Гастрокардіальний синдром (Синдром Ремхельда)

Гастрокардіальний синдром – це сукупність змін рефлекторного характеру у роботі серцево-судинної системи, що виникають при збудженні рецепторів стравоходу та шлунка, чутливих до механічних та хімічних впливів. Причиною розвитку нападів є подразнення блукаючого нерва при переповненні шлунка або підвищенні тиску в черевній порожнині. Основний прояв – розвиток симптомів, що нагадують серцевий напад. Діагностика заснована на виключенні захворювань серця та виявленні патології ШКТ, яка може бути причиною синдрому Ремхельда. Лікування включає психотерапію, застосування спазмолітиків, седативних засобів.

Гастрокардіальний синдром (синдром Ремхельда) – патологія, що розглядається в сучасній гастроентерології як функціональні зміни з боку серцево-судинної системи, причиною яких є надмірне збудження блукаючого нерва. Захворювання має другу назву на ім’я фахівця, що вперше описав її, – синдром Ремхельда. Найчастіше розвивається і натомість наявних вегето-судинних порушень.

Ряд гастроентерологів пов’язують гастрокардіальний синдром з атеросклеротичними змінами коронарних судин, пояснюючи його симптоми «обкраданням» коронарного кровообігу при переповненні шлунка харчовими масами: вже порушений кровообіг у серці зменшується через перерозподіл крові внаслідок її припливу до перегруження. Гастрокардіальний синдром характеризується розвитком симптомів, що нагадують серцевий напад. Даний стан частіше виникає у людей з гіперстенічною статурою та наявністю абдомінального ожиріння.

Причиною розвитку характерних ознак гастрокардіального синдрому є збудження блукаючого нерва, що виникає при підвищенні сприйнятливості до подразнення механорецепторів (чутливі до розтягування) та хеморецепторів (чутливі до дії хімічних речовин), які розташовані в нижніх відділах кишечника, шлунку та початкових відділах. Зазвичай симптоми виникають при переповненні шлунка їжею, аерофагія (заковтування великої кількості повітря). Причиною може бути і підвищений внутрішньочеревний тиск внаслідок вираженого метеоризму, коли блукаючий нерв дратується діафрагмою, що високо стоїть.

До розвитку патології схильні люди з легко збудливою нервовою системою (істероїдного типу). Гастрокардіальний синдром може розвиватися на тлі грижі стравохідного отвору діафрагми, виразкової хвороби шлунка, пухлин стравоходу та кардіального відділу шлунка.

Основні скарги пацієнтів пов’язані з порушенням діяльності серцево-судинної системи. Характерний напад зазвичай розвивається після їди. Найчастіше виникають порушення ритму, частоти скорочень серця (тахікардія, брадикардія та екстрасистолія), біль у ділянці серця. Біль може мати різний характер – від давлячої, ниючої до пекучої та інтенсивної, що нагадує напад стенокардії і викликає страх смерті. Больовий синдром може бути короткочасним або триватиме кілька годин. Пацієнти чітко описують локалізацію хворобливих відчуттів – за грудиною ліворуч, у ділянці розташування серця.

Напад супроводжується деяким підвищенням артеріального тиску, запамороченням, блідістю, холодним потом. Характерною ознакою гастрокардіального синдрому є припинення симптомів після самостійно спровокованого пацієнтом блювання або тривалої відрижки повітрям.

Оскільки симптоми гастрокардіального синдрому зазвичай виникають із боку серцево-судинної системи, пацієнти частіше звертаються до кардіолога. При виявленні патології з боку шлунково-кишкового тракту показано обстеження у гастроентеролога. Діагностика гастрокардіального синдрому заснована на виключенні патології серця (ішемічної хвороби, порушень ритму), інших захворювань органів середостіння (медіастинітів, аневризми грудної частини аорти), а також виявленні патології шлунково-кишкового тракту, яка може бути причиною нападів (грижа стравохідного отвору, хвороба шлунка, пухлини шлунка, стравоходу).

З метою виключення захворювань серця пацієнтам із підозрою на гастрокардіальний синдром проводиться електрокардіографія. При цьому на кардіограмі не виявляється характерних для ІХС ознак ішемії міокарда. У момент нападу можлива реєстрація брадикардії чи тахікардії. З метою діагностики грижі стравохідного отвору діафрагми виконується контрастна рентгенографія. УЗД органів черевної порожнини дозволяє виключити патологію печінки, підшлункової залози. З метою підтвердження або виключення виразкової хвороби шлунка проводяться специфічні тести, що дозволяють виявити хелікобактерії (уреазний дихальний тест).

При діагностиці гастрокардіального синдрому категорично протипоказано проведення ендоскопічних методів дослідження (езофагогастродуоденоскопія) до лікування: психологічний стрес та подразнення рецепторних зон стравоходу та шлунка можуть призвести до надмірного збудження блукаючого нерва та зупинки серця.

У лікуванні цієї патології обов’язково беруть участь гастроентеролог, психотерапевт, за необхідності – хірург. Незалежно від причин лікування гастрокардіального синдрому включає дієтотерапію, основою якої є попередження переїдань. Пацієнт повинен харчуватися дрібно, маленькими порціями. Необхідно обмежити хімічно грубу їжу, а також продукти, що провокують надмірну газоутворення. За наявності ожиріння обов’язково проводиться комплекс заходів щодо нормалізації ваги.

Для профілактики розвитку нападів за півгодини до запланованого прийому їжі використовуються спазмолітики (папаверин, дротаверин). Якщо гастрокардіальний синдром немає органічної причини, необхідно проведення психотерапії. Дане лікування має високу ефективність і суттєво покращує якість життя пацієнтів. Медикаментозне лікування полягає у використанні седативних, заспокійливих препаратів.

За наявності фонової органічної патології шлунково-кишкового тракту в першу чергу потрібне лікування основного захворювання. При виразковій хворобі шлунка призначається специфічна терапія, спрямована на ерадикацію Helicobacter pylori, що включає антибактеріальні засоби, інгібітори протонної помпи та препарати вісмуту. При грижах стравохідного отвору діафрагми можлива консервативна терапія, метою якої є зниження шлунково-стравохідного рефлюксу, попередження підвищення тиску в черевній порожнині та профілактика гастрокардіального синдрому.

При неефективності медикаментозного лікування, зокрема частому виникненні нападів, і навіть за наявності ускладнень проводиться хірургічне лікування. Операція спрямована на ушивання грижових воріт, зміцнення стравохідно-діафрагмальної зв’язки (круропластика), фіксацію шлунка.

Прогноз гастрокардіального синдрому є сприятливим. Захворювання добре піддається корекції, при усуненні органічної причини настає повне одужання. Якщо гастрокардіальний синдром не має первинної причини та розвивається на тлі вегетативної дисфункції, гарний ефект має психотерапевтичне лікування. Профілактика полягає в нормалізації способу життя та харчування, попередженні переїдання, прийомі їжі 5-6 разів на добу, достатньому рівні фізичної активності, підтримці нормальної ваги.