Гелеофізична дисплазія

Гелеофізична дисплазія – Спадкове захворювання, причиною якого є порушення клітинного росту та розвитку, а також функціонування деяких компонентів сполучних тканин. Симптомами захворювання є характерний вид обличчя («щасливий»), низький ріст, укорочені кінцівки, гіпертрофія мускулатури, утруднення рухів у суглобах. Діагностика гелеофізичної дисплазії проводиться на підставі цього статусу пацієнта, вивчення його спадкового анамнезу, генетичних досліджень. Специфічного лікування патології немає, іноді проводять хірургічні операції для корекції дефектів серцевих клапанів.

Гелеофізична дисплазія – дуже рідкісна генетична патологія, яка характеризується численними вадами розвитку, малим зростанням, характерним «щасливим» виразом обличчя. Зустрічаність цього захворювання не визначена, оскільки його діагностують вкрай рідко, виявлено два типи патології, що успадковуються як аутосомно-рецесивно, так і аутосомно-домінантно. Найпоширеніший рецесивний тип гелеофізичної дисплазії. «Щасливе» вираз обличчя таких хворих обумовлено піднятими вгору куточками рота і потовщеною верхньою губою – це відображено навіть у назві патології, яка з грецької перекладається як «щаслива натура». Класифікація гелеофізичної дисплазії як генетичного захворювання на даний час є предметом наукових дискусій, оскільки патологія має ознаки як лізосомної хвороби накопичення, так і риси порушення росту та диференціювання окремих тканин.

Після повноцінного вивчення гелеофізичної дисплазії та її генетично-молекулярних основ довгий час вважалося, що єдиною причиною цього стану є мутації у гені ADAMTSL2, розташованому на 9-й хромосомі. Він кодує однойменний білок, який контролює, крім усього іншого, діяльність трансформуючого фактора зростання. Останній бере пряму участь у процесах росту та диференціювання клітин множини тканин, є вказівки на його важливу роль в апоптозі. В результаті мутації ADAMTSL2 виникає протеїн з дефектною структурою, не здатний повноцінно виконувати свої функції, що призводить до розвитку гелеофізичної дисплазії. В іншому патогенез цього захворювання, зокрема, причина утворення в клітинах трахеї, легенів, шлунково-кишкового тракту вакуолей лізосомального походження, залишається невідомим. Наслідуються мутації гена ADAMTSL2 за аутосомно-рецесивним механізмом.

В останні роки через методи сучасної генетики вдалося ідентифікувати ще один тип гелеофізичної дисплазії з аутосомно-домінантним успадкуванням. Він обумовлений мутацією гена FBN1, який локалізований на 15 хромосомі. Продуктом його експресії є білок сполучних тканин – фібрилін-1, який розташовується в епідермісі, дермі, циновій зв’язці ока та деяких інших органах. Крім того, була виявлена ​​роль цього протеїну як «посадкового майданчика» та резервуару численних факторів росту та диференціювання клітин. Очевидно, що дефект структури фібриліну-1, що виникає через мутацію гена FBN1, ускладнює його поєднання з цими біологічно активними речовинами, що і стає причиною розвитку гелеофізичної дисплазії. У сучасній клінічній практиці випадки захворювання, асоційовані з мутаціями ADAMTSL2, відносять до типу 1, а обумовлені дефектом гена FBN1 – до типу 2. Гелеофізична дисплазія типу 1 зустрічається набагато частіше щодо другого різновиду цієї патології.

Як правило, при народженні дитини з гелеофізичною дисплазією не спостерігається жодних відхилень у масі тіла, колі голови та інших фізичних показниках. Першим симптомом, який виникає за кілька місяців після пологів, є відставання у зростанні від однолітків. Згодом значні відхилення від нормальної вікової норми стає все вираженішими – відомі випадки, коли хворі з гелеофізичною дисплазією у віці двох років мали масу тіла всього 5 кг, тоді як їхня вага при народженні становила 3500 грам. Але іноді відставання у фізичному розвитку може не досягати таких значних величин і залишатися лише на рівні нижньої межі вікової норми.

З віком починають проявлятися й інші симптоми гелеофізичної дисплазії – обличчя набуває характерних рис (усміхнений рот, монголоїдний розріз очей), стає помітним відносне укорочення кінцівок. Проксимальні фаланги пальців широкі, часто виникають контрактури міжфалангових суглобів. Шкіра щільна, подекуди на ній визначаються безболісні потовщення. При гелеофізичній дисплазії також можлива поява симптомів ураження клапанів серця – ціаноз, задишка, низький артеріальний тиск та низка інших. Гепатомегалія є практично в кожному випадку захворювання і може бути обумовлена ​​первинним ураженням печінки, так і застоєм крові при розвитку серцевої недостатності.

Діагностика гелеофізичної дисплазії проводиться на підставі даних огляду пацієнта, вивчення його анамнезу, дослідження печінки та серця, генетичних аналізів. Іноді також може проводитись біопсія тканин трахеї або печінки з подальшим гістологічним вивченням. При огляді виявляються характерний зовнішній вигляд хворого на гелеофізичну дисплазію, «щасливе» вираз обличчя, низьке зростання, можлива м’язова гіпертрофія. Фізикальне обстеження виявляє збільшення печінки, при аускультації серця можна виявити шуми, зумовлені стенозом аортального, мітрального чи легеневого клапанів. У старшому віці можна знайти і вторинні зміни у серці, викликані цими порушеннями.

Гістологічне вивчення тканин трахеї чи печінки проводять у спірних випадках і за неможливості провести генетично-молекулярні дослідження. При цьому при гелеофізичній дисплазії у клітинах спостерігається велика кількість вакуолей лізосомального походження. Іноді їх можна знайти і в макрофагах, що дозволяє не виробляти інвазивну біопсію, а просто досліджувати кров. Лікарем-генетиком може бути здійснено пряме секвенування генів ADAMTSL2 та FBN1 з метою виявлення мутацій. Таким чином, може бути не тільки доведений діагноз гелеофізичної дисплазії, але й визначений її тип – це важливо, оскільки різні типи мають різний механізм успадкування. Також генетичними методами може бути виявлено носійство патологічного гена (при гелеофізичній дисплазії типу 1) або здійснено пренатальну діагностику цього стану.

Лікування гелеофізичної дисплазії не існує, можливі лише паліативні та симптоматичні терапевтичні заходи. Експериментальна терапія з використанням гормону росту та деяких інших ростових факторів на сьогоднішній день не дала відчутних результатів. У деяких випадках може бути потрібне хірургічне втручання для корекції стенозів серцевих клапанів, зменшення вираженості контрактур суглобів. Прогноз гелеофізичної дисплазії найчастіше несприятливий, багато в чому він залежить від ступеня вираженості серцево-судинних порушень, у ряді випадків може настати летальний кінець у ранньому віці від серцевої недостатності.