Гастроневроз (Невроз шлунка, Невиразкова функціональна диспепсія, Псевдоязковий синдром, Синдром подразненого шлунка)

Гастроневроз – це розлад вегетативної регуляції функціонування ШКТ, що призводить до порушення шлункового травлення та природного пасажу їжі. Проявляється епігастральним болем та дискомфортом, диспепсією, порушеннями харчової поведінки у поєднанні з емоційними та вегетативними розладами. Діагностується за допомогою УЗД, рентгенографії черевної порожнини, езофагогастродуоденоскопії та електрогастрографії. Для лікування застосовують різні психотерапевтичні методики, доповнені дієтотерапією, фізіотерапією, прийомом седативних та психотропних засобів, міотропних спазмолітиків та прокінетиків.

Ключовою особливістю гастроневрозу (неврозу шлунка, синдрому подразненого шлунка, невиразкової функціональної диспепсії, псевдоязвенного синдрому) є відсутність органічних змін органу. За даними спостережень, симптоми неврогенної шлункової диспепсії хоча б раз у житті спостерігалися у 30-40% населення. Прискорення темпу життя та підвищення рівня стресових навантажень супроводжується збільшенням поширеності гастроневрозу. Захворювання частіше діагностується у жінок віком 20-40 років. Актуальність своєчасної діагностики та адекватної терапії розладу пов’язана із значним погіршенням якості життя хворих.

Неорганічна дисфункція шлунка зазвичай спричинена поєднанням кількох схильних і провокуючих факторів. В основі розвитку гастроневрозу лежить порушення вегетативної регуляції основних шлункових функцій. На думку фахівців у сфері гастроентерології та психіатрії прикордонних станів, передумовами та пусковими моментами захворювання є:

• Наявність інших невротичних станів. Симптоматика різних форм гастроневрозу проявляється у клінічній картині неврастенії, обсесивно-фобічного та істеричного неврозів. Невиразкова диспепсія часто поєднується з анорексією та булімією.
• Стрес. Збій нейрогуморальної регуляції шлункової секреції та моторики виникає при дисбалансі парасимпатичних та симпатичних впливів. Його викликають негативні емоції (образа, вина, страх), конфліктні ситуації та напружений ритм життя.
• Особливості особи пацієнта. До групи ризику входять хворі тривожно-недовірливого та іпохондричного складу, люди, які важко переживають критику та невдачі. Імовірність розвитку гастроневрозу також підвищена у запальних та дратівливих пацієнтів.

Фактори ризику

Погіршуючим фактором є порушення харчової поведінки: нерегулярні перекушування, швидка їжа, звичка поєднувати прийом їжі з переглядом електронної пошти, соціальних мереж та телевізора. Ризик виникнення гастроневрозу зростає при курінні, вживанні психоактивних речовин, неконтрольованому прийомі заспокійливих, снодійних та знеболювальних лікарських засобів. Окрему групу факторів ризику складають тяжкі соматичні та неврологічні захворювання, що посилюють вегетативну дисфункцію.

Механізм розвитку гастроневрозу заснований на порушенні секреції основних компонентів шлункового соку та зміні скорочувальної активності м’язової оболонки шлунка внаслідок нейрогуморальної дисфункції. Зазвичай, у пацієнтів під впливом різних впливів підвищується тонус симпатичного відділу вегетативної нервової системи, гальмуються парасимпатичні імпульси. На тлі недостатнього виробництва соляної кислоти та пепсину порушуються процеси шлункового та кишкового травлення. Зміна моторики супроводжується уповільненням пасажу хімусу, виникненням спастичних станів та рефлюксів. Рідше клініка гастроневрозу обумовлена ​​гіперсекрецією шлункового соку при посиленні ефектів блукаючого нерва.

Систематизація основних форм псевдоязвенного синдрому здійснюється з урахуванням переважаючої симптоматики захворювання. Такий підхід спрощує проведення диференціальної діагностики та дозволяє доповнити базову психотерапію найбільш підходящими лікарськими засобами для усунення хворобливих проявів. Розрізняють такі клінічні варіанти гастроневрозу:

• Нервова блювота. Виникає раптово без попередньої нудоти та регургітаційних позивів. Найчастіше блювання при функціональній диспепсії спостерігається в стресових ситуаціях і не пов’язане з їдою.
• Гастроневроз з аерофагією. Виявляється сильною та стійкою відрижкою, пов’язаною з рефлекторним заковтуванням повітря. Іноді відрижка зникає лише уві сні. Зазвичай патологія поєднується із метеоризмом.
• Невиразкова диспепсія зі зниженням кислотності. Через погане перетравлення продуктів у пацієнта пригнічується апетит, виникають запори. Клінічна картина посилюється больовим синдромом.
• Булімія та анорексія. Для булімічного гастроневрозу характерний голод, поїдання великих обсягів їжі з наступним блюванням. При анорексії хворий відмовляється від їжі, що найчастіше призводить до виснаження.
• Невроз шлунка зі стійкою печією. Клінічно подібний до печії при іншій шлунковій патології, проте відрізняється винятковою терапевтичною резистентністю. Чи не зменшується при призначенні спеціальної дієти.

Приватні ознаки захворювання – дискомфорт в епігастральній ділянці та больові відчуття різної інтенсивності, які описуються пацієнтами як печіння, поколювання та розпирання. Для гастроневрозу характерне відчуття раннього насичення, відчуття переповнення шлунка після вживання незначної кількості їжі. Залежно від клінічного варіанта неврозу шлунка спостерігаються інші диспепсичні прояви: часті відрижки повітрям, блювання, здуття живота. У хворих змінюються смакові уподобання, знижується апетит аж до повної анорексії.

Симптоматика гастроневрозу завжди виникає на невротичному фоні, часто посилюється в стресовій ситуації, швидко усувається седативними препаратами і при цьому відрізняється резистентністю до медикаментозної гастроентерологічної терапії. Часто відзначаються зміни загального стану: біль голови, втома, погіршення працездатності, емоційні порушення (дратівливість, плаксивість, тривожність), безсоння. Типово поєднання гастроневрозу з іншими вегетативними розладами: пітливістю, серцебиттям, частим сечовипусканням.

Зниження апетиту та свідоме обмеження в їжі для мінімізації неприємних симптомів призводить до прогресуючої втрати ваги, що при тривалому перебігу гастроневрозу супроводжується дистрофічними змінами у внутрішніх органах. Внаслідок недостатнього надходження вітамінів та мікроелементів можуть виникати набряки кінцівок, анемія, ламкість волосся та нігтів, погіршення пам’яті та уваги. При багаторазовому блюванні підвищується ризик розвитку синдрому Меллорі-Вейса. Порушення іннервації стінки шлунка при гастроневрозі викликає дисфункцію залоз, пригнічує виділення слизу та простагландинів, що збільшує ймовірність формування гастриту чи виразкового дефекту.

Діагностичний пошук часто утруднений, що зумовлено поліморфною клінічною картиною та відсутністю патогномонічних ознак хвороби. Про можливий розвиток гастроневрозу свідчить зв’язок патологічних симптомів із негативними емоціями та стресовими факторами. Діагноз встановлюється лише після комплексного гастроентерологічного обстеження пацієнта з метою виключення органічних причин патології. Найбільш інформативними є:

• УЗД органів черевної порожнини. Неінвазивне ультразвукове дослідження при гастроневрозі проводиться для експрес-оцінки стану травного тракту, печінки та підшлункової залози. При сонографії можуть бути структурні аномалії органів, виявляються порушення моторно-евакуаторної функції шлунка.
• Рентгенографія. Виконання серії рентгенівських знімків після перорального введення контрастної речовини призначене для дослідження слизової оболонки стравоходу та шлунка. У разі виявлення виразкових дефектів, деформації контурів органу або рубцевих змін діагноз гастроневрозу може бути виключений.
• Езофагогастродуоденоскопія. За допомогою гнучкого ендоскопа, оснащеного відеокамерою, вдається візуалізувати слизову оболонку верхніх відділів ШКТ. У ході дослідження у пацієнтів може виявлятися зяяння кардіального отвору шлунка, надмірна кількість слизу, незначна гіперемія епітеліального шару органу.
• Електрогастрографія. Реєстрація електричних потенціалів, що виникають під час роботи гладкої мускулатури органу, дозволяє знайти зміни моторної функції шлунка. Метод ЕГГ широко використовується для диференціальної діагностики органічних та функціональних захворювань.

Лабораторні методи дослідження при гастроневрозі мають допоміжне значення. У загальному аналізі крові усі показники в межах норми. У біохімічному аналізі крові може визначатися зниження загального білка та електролітні порушення, пов’язані з недостатнім надходженням поживних речовин. Додатково виконують реакцію Грегерсена виявлення в калі прихованої крові. Диференціальна діагностика гастроневрозу проводиться із запальними захворюваннями ШКТ (езофагітом, гастритом, дуоденітом), виразковою хворобою шлунка та 12-палої кишки, злоякісними новоутвореннями. Крім гастроентеролога пацієнта обов’язково консультує психолог чи психіатр виявлення невротичних порушень.

Тактика ведення включає як корекцію хворобливих проявів, і терапію станів, які спровокували виникнення гастроневрозу. Важливу роль відіграє нормалізація режиму дня зі збільшенням часу нічного сну, налагодження регулярного прийому їжі, значне обмеження або виключення потенційно стресових ситуацій (конфліктів, спілкування з неприємними людьми). Дієтотерапія гастроневрозу передбачає відмову від смажених, солоних та гострих продуктів, копченостей, соусів та маринадів, вживання запечених та приготовлених на пару страв.

Базовим методом лікування є психотерапія, підібрана з урахуванням преморбідних особливостей особистості та виявлених невротичних розладів. При нав’язливості, фобіях, тривозі ефективні когнітивно-поведінкова та психоаналітична психотерапії, що дозволяють ефективно опрацювати першопричину функціональної диспепсії. При зв’язку гастроневрозу з тяжкими стресовими ситуаціями рекомендовано тілесно-орієнтовану терапію. Медикаментозне лікування відіграє вторинну роль. Найчастіше призначаються:

• Седативні та психотропні засоби. При легкій та помірно вираженій симптоматиці кращі фітоседативні препарати. У важких випадках застосовують анксіолітики, антидепресанти, транквілізатори.
• Знеболюючі препарати. Для усунення спастичного больового синдрому зазвичай використовують міотропні спазмолітики. Рідше для знеболювання призначають нестероїдні протизапальні засоби, анальгетики.

Пацієнтам із застоєм шлункового вмісту можуть бути показані прокінетики. При значному пригніченні секреції дуже рідко проводиться замісна терапія препаратами, які містять у складі компоненти шлункового соку. Для корекції метаболічних порушень, викликаних частою блювотою або анорексією, застосовують вітамінно-мінеральні комплекси, при тяжкому перебігу – парентеральне харчування. Психо- та фармакотерапію гастроневрозу доповнюють фізіотерапевтичними методиками: гідротерапією, електропроцедурами та розслаблюючим масажем. По можливості пацієнта відправляють на санаторно-курортне лікування.

Результат захворювання залежить від своєчасності діагностики та лікування, функціонального стану нервової системи, наявності супутньої патології. Більшість пацієнтів із гастроневрозом прогноз щодо сприятливий, проте після проведеного лікування існує ймовірність повторної появи патологічних симптомів при вплив факторів ризику. Для попередження розвитку хвороби необхідно дотримуватись принципів раціонального харчування (приймати їжу 4-5 разів на день, уникати переїдання, вживання жирних страв та алкоголю), мінімізувати вплив стресових ситуацій, нормалізувати режим праці та відпочинку.