Гемангіома печінки

Гемангіома печінки – Це доброякісна судинна пухлина, що вражає одну або обидві частки печінки. Найчастіше її розмір не перевищує 5 см, а стерта симптоматика з’являється лише за значних розмірів освіти. Первинна діагностика зазвичай є випадковою і відбувається під час обстеження щодо іншої патології. Запідозрити неоплазію дозволять УЗД, КТ чи МРТ гепатобіліарної системи. Уточнюють діагноз за допомогою статичної сцинтиграфії печінки – метод дозволяє довести доброякісний характер новоутворення. Лікування тільки оперативне – при досягненні пухлиною великих розмірів, здавленні судин та сусідніх органів, кровотечі показано видалення частини печінки.

Гемангіома печінки – судинне новоутворення, що локалізується в паренхімі печінки, не схильний до малігнізації. Про походження гемангіом досі точаться суперечки, проте більшість вчених схиляються до вродженого генезу цього виду новоутворень. Найімовірніше, формування гемангіоматозного вузла в печінці відбувається у першому триместрі вагітності, у період закладення кровоносних судин плода, внаслідок патологічного впливу на організм вагітної.

Гемангіома печінки зустрічається у 7% населення. Незважаючи на існуючу думку про рідкість цього виду новоутворень, неоплазія посідає друге місце серед усіх пухлин печінки. До 80% судинних новоутворень, виявлених у перші три місяці життя, надалі піддаються спонтанному регресу. Захворювання найчастіше виявляють у молодих жінок – це пов’язують із стимулюючим впливом естрогенів на зростання судинних пухлин. Небезпека цього освіти у цьому, що його проявом може бути потужне кровотеча з можливим летальним результатом. Слід зазначити, що поширеність патології серед населення останніми роками неухильно зростає.

Вважається, що гемангіома печінки починає формуватися ще внутрішньоутробно з ембріональної тканини як дефект закладки судин венозного русла. Численні дослідження морфологічного субстрату судинних пухлин ставлять гемангіоми на проміжний ступінь між вадами розвитку та ембріональними бластомами. Серед усіх гемангіом внутрішніх органів найчастіша локалізація – у печінці, при цьому у 7-10% випадків діагностуються гігантські пухлини (понад 5 см). У практичній гастроентерології гемангіома лідирує серед усіх доброякісних пухлин печінки.

Незважаючи на безліч досліджень, присвячених судинним пухлинам, досі не прийнято єдиного рішення – чи є гемангіома істинною пухлиною, чи це аномалія розвитку судин. На користь пухлинної теорії свідчить інвазивне зростання, гормонозалежність, рецидивування після видалення. На бік пороку розвитку схиляє часте виникнення багатьох гемангіом, що нехарактерно для пухлин. Непоодинокий і гемангіоматоз печінки, коли практично вся паренхіма уражена дрібними (від кількох міліметрів до 2 см) гемангіомами. Іноді тотальний гемангіоматоз призводить до тяжкої печінкової недостатності та цирозу.

Вчені пов’язують зростання новоутворення не лише з розмноженням клітин, а також із крововиливами, тромбозом та розширенням пухлинних судин. Найбільша з відомих доброякісних судинних пухлин важила понад п’ять кілограмів, хоча середній діапазон ваги становить 300-1500 г. Зазвичай новоутворення ростуть дуже повільно, до зрілого віку досягаючи розмірів трохи більше кількох сантиметрів. Кавернозні гемангіоми зазвичай ростуть швидше за капілярні. У жінок зростання судинних пухлин більш інтенсивне через високий рівень естрогенів, які стимулюють поділ клітин гемангіоми.

Саме поняття “гемангіома печінки” є збірним, багато авторів сюди відносять різноманітні доброякісні судинні новоутворення печінки: доброякісну гемангіоендотеліому, кавернозну, гроноподібну, венозну ангіоми. Гемангіома може бути кавернозною чи капілярною. Кавернозна гемангіома складається з порожнин великих розмірів, які поєднуються в одну. Багато авторів у поняття каверноми включають не тільки пухлину, а й вади розвитку, телеангіектазії. Капілярна гемангіома печінки складається з багатьох дрібних порожнин, кожна з яких містить судину.

У 70% випадків виявлена ​​неоплазія не перевищує розмірів п’яти сантиметрів. Такі дрібні судинні пухлини не виявляються ні клінічно, ні лабораторно. При досягненні великих розмірів (іноді до 20 см) може з’явитися стерта симптоматика: збільшення печінки, біль у правому підребер’ї, нудота. Найчастіше прояви гемангіоми бувають пов’язані зі здавленням великих судин та сусідніх органів.

Іноді першим проявом гемангіоми печінки може бути масивна внутрішня кровотеча. Викликати розрив судин гемангіоми та крововтрату можуть різноманітні фактори: різкі рухи, травми живота (навіть незначні), високі навантаження. Кровотеча може бути настільки масивною, що призводить до смерті пацієнта. Саме тому при виникненні різкого болю в животі, після травми черевної порожнини пацієнтам з неоплазією слід негайно звернутися до лікаря.

Консультація лікаря-гепатолога рідко дозволяє своєчасно виявити гемангіому печінки, оскільки вона практично ніяк не поводиться. Зазвичай доброякісна судинна пухлина печінки виявляється випадковою знахідкою під час обстеження з приводу іншої патології. УЗД печінки та жовчного міхура може виявити в паренхімі округле утворення з чіткими контурами, неоднорідним вмістом. Ті ж дані, але набагато точніші, отримують і при МРТ печінки та жовчовивідних шляхів, МСКТ черевної порожнини.

Переконатися, що виявлена ​​пухлина є гемангіомою печінки, дозволять ангіографія черевного ствола (целіакографія), статична сцинтиграфія печінки. Гепатосцинтиграфія використовується для диференціювання злоякісних та доброякісних новоутворень. Біохімічні проби печінки (печінкові проби) при гемангіоматозі зазвичай не змінені, якщо у пацієнта немає іншої супутньої патології (наприклад, цирозу печінки, гепатиту). Клінічні аналізи також залишаються у межах норми. Пункційна біопсія печінки для діагностики судинної пухлини не використовується, оскільки може призвести до масивної кровотечі.

Велику увагу приділено вивченню генетичних маркерів захворювання. Так, доведено зв’язок А(ІІ) групи крові з підвищеним ризиком розвитку гемангіоми печінки. Вчені припускають, що розвиток пухлинного процесу може мати спадкову природу. Якщо дослідження у цьому напрямі увінчаються успіхом, то у майбутньому стане можливим виявляти групу ризику щодо даної патології, проводити диспансеризацію таких пацієнтів та діагностувати патологію ще на субклінічному етапі розвитку новоутворення. Диференціювати гемангіому печінки слід з іншими доброякісними та злоякісними пухлинами, кістами паразитарної та неінфекційної етіології.

Від того, якого розміру пухлина буде виявлена ​​під час обстеження, залежить подальша тактика ведення та лікування даного пацієнта. Так як пухлиноподібне утворення не завжди має кулясту форму, прийнята єдина методика вимірювання усередненого розміру – фіксується діаметр гемангіоми в трьох взаємно перпендикулярних площинах її найбільшого перерізу. Неоплазії невеликих розмірів (до 5 сантиметрів) не вимагають будь-яких лікувальних заходів. При первинному виявленні невеликої гемангіоми рекомендують повторити УЗД печінки через 3 місяці для оцінки динаміки росту пухлини та загального стану хворого. Надалі слід проводити ультразвукове обстеження кожні 6-12 місяців, щоб при повторній консультації гастроентеролога вчасно виявити показання до оперативного втручання.

Показання до видалення гемангіоми печінки постійно переглядаються та доповнюються. Фахівці сходяться на думці, що необхідність операції має оцінюватись у кожному випадку індивідуально. При цьому враховуються розміри, локалізація та кількість новоутворень, загальний стан пацієнта, супутня патологія. Головним критерієм щодо показників є зіставлення ефективності та ризику операції. На сьогоднішній день на користь оперативного втручання свідчать:

• Розміри пухлини понад 50 мм.
• Швидке зростання пухлини – понад 50% щорічно.
• Розрив тканин пухлини із кровотечею.
• Тяжка симптоматика, викликана здавленням пухлиною судин чи сусідніх органів.
• Сумніви у доброякісності новоутворення.

Однак існують і протипоказання до проведення оперативного втручання – це проростання основних венозних судин печінки, цироз печінки, множинні гемангіоми в обох частках печінки.

При оперативному видаленні неоплазій можуть використовуватись різні хірургічні методики, залежно від розмірів та локалізації вузла: сегментарна резекція печінки, резекція частки печінки (лобектомія), гемігепатектомія. Досить ефективними є склерозування та емболізація. Зазначені методи інтервенційної радіології можуть використовуватися і при множинних гемангіоматозних вузлах, коли неможлива радикальна операція. Як підготовку до операції може застосовуватися гормонотерапія – вона дозволяє зменшити судинний вузол у розмірах, що надалі зводить обсяг операції та ризик післяопераційних ускладнень до мінімуму.

В даний час розробляється безліч сучасних неінвазивних методик лікування доброякісних пухлин печінки. Один із таких способів експериментальної терапії полягає у введенні в тканини гемангіоми феромагнітних частинок з подальшим створенням високочастотного електромагнітного поля. При цьому локальна температура області пухлинного вузла значно підвищується, викликаючи асептичний некроз, а потім – лізис пошкоджених тканин.

Прогноз при гемангіомі невеликих розмірів є сприятливим. Так як це новоутворення закладається ще внутрішньоутробно, то єдиним методом профілактики є ретельна підготовка до вагітності, дотримання здорового способу життя та правильне харчування, особливо у першому триместрі. Методи профілактики виникнення неоплазії після завершення вагітності не розроблені. Жінкам з цією патологією слід повідомити про свій діагноз гінекологу, оскільки призначення цим фахівцем естрогенів може призвести до зростання пухлини та кровотечі.