Гастропарез (Гастростаз)

Гастропарез – це клінічний синдром, який характеризується порушенням проходження їжі шлунком внаслідок зниження скорочувальної активності м’язової стінки органу. Для захворювання характерна поява неприємних відчуттів після їди, почуття швидкого насичення, нудота, багаторазове блювання. Діагноз гастропарезу ставиться на підставі клінічних проявів та даних специфічних досліджень (рентгенографії, ФГДС, електрогастрографії, сцинтиграфії, дихального тесту). Лікування включає правильну дієту, призначення прокінетиків, протиблювотних, психотропних речовин. При тяжких формах застосовується електрична стимуляція шлунка, хірургічні методи.

Гастропарез (гастростаз) – стан, що характеризується зниженням перистальтики шлунка. Порушення м’язових скорочень органу призводить до уповільненого спорожнення порожнини шлунка. Це супроводжується появою характерної клінічної симптоматики, що несприятливо впливає якість життя пацієнта. Захворюваність серед дорослих становить 4%. Найчастіше гастропарез зустрічається у жінок молодого віку. Найбільш поширеними клінічними формами захворювання є первинна або ідіопатична (36%) та діабетична (29%); значно рідше трапляються післяопераційні та інші порушення перистальтики (13%).

Виникнення захворювання може бути спричинене різними факторами. З урахуванням причин у сучасній гастроентерології виділяють три етіологічні варіанти гастропарезу:

1. Ідіопатичний. Розлад перистальтики з’являється без очевидної причини. Існує теорія, що ця форма захворювання пов’язана з вірусним впливом (зараженням цитомегаловірусом, вірусом Епштейна-Барр), проте достовірних підтверджень цього припущення поки що не виявлено.
2. Діабетичний. У пацієнтів, які страждають на цукровий діабет (як 1, так і 2 типи), розвивається гіперглікемія – підвищення рівня глюкози. При тривалому перебігу захворювання підвищений цукор викликає пошкодження стінок капілярів, які живлять нервову тканину. Нейропатія волокон, що забезпечують функціональну активність стравоходу та шлунка, призводить до порушення передачі нервових імпульсів. Недостатність іннервації м’язових клітин кишківника супроводжується зниженням його тонусу.
3. Постхірургічний. Захворювання може виникати після проведення оперативних втручань на шлунку. До них відносяться ваготомія, баріатричні операції, фундоплікації.

Серед рідкісних причин гастропарезу входять гіпотиреоз, хвороба Паркінсона, склеродермія, ХНН. Поява гастропарезу часто асоційована з вживанням лікарських засобів, що несприятливо впливають на моторику шлунка. До них відносяться опіоїдні засоби, агоністи допаміну, солі літію, циклоспорин.

Нормальне випорожнення шлунка забезпечується координованою роботою м’язових елементів у всіх відділах органу. Початкові відділи підтримують постійний тонус, а кінцеві (антральні) – мають перистальтичну активність. Завдяки цьому створюється внутрішньошлунковий тиск, що забезпечує евакуацію їжі.

Рівень м’язової активності контролюється безліччю факторів: нервовою системою, травними гормонами та пептидами, функцією інтерстиціальних клітин Кахаля. Зміни нервової та гуморальної регуляції порушують узгоджену роботу окремих м’язових компонентів стінки шлунка. Зниження тонусу та зменшення активності перистальтики є основним механізмом виникнення симптомів гастропарезу.

Виразність симптоматики при гастропарезі може відрізнятись у різних пацієнтів. Тяжкість перебігу захворювання визначає стан хворого, його якість життя. Виділяють три ступені тяжкості гастропарезу:

• Легкий ступінь. Симптоматика захворювання легко піддається корекції специфічними ліками. При цьому пацієнт не має сильної втрати ваги. Харчування хворого відповідає нормальній дієті з мінімальними обмеженнями.
• Середній ступінь. Клінічні прояви можна частково усунути фармакотерапією. Обов’язковим компонентом лікування при цій формі є корекція способу життя, у тому числі перехід до правильного харчування.
• Тяжкий ступінь. Симптоми зберігаються навіть під час проведення специфічної терапії. Пацієнт потребує постійної медичної допомоги, часто лягає у стаціонар на лікування.

У вкрай тяжких випадках порушується здатність пацієнта приймати їжу самостійно. Таким хворим проводиться додаткове харчування через зонд. За потреби може знадобитися оперативне втручання.

Клінічна картина захворювання включає низку симптомів, зумовлених порушенням травлення. Основною ознакою гастропарезу є відчуття раннього насичення, що виникає під час їжі. Пацієнт швидко відчуває ситість, хоча з’їдає менше, ніж зазвичай. Такий прояв зазвичай супроводжується виникненням дискомфорту у верхній частині живота (підчеревної області): почуттям розпирання, ниючим болем.

Після їжі постійно відчувається сильна нудота, може виникати блювота, яка не приносить полегшення. При тяжкій формі захворювання вона може бути багаторазовою. Стан пацієнта значно погіршується, оскільки розвивається зневоднення організму. Воно супроводжується електролітними порушеннями, які можуть спровокувати появу супутніх патологій.

Ускладнення захворювання пояснюються тривалим перебуванням їжі у порожнині шлунка. Внаслідок того, що продукти травлення тривалий час не евакуюються до кишечника, незасвоєна маса може затвердіти. З неї формується щільна грудка – безоар. При просуванні травним трактом він перекриває просвіт петель кишечника, що може спричинити кишкову непрохідність. Застоювання їжі сприяє створенню середовища, сприятливого для розмноження бактерій. Активне поширення патогенної мікрофлори може призвести до виникнення запального процесу у слизовій оболонці, який лежить в основі розвитку гастриту.

Запідозрити наявність гастропарезу лікар-гастроентеролог може при виявленні характерної клінічної симптоматики. Попередній діагноз підтверджується при збиранні анамнезу. Наявність у хворого на цукровий діабет або попередніх операцій на шлунку підвищує ризик розвитку гастропарезу. Під час обстеження може знадобитися консультація хірурга, ендокринолога чи невролога. Для підтвердження діагнозу використовуються такі інструментальні методики:

• Рентгенологічне дослідження. Рентгенографія шлунка передбачає вивчення рельєфу органу за рентгенівськими знімками, отриманими після заповнення шлунка контрастною речовиною (барієвою суспензією). За швидкістю евакуації барію можна будувати висновки про тому, чи є зміни перистальтики м’язових волокон.
• Ендоскопічне дослідження. Проведення ЕГДС показано для виключення органічних захворювань, що мають схожу симптоматику. Методика має велике значення при диференціальній діагностиці гастропарезу.
• Електрогастрографія. За допомогою методики досліджується активність біоелектричних потенціалів м’язових клітин шлунка. При порушенні рухової активності органу виникають характерні зміни – безладні зубці з нерівномірною амплітудою, атипові хвилі.
• Сцинтиграфія. Перед сцинтиграфією шлунка пацієнт приймає пробний сніданок, що містить радіоактивні ізотопи. Швидкість проходження цих речовин за системою травлення фіксується за допомогою спеціального обладнання. У нормі через 4 години вся їжа має евакуюватися зі шлунка до кишечника. У разі виникнення гастропарезу цей час збільшується.
• С-октановий дихальний тест. Методика передбачає введення в організм міченого ізотопу вуглецю. У дванадцятипалій кишці речовина перетворюється на форму вуглекислого газу, який видихається назовні. Рівень утворюваної вуглекислоти фіксується спеціальними приладами. За вмістом речовини в повітрі, що видихається, можна оцінити швидкість евакуації їжі з порожнини шлунка.

Диференційна діагностика

Дифдіагностика патології проводиться з іншими функціональними порушеннями (функціональна диспепсія, синдром циклічного блювання). Симптоматика захворювання подібна до розладів харчової поведінки (анорексією, булімією). Для цих станів також властиво виникнення нудоти, блювання, тяжкості у животі. Варто диференціювати гастропарез від органічних патологій, найпоширеніших у гастроентерології (виразковій хворобі шлунка, пухлин, кишкових інфекцій).

В основі терапії лежить нормалізація моторики ШКТ, боротьба з основним захворюванням, що спричинило появу негативної симптоматики. При діабетичній формі така терапія має бути спрямована на корекцію гіперглікемії. Загальні принципи лікування, незалежно від форми гастропарезу, включають:

• Модифікацію дієти. Пацієнт повинен їсти часто, але маленькими порціями (дрібне харчування). Раціон повинен містити необхідні амінокислоти, вітаміни та ненасичені жирні кислоти.
• Медикаментозну терапію. Має на увазі призначення прокінетиків – препаратів, що стимулюють перистальтику шлунково-кишкового тракту. Кошти комбінуються з протиблювотними ліками, що становлять основу симптоматичної терапії захворювання. Деяким хворим призначаються психотропні засоби. Застосування ліків знижує вираженість клінічної картини захворювання (блювання, нудота, біль у животі).
• Ботулінотерапію. Як альтернативна методика лікування пропонується введення ботулотоксину А в область антрального відділу шлунка. Препарат знижує холінергічну іннервацію клітин, унаслідок чого зменшується тонічне скорочення кінцевого відділу органу. Під впливом стимуляції їжа швидко виходить у кишечник. Однак ефективність цієї методики поки що залишається під питанням. Однозначних результатів клінічних досліджень поки що не отримано.
• Електростимуляцію шлунка. Використовується для корекції гастропарезу. Вплив електричного струму на м’язові клітини підвищує активність перистальтики органу, що призводить до зниження симптомів.
• Штучне харчування. При тяжкому перебігу гастропарезу самостійне вживання їжі утруднено. І тут здійснюється зондове харчування. Парентеральне харчування може призначатися лише на нетривалий час. Тривале використання внутрішньовенних препаратів викликає розвиток ускладнень – інфекції чи тромбозу.
• Хірургічне лікування. При тяжких формах захворювання може знадобитися хірургічне втручання. Оперативне лікування передбачає накладання еюностоми – штучного отвору на худої кишці. Надалі через нього проводиться харчування пацієнта. У виняткових випадках доцільним є проведення радикальної операції – гастректомії.

Прогноз захворювання на ранніх стадіях є сприятливим. Гастропарез піддається медикаментозній корекції. Під час її проведення патологічна симптоматика зникає. Пізніше виявлення захворювання може погіршувати прогноз пацієнта. Запущений перебіг потребує більш радикальних заходів лікування. Після проведення хірургічного втручання можлива поява ускладнень. Операція спричиняє зниження якості життя пацієнта через накладання ентеростоми.

Профілактика захворювання передбачає ведення здорового способу життя, правильне раціональне харчування. Для людей, хворих на цукровий діабет, важливо постійно контролювати рівень глюкози. Регулярне використання гіпоглікемічних засобів входить до специфічної профілактики діабетичного гастропарезу.