Гайморит

Гайморит – Запалення гайморових (верхньощелепних придаткових) пазух носа. Супроводжується утрудненням носового дихання, слизово-гнійними виділеннями з носових ходів, інтенсивними болями в переніссі та у крил носа, припухлістю щоки та століття з боку ураження, підйомом температури тіла. Своєчасно розпочате лікування дозволить уникнути серйозних ускладнень: отиту, менінгіту, абсцесу мозку, флегмони очної ямки, остеомієліту, уражень міокарда та нирок.

Гайморит може протікати гостро або набувати хронічної форми. За даними міжнародної медичної статистики, на гострий гайморит та інші синусити щорічно захворює близько 10% населення розвинених країн. Захворювання вражає людей різного віку. У дітей віком до 5 років гайморит майже не зустрічається, оскільки в цьому віці придаткові пазухи ще недостатньо розвинені. Своєчасно розпочате лікування гаймориту дозволяє уникнути серйозних ускладнень: отиту, менінгіту, абсцесу мозку, флегмони очної ямки, остеомієліту, уражень міокарда та нирок.

Гайморит можуть викликати стрептококи, стафілококи, хламідії, гемофільна паличка, грибки, віруси та мікоплазма. У дорослих людей гайморит найчастіше викликається вірусами, Haemophilus influenzae та Streptococcus pneumoniae. У дітей збудниками гаймориту нерідко є хламідії та мікоплазма. У ослаблених хворих та пацієнтів з порушенням імунітету гайморит може викликатись грибковою та сапрофітною мікрофлорою.

Фактори ризику

Як фактори ризику виступають захворювання та стани, що ускладнюють нормальну вентиляцію гайморової пазухи та сприяють проникненню інфекції в порожнину пазухи:

Ризик розвитку гаймориту збільшується взимку та восени внаслідок природного сезонного зниження імунітету.

Гайморова (верхньощелепна) пазуха – заповнена повітрям порожнину у верхньощелепній кістці. Гайморова пазуха має загальні кісткові стінки з такими анатомічними утвореннями: зверху – з орбітою, знизу – з порожниною рота, зсередини – з порожниною носа.

Поряд з іншими навколоносовими пазухами (двома лобовими, двома гратчастими та однією клиноподібною) верхньощелепні пазухи виконують такі функції:

• беруть участь у вирівнюванні тиску в порожнинних утвореннях черепа стосовно зовнішнього атмосферного тиску;
• зігрівають і очищають повітря, що вдихається;
• формують індивідуальне звучання голосу.

Усі пазухи повідомляються з носовою порожниною через маленькі отвори. Якщо отвори з якоїсь причини закриваються, пазухи перестають вентилюватися і очищатися. У порожнині накопичуються мікроби, розвивається запалення.

Гайморит може бути катаральним чи гнійним. При катаральному гаймориті, що відділяється з верхньощелепної пазухи, має асептичний характер, при гнійному – містить мікрофлору. Залежно від шляху проникнення інфекції виділяють гематогенний (найчастіше у дітей), риногенний (зазвичай у дорослих), одонтогенний (мікроби потрапляють у гайморову пазуху з розташованих поряд корінних зубів) та травматичний гайморит.

Залежно від характеру морфологічних змін виділяють такі форми хронічного гаймориту:

• Ексудативні (катаральний та гнійний хронічний гайморит). Переважний процес – утворення гною.
• Продуктивні (Гнійно-поліпозний, поліпозний, некротичний, атрофічний, пристінково-гіперпластичний гайморит і т.д.). Переважний процес – зміна слизової оболонки гайморової пазухи (поліпи, атрофія, гіперплазія тощо).

Через закупорку слизових залоз при хронічному гаймориті часто утворюються справжні кісти та дрібні псевдокісти гайморової пазухи.

Широко поширені поліпозна та поліпозно-гнійна форми хронічного гаймориту. Рідше зустрічаються пристіночно-гіперпластична та катаральна алергічна форми, дуже рідко – казеозна, холестеатомна, озеозна та некротична форми хронічного гаймориту.

Симптоми гострого гаймориту

Захворювання починається гостро. Температура тіла хворого підвищується до 38-39С, виражені ознаки загальної інтоксикації, можливе озноб. В окремих випадках температура тіла пацієнта може бути нормальною чи субфебрильною. Хворого на гайморит турбують болі в області ураженої верхньощелепної пазухи, вилицьової кістки, чола і кореня носа. Біль посилюється під час пальпації. Можлива іррадіація у скроню або відповідну половину особи. У деяких пацієнтів з’являються розлиті головні болі різної інтенсивності.

Носове дихання за поразки порушується. При двосторонньому гайморит закладення носа змушує пацієнта дихати через рот. Іноді внаслідок закупорки слізного каналу розвивається сльозотеча. Виділення з носа спочатку серозні, рідкі, потім стають в’язкими, каламутними, зеленими.

Симптоми хронічного гаймориту

Як правило, хронічний гайморит є результатом гострого процесу. У період ремісії загальний стан пацієнта порушено. При загостренні з’являються ознаки загальної інтоксикації (слабкість, біль голови, розбитість) можливе підвищення температури до фебрильної або субфебрильної.

Для екскудативних форм хронічного гаймориту характерно відокремлюване, кількість якого збільшується в період загострення і стає незначною при поліпшенні стану пацієнта. При катаральному гаймориті рідке, серозне, що відокремлюється, з неприємним запахом. При гнійній формі захворювання виділення густі, жовтувато-зелені. з’являються рясні тягучі слизові виділення, які підсихають і утворюють кірки носової порожнини.

Головний біль, як правило, з’являється лише в періоди загострень хронічного гаймориту або при порушенні відтоку відокремлюваного верхньощелепної пазухи. Головний біль, що давить або розпирає, за словами хворих часто локалізується «за очима», посилюється при підніманні повік і тиску на підочноямкові області. Зменшується під час сну та в положенні лежачи (полегшення пояснюється відновленням відтоку гною у горизонтальному положенні).

Нерідко хворі на хронічний гайморит пред’являють скарги на нічний кашель, який не піддається звичайному лікуванню. Причиною появи кашлю в даному випадку стає гній, що стікає з пазухи гайморової по задній стінці глотки.

У пацієнтів із хронічним гайморитом часто виявляються шкірні ушкодження напередодні носової порожнини (тріщини, припухлості, мацерації, мокнутия). У багатьох хворих розвивається супутній кон’юнктивіт та кератит.

Діагноз виставляється на підставі скарг пацієнта даних зовнішнього огляду (визначається рефлекторне розширення шкірних судин підочноямкової області), огляду слизової носової порожнини (запалення, набряк, гнійні виділення з отвору пазухи). На рентгенограмі гайморової пазухи виявляється затемнення. За недостатньої інформативності інших методів дослідження виконується пункція гайморової пазухи.

Гостра форма

Для зменшення набряку слизової та відновлення нормальної вентиляції пазухи застосовують судинозвужувальні препарати місцевої дії (нафазолін, нафазолін, ксилометазоліну гідрохлорид) терміном не більше 5 днів. При значній гіпертермії призначають жарознижувальні препарати, при вираженій інтоксикації – антибіотики. Уникнути несприятливих побічних ефектів і досягти високої концентрації препарату в осередку запалення можна, застосовуючи антибіотики місцевої дії. Після нормалізації температури рекомендовано фізіолікування (солюкс, УВЧ).

Хронічний гайморит

Для досягнення стійкого ефекту терапії при хронічному гаймориті необхідно усунути причини, що сприяють розвитку запалення у верхньощелепній пазусі (аденоїди, хронічні захворювання ЛОР-органів, викривлення носової перегородки, хворі зуби тощо). У період загострення застосовують місцеві судинозвужувальні засоби короткими курсами (щоб уникнути атрофії слизової оболонки).

Проводять дренування гайморової пазухи. Промивання пазухи здійснюють методом “зозуля” або синус-евакуації. Для цього використовують дезінфікуючі розчини (фірацилін, перманганатом калію). У порожнину вводять протеолітичні ферменти та розчини антибіотиків. Застосовують фізіотерапевтичні методики (інгаляції, діатермію, ультрафонофорез із гідрокортизоном, УВЧ). Пацієнтам із гайморитом корисна спелеотерапія.

При гнійно-поліпозній, поліпозній, казеозній, холестеатомній та некротичній формі хронічного гаймориту показано хірургічне лікування. Виробляють розтин гайморової пазухи – гайморотомію.