Гайморит у дітей

Гайморит у дітей – Це одна з форм синуситу, що характеризується запальним процесом в порожнині верхньощелепної пазухи (ВЧП). Захворювання може протікати у гострій та хронічній формі. Проявляється утрудненням носового дихання, патологічним назальним або носоглоточним відокремлюваним, болем у проекції пазух, інтоксикаційним синдромом. Діагностика ґрунтується на клінічному огляді, даних риноскопії, типовій рентгенологічній картині. Лікування включає протимікробні препарати, місцеву та симптоматичну терапію. За показаннями проводиться лікувально-діагностична пункція ВПП.

Гайморит у спеціальній літературі також зветься «верхньощелепний синусит». У дітей грудного віку гайморит не зустрічається через анатомо-фізіологічні особливості гайморових пазух. Можливий розвиток гаймориту на другому-третьому році життя, пік захворюваності припадає на 6-річний вік. Актуальність проблеми у дітей пов’язана з тим, що синусити входять до п’ятірки причин призначення антибактеріальної терапії у сучасній педіатрії. Запаленням приносових пазух ускладнюються 13% випадків ГРВІ. Згідно зі статистичними даними, близько третини госпіталізацій до ЛОР-стаціонарів займають хворі з синуситами, у тому числі гайморитом.

Гайморит у дітей має інфекційну етіологію. Близько 10% у структурі причин займають бактеріальні агенти, 90% – вірусні. З вірусів на вирішальній ролі грає риновірус. Найбільш значущі представники серед бактеріальних патогенів:

• стрептокок pneumoniae (близько 40%);
• гемофільна паличка (25-47%);
• мікст-інфекція даних збудників (близько 7%);
• рідше зустрічаються β-гемолітичні стрептококи групи А (до 10%) та інших груп, золотистий стафілокок (2%), моракселла (1%).

В останні десятиліття відзначається збільшення частки гайморитів, спричинених атиповою флорою: 10% випадків захворювання пов’язані з мікоплазмовою, хламідійною інфекцією. Хронічні синусити можуть бути асоційовані з фузобактерією, псевдомонадою. Діти з імуносупресією можлива грибкова природа захворювання, частіше у складі суперінфекцій.

Фактори ризику

Із супутніх факторів для маніфестації захворювання найбільше значення мають:

Первинна ланка патогенезу – запалення слизової оболонки носа, що виникло при перебігу ГРВІ. За рахунок набряку звужується та обтурується просвіт носового ходу, порушується відтік ексудату. Контакт патогенної флори зі слизовою оболонкою верхніх дихальних шляхів подовжується, що призводить до зміни функцій війкового епітелію: мікроорганізми не змиваються з поверхні слизової оболонки.

В умовах блокади нормального повітрообміну в приносових пазухах створюються оптимальні умови для розмноження хвороботворних мікроорганізмів. Відбувається нашарування вторинної інфекції, наростає інтенсивність запальної реакції.

Гайморит у дітей класифікується за кількома критеріями. За формою виділяється:

• катаральний;
• одонтогенний;
• гнійний;
• алергічний.

По локалізації гайморит в дітей віком може бути одно-, двостороннім. За тяжкістю течії гайморити діляться на легкі, середньоважкі та важкі. З практичної точки зору найбільш актуальною є класифікація за типом течії:

1. Гострий гайморит. Характеризується зникненням симптомів протягом 30 днів на фоні медикаментозної терапії.
2. Хронічний гайморит. Триває щонайменше 90 днів, погано піддається консервативної терапії. У пацієнта під час ремісії зберігаються респіраторні симптоми (кашель, закладеність носових ходів).

Гострий гайморит

На тлі персистуючого перебігу ГРВІ (тиждень і більше) настає погіршення стану. У дитини наростає слабкість, загальне нездужання, відновлюється чи з’являється лихоманка із підвищенням температури до 38-39^°С. Типові симптоми: розлитий головний біль, болючість та дискомфорт у проекції верхньощелепних пазух, що посилюється при нахилі голови вниз. У дітей раннього віку еквівалентами болю можуть бути примхливість, чухання голови.

Відзначається постійна закладеність носа і ринорея – патологічне виділення. Виділення можуть бути з одного або обох носових ходів, мати слизовий, гнійний або слизово-гнійний характер, неприємний запах. Відокремлюване відходить назовні при сморканні або самопливом, або стікає по задній стінці глотки, провокуючи кашель. На користь гаймориту свідчать назальні симптоми протягом щонайменше 3-х днів поспіль. При тяжкому гаймориті у дітей виникає набряклість м’яких тканин в області вилиць.

Хронічний гайморит

Клініка хронічної форми під час рецидиву подібна до гострої, але явища інтоксикації менш виражені, лихоманка помірна. Постійні симптоми поза загостренням – слизова ринорея, набряклість носа. Кашель більш типовий у нічний час або за горизонтальному положенні дитини. Діти старшого віку відзначають зниження нюху та відчуття солодкуватого «гнійного» запаху в носі.

Нелікований гайморит загрожує приєднанням тяжких місцевих чи системних бактеріальних інфекцій. З боку центральної нервової системи виникають внутрішньочерепні ускладнення: менінгіт, абсцес мозку, арахноїдит. При проникненні гною в порожнину очної ямки формується абсцес повік або орбіти, флегмона, остеоперіостит. Подальше неконтрольоване поширення інфекції небезпечне розвитком важкої пневмонії, євстахіїту, сепсису.

У більшості дітей (60-75%) діагноз може бути виставлений на підставі клінічних критеріїв без використання допоміжних методів. Первинною діагностикою займаються педіатр та дитячий оториноларинголог. З’ясовується анамнез захворювання та скарги: типово тривалий перебіг ГРВІ, скарги на «стійкий» нежить, головний, лицьовий біль. Алгоритм подальшого обстеження:

• Фізикальний огляд. При пальпації області ВПП визначається хворобливість. При огляді зіва візуалізується гнійний/слизово-гнійний секрет, що стікає по глотці. Можливе збільшення шийних лімфовузлів.
• Лабораторне обстеження. У загальноклінічному аналізі крові виявляється підвищення рівня лейкоцитів, запальний зсув формули вліво, прискорена ШОЕ. В обов’язковому порядку проводиться забір відокремлюваного з носоглотки для посіву на мікрофлору та чутливість до антибіотиків.
• Риноскопія. При передній риноскопії в середньому носовому ході визначається набряклість, гіперемія слизової оболонки, наявність ексудату. Відсутність патологічного секрету виключає наявність гаймориту.
• Рентгенографія приносових пазух. Проведення дослідження повинно бути рутинним, рекомендовано лише за неможливості верифікації гаймориту за клінічними ознаками. У дітей до 6 років даний метод неінформативний та недоцільний. На знімку при гайморит визначається порушення легкості синусів, горизонтальний рівень рідини.
• КТ додаткових пазух. КТ показана при підозрі на ускладнення у разі затяжної течії планування хірургічного лікування. Візуалізується порушення пневматизації, наявність інфільтративних тіней.

За потреби дитину оглядають «вузькі» фахівці: нейрохірург при загальномозковій симптоматиці, дитячий офтальмолог – при симптомах залучення орбіти ока, пульмонолог – при даних за пневмонію.

Консервативні методи

Госпіталізації підлягають діти з тяжким синдромом інтоксикації, наявністю даних за ускладнений перебіг гаймориту чи місцевий гнійно-запальний процес у носі, при неефективності амбулаторної терапії. В інших випадках можливе лікування будинку з дотриманням напівпостельного/постельного режиму під час лихоманки. Обов’язково щоденне проведення туалету носа з використанням сольових розчинів. Фармакотерапія включає:

• антибактеріальні препарати із групи напівсинтетичних пеніцилінів, цефалоспоринів 2-3 покоління, макролідів терміном на 5 – 14 днів;
• жарознижувальні засоби на основі парацетамолу, ібупрофену у віковому дозуванні при температурі вище 38-38,5^°З;
• деконгестанти для усунення назального набряку. Рекомендовані краплі та співи, що містять фенілефрин, оксиметазолін, ксилометазолін;
• місцева терапія глюкокортикостероїдами. З дозволених у педіатричній практиці використовують мометазону фуроат, будесонід, беклометазон;
• муколітики з ацетилцистеїном або карбоцистеїном як активну речовину;
• Антигістамінні препарати при алергічному компоненті.

Хірургічні маніпуляції

За наявності підтвердженого гнійного процесу у ВПП показана лікувальна пункція. Після місцевої анестезії проводиться прокол гайморової пазухи, із порожнини евакуюється вміст. ЛОР-лікар промиває пазуху антисептичним розчином до чистих вод, наприкінці процедури вводить антибіотик.

У ряді випадків при необхідності повторного промивання можлива постановка дренажного ЯМІК-катетера. Така техніка при гаймориті сприяє покращенню аерації, стимулює активне випорожнення пазухи від патологічної рідини, але проводиться за суворими показаннями, оскільки має ризики ускладнень.

Фізіотерапія

Фізіолікування гаймориту протипоказане в гострий період. Проведення фізіопроцедур у дітей можливе за адекватного відтоку патологічного ексудату, відсутності лихоманки. На сьогодні ефективними методиками є хвильові методики із надвисокочастотним струмом. Призначаються УВЧ, мікрохвильова терапія, магнітотерапія. При вираженому больовому синдромі рекомендовані техніки з анестезуючою дією – ампліпульс, діадинамотерапія.

При своєчасній діагностиці та терапії прогноз при гаймориті у дітей сприятливий. При тяжких системних ускладненнях можливий летальний кінець. Неліковані внутрішньоочні ускладнення призводять до сліпоти. Специфічної профілактики гаймориту немає. Важливою є вакцинація дітей від гемофільної, пневмококової інфекції за віком. Неспецифічна профілактика включає лікування основного захворювання (ГРВІ, грип, дитячі інфекції), загальне оздоровлення організму.