FIRES-синдром

FIRES-синдром – це епілептична енцефалопатія, що виникає у дітей на фоні фебрильної лихоманки. Етіологія та патогенез захворювання точно не встановлені, проте значна роль відводиться респіраторним інфекціям, запальному процесу та ураженню зони гіпокампа. Стан проявляється стійкими до медикаментозної терапії судомами, що супроводжуються пригніченням свідомості, стійким порушенням когнітивних функцій. Діагностика FIRES-синдрому ґрунтується на результатах ЕЕГ, МРТ, люмбальної пункції. Лікування в гострому періоді – медикаментозний сон та підтримка вітальних функцій, у період відновлення – комплексна когнітивна та рухова реабілітація.

Епілептичні синдроми у дітей – актуальна проблема сучасної педіатрії та неврології. Один із представників цієї групи захворювань – синдром FIRES, абревіатура якого розшифровується як febrile infection-related epilepsy syndrome. Термін використовується у медичній спільноті з 2006 року. Сьогодні в літературі описано 70-80 епізодів хвороби, її приблизна частота становить 1 випадок на 100 тис. дитячого населення. Проте більшість учених припускають, що справжня поширеність FIRES-синдрому набагато вища.

Етіологія FIRES-синдрому точно не встановлена. Пусковим фактором виступає лихоманка, яка у 59% випадків пов’язана з респіраторною інфекцією, у 7% випадків – із гострою кишковою інфекцією. В інших випадках причина підвищення температури тіла залишається невідомою. При цьому інфекційний агент не бере участі в подальшому розвитку хвороби та ураженні головного мозку, що підтверджується численними дослідженнями ліквору та біоптатів нервової тканини.

Існує кілька теорій, що пояснюють появу FIRES-синдрому. Згідно з першою з них, епілептичні напади зумовлені гострим енцефалітом та ураженням нервової тканини навколо Сільвієвого водопроводу. Друга теорія на перший план висуває запально-опосередковані та аутоімунні ушкодження мозкової речовини. В останні роки розглядається можливість генетичної схильності, але ця гіпотеза поки що не знайшла підтвердження.

Ключову роль механізмі розвитку захворювання грає двостороннє поразка гіпокампа, викликане тривалим епілептичним нападом і лихоманкою. Ця структура розташовується у скроневому відділі головного мозку та відповідає за функцію пам’яті. При FIRES-синдромі спостерігається гіпокампальний склероз у поєднанні з кортикально-субкортикальною атрофією нервової тканини, внаслідок чого страждають на когнітивні можливості.

Друга найважливіша складова патогенезу – запальний процес, що викликає каналопатію у мембранах клітин та порушує обмін іонів. На тлі запалення у крові різко зростає кількість глутаміну, простагландинів, цитокінів та інших біоактивних молекул. Все це призводить до підвищеної збудливості нейронів головного мозку, сприяє формуванню стійких вогнищ епілептичних.

Вік дебюту FIRES-синдрому варіює від 2 до 17 років. Переважно хворіють школярі, пік діагностики епілептичної енцефалопатії посідає 8-9-річний вік. FIRES-синдром маніфестує судомними нападами, які виникають у раніше здорових дітей одночасно з лихоманкою або через 3-5 діб після її початку. Перші судоми бувають локальними – посмикування окремих груп м’язів, або генералізованими – класичний пароксизм із порушенням свідомості.

Серед парціальних епілептичних нападів переважає посмикування та відхилення очних яблук, м’язові спазми з одного боку обличчя. Нерідко спостерігаються складні парціальні напади, здатні переходити в генералізовані. На цьому етапі у 41% дітей визначають різноманітні рухові порушення: м’язову слабкість, тремор, дискоординацію рухів. У третини пацієнтів розвиваються психічні розлади, невмотивована агресивність чи апатія.

Протягом 24-36 годин після дебюту клінічні прояви FIRES-синдрому наростають: напади стають більш тяжкими, частими та тривалими. Хвороба переходить в епілептичний статус, що характеризується серією судомних пароксизмів, під час яких пацієнт не приходить до тями. Тривалість гострого періоду – від кількох днів до 2-3 місяців. Статус не усувається протисудомними препаратами і вимагає занурення хворого на медикаментозний сон.

Після завершення епілептичного статусу настає другий період хвороби – неврологічні наслідки, спричинені ушкодженням мозку. У відновлювальній фазі першому плані виходять інтелектуальні порушення: втрата раніше існуючих моторних і мовних навичок, складнощі у освоєнні нових знань. Найчастіше зберігається емоційна нестійкість, складнощі з концентрацією уваги, швидка стомлюваність під час вирішення інтелектуальних завдань.

Епілептичний статус – загрозливий для життя стан, який загрожує набряком головного мозку, вклиненням і утиском стовбура мозку, летальним результатом. До переліку можливих ускладнень цього стану входить тромбоз церебральних судин, крововилив у мозок, внутрішньочерепна гіпертензія. Тривале перебування у реанімаційному відділенні підвищує ризик аспіраційної пневмонії, нозокоміальної інфекції, ниркової та печінкової недостатності.

Рівень смертності у першій фазі FIRES-синдрому сягає 30%. Імовірність несприятливого результату прямо пропорційна тривалості перебування у коматозному стані. У 90-100% тих, хто вижив, згодом формується фармакорезистентна епілепсія, якій може передувати «світлий» проміжок тривалістю 2-6 місяців. Як мінімум у 2/3 пацієнтів розвивається розумова відсталість різного ступеня важкості.

Діти з судомним синдромом потребують невідкладної медичної допомоги, госпіталізації до стаціонару, екстреної консультації дитячого невролога. При огляді звертають увагу особливості епілептичного нападу, перевіряють рівень свідомості, оцінюють наявність гіпорефлексії, парезів чи інших неврологічних знаків. Для діагностики синдрому FIRES знадобиться докладний анамнез захворювання та життя, результати наступних методів дослідження:

• Електроенцефалографія. У гострому періоді FIRES-синдрому визначають дифузну дельта-активність з високими амплітудами, повільну активність у лобових відведеннях. У хронічній фазі виявляється фокальна епілептиформна активність.
• МРТ мозку. Гостра фаза проявляється набряком мозку чи відсутністю будь-яких специфічних змін. Через кілька місяців на знімках можна виявити гіперінтенсивність у сфері гіпокампа та мигдалеподібного тіла.
• Люмбальна пункція. У спинномозковій рідині визначають невисокий плейоцитоз за рахунок лімфоцитів, незначне підвищення рівня білка, насамперед прозапальних маркерів. p align=”justify”> При мікробіологічних аналізах не виявляються сліди вірусів або антитіл до них.

Диференційна діагностика

При постановці остаточного діагнозу FIRES-синдром диференціюють з іншими епілептичними станами дитячого віку синдромами IHHE, Дузе, Леннокса-Гасто. Необхідно виключити первинну епілепсію, яка має ендогенну природу та не пов’язана із зовнішніми факторами. При нетиповій клінічній картині диференціальну діагностику проводять із м’язовою дистонією пароксизмальною міоплегією, синкопальним станом, синдромом Туретта.

Консервативна терапія

Протисудомні препарати є неефективними для усунення епілептичного статусу. Протягом усього гострого періоду захворювання пацієнт перебуває у стані медикаментозного сну, що дозволяє контролювати симптоматику та знизити пошкодження головного мозку. Проводиться безперервний моніторинг вітальних функцій, респіраторна підтримка за допомогою ШВЛ, запровадження симптоматичних препаратів.

Ефективні схеми медикаментозної терапії не розроблені, тому додаткове лікування призначається на основі клінічного досвіду та наукових публікацій. Описано випадки успішного застосування глюкокортикостероїдів у високих дозах, внутрішньовенних імуноглобулінів, плазмаферезу. Для підтримки функцій мозку застосовують препарати піридоксину, біотину, мікроелементів. У хронічній фазі хвороби показані протисудомні препарати контролю епілепсії.

Реабілітація

Після відновлення свідомості дитина знову вчиться ходити, говорити, справлятися з особистою гігієною та іншими побутовими питаннями. Перехідний період займає від кількох тижнів за кілька місяців. Одночасно із загальною реабілітацією починають відновлення когнітивних здібностей. Дітям, які перенесли FIRES-синдром, потрібні заняття з корекційними педагогами, логопедами, психологами. Для усунення психоемоційних порушень застосовують медикаменти.

FIRES-синдром відрізняється важким перебігом та несприятливими наслідками. Серйозну проблему становить резистентна епілепсія, яка у поєднанні з інтелектуальними порушеннями нерідко стає причиною інвалідизації пацієнтів. Віддалений прогноз залежить від ступеня ураження мозкової тканини, ефективності та своєчасності реабілітації. Оскільки етіопатогенез досконально не вивчений, заходи профілактики поки що не розроблені.