільшується.

У основі фетишизму лежить процес навчання. Виділено два найбільш ймовірні способи формування такої поведінки: оперантне обумовлення та імпринтинг. При оперантному навчанні неодноразове поєднання нейтрального подразника (елемента одягу, взуття, предмета побуту) з безумовним – таким, що викликає нормальне сексуальне бажання (оголене тіло чоловіка/жінки), формує нову позитивну реакцію. Статеве збудження переноситься з безумовного подразника на нейтральний.

Приклад: чоловік відчуває сексуальний потяг, бажання до жінки, яка носить чоботи на підборах, через деякий час взуття з підборами перетворюється на обов’язкову умову для відчуття задоволення, може стати єдиним необхідним об’єктом. При імпринтингу відбувається мимовільне зйомка об’єктів у певні періоди сексуального розвитку. Повторення та закріплення зв’язку фетишу та статевого збудження не потрібно. Зазвичай імпринтинг спостерігається у ранні роки – до 3-5 років (у період формування сексуальних уподобань).

За вираженістю та характером проявів фетишизм буває патологічною (що відхиляється) і допустимою сексуальною поведінкою. Класифікація виходячи з об’єктів потягу дуже широка – будь-який предмет, частина тіла, особливість поведінки може набути якості фетиша. До найпоширеніших, відомих форм розладу належать:

1. Білизняний фетишизм. Порушення та задоволення пов’язані з одягом та взуттям.

• Фетишистський трансвестизм. Перевдягання у предмети гардеробу (взуття, одяг, аксесуари) протилежної статі.
• Цисвестизм. Фетиш – одяг, що означає іншу вікову групу, соціальну належність, професію.
• Гомесвестизм. Використовується одяг людини тієї самої статі, що є об’єктом бажання.

2. Фізичний фетишизм. Потяг пов’язаний із зовнішніми характеристиками партнера.

• Нарцисизм. Фетишем виступає власне тіло чи його окремі частини.
• Аутомоносексуалізм. Порушення від свого тіла та ототожнення його з тілом іншої особи.
• Гетерохромофілія. Фетиш – партнер, що має інший відтінок чи колір шкіри.
• Апотемнофілія. Наявність фізичної потворності, ампутованої кінцівки, протеза у партнера є умовою порушення.

3. Предметний фетишизм. Насолода, збудження пов’язані з предметами побуту, мистецтва, знаряддями праці.

• Ретифізм. Фетишами стають шкіряні вироби.
• Пігмаліонізм. Задоволення виникає при володінні предметами мистецтва.
• Порнографоманія. Сексуальні переживання викликаються переглядом порнографічної продукції (фільмів, фотографій, малюнків).

4. Екскрементофілія. У ролі фетиша виступають людські виділення (сеч, кал, піт, менструальна кров, слина).

Одяг та взуття – найчастіші предмети фетишу. У чоловіків збудження провокується спідньою білизною, панчохами, колготками, взуттям на підборах. Серед представників обох статей найпоширенішим фетишем є уніформа – білий халат, форма офіціанта, поліцейського, військового. Іноді важливим стає зовнішній вигляд об’єкта або його запах – використовується ношений, не стираний одяг.

До фетишних частин тіла відносяться волосся (жіноче довге на голові, чоловіче на грудях, лобку), жіночі груди, ступні, особливості статевих органів, змінене тіло (наприклад, живіт вагітних, ампутована кінцівка). Фетишизм реалізується як через візуальний контакт. Найчастіше людина прагне скоєння певних дій з об’єктом бажання: стискає, кусає, гладить, нюхає, лиже, їсть чи п’є, мастурбує нею. Порушення виникає як із безпосередньому контакті, і у фантазіях.

Тяжкі форми фетишизму порушують нормальну сексуальну активність пацієнтів – при статевому контакті роль партнера спрощується, задоволення частіше носить односторонній характер. Існують форми розладу, небезпечні для психіки, життя та здоров’я хворого, оточуючих людей. Наприклад, коли потяг формується до дитячого одягу, іграшок і фетишист робить дії сексуального характеру на очах у дітей. Інший варіант – потяг до людей з інвалідністю та примус їх до статевого акту. У разі фетишизм стає причиною громадського засудження, соціальної дезадаптації, судових розглядів.

Розлади статевої переваги діагностуються лікарем-психіатром, сексопатологом, психотерапевтом. За професійною допомогою звертаються хворі з тяжкими симптомами фетишизму, коли сексуальні дії не піддаються контролю, завдають страждань, порушують сімейне життя. Обстеження проводиться клінічним способом. Для правильної постановки діагнозу важливим є встановлення довірчого контакту між лікарем і пацієнтом. До ключових ознак фетишизму належать:

• Наявність фетишу. Хворі потребують контакту (фантазіях) з не живим об’єктом або частиною тіла для переживання статевого задоволення. Інші засоби досягнення оргазму не використовуються.
• Тривалість симптомів. Фетишистський потяг спостерігається протягом 6 місяців та довше. Існує певна періодичність, яка найчастіше збігається з періодичністю сексуальних контактів.
• Тотальність. Вплив фетишу поступово зростає. Об’єкт стає основною умовою, необхідною для отримання задоволення при сексуальному контакті.
• Неконтрольованість. Дії та фантазії мають нав’язливий характер: виникають раптово, не можуть бути назавжди припинені зусиллями волі. Вони перешкоджають здійсненню вибору, здійснення традиційного статевого акту.

Лікування проводиться методами психотерапії, ключову роль відіграє мотивація пацієнта, його готовність змінюватись. Фетишизм важко піддається корекції, тому що серед людей, які звернулися до лікаря, більшість бажає переконатися в тому, що їхні сексуальні уподобання нормальні. Реальне прагнення змінити об’єкт потягу (з фетишу на партнера) виникає у поодиноких випадках. Застосовуються такі методи лікування:

• Індивідуальна психотерапія. Швидкий ефект досягається за допомогою поведінкових технік, в основі яких лежить використання аверсивних стимулів (уколів, ударів струмом) під час збудження на фетиш. Більш тривалі, але глибокі методи психотерапії – сексуальна переорієнтація (когнітивні та поведінкові техніки), психоаналіз, спрямований на усвідомлення причин порушення.
• Групи підтримки. Групові зустрічі дозволяють впоратися з емоційними проблемами, викликаними самозвинуваченням, засудженням з боку партнера, страхом своєї ненормальності. Спілкування, спільне виконання вправ підвищує мотивацію пацієнтів, віру у успішність лікування.
• Медикаментозна терапія. При виражених проявах, соціально-небезпечних формах фетишизму, недостатню мотивацію хворого (наприклад, при примусовому лікуванні) використовуються ліки, що знижують лібідо. Призначаються гормональні препарати, гіпотензивні та седативні засоби.

Думки лікарів щодо прогнозу фетишизму різняться. Ефективність терапії залежить від вираженості розладу та мотивації пацієнта до одужання. Сприятливий результат вірогідний, коли хворий приймає наявність захворювання, прагне відновити сексуальне життя. Специфічної профілактики фетишизму не розроблено. Для зниження ризику розвитку розладу варто приділити увагу психосексуальному вихованню дітей і підлітків: своєчасно (відповідно до віку) відповідати на запитання, що виникають, навчати правилам інтимної гігієни, з раннього віку грамотно вводити культуру оголеного тіла.