Гемісинусит

Гемісинусит – Це запалення кількох придаткових пазух носа з одного боку обличчя. Основні причини захворювання: вірусно-бактеріальні інфекції, дія аероалергенів, травми кісток носа та навколишніх тканин. Патологія проявляється односторонніми лицьовими болями поблизу уражених пазух, синдромом інтоксикації, закладеністю носа та слизово-гнійними виділеннями. Для діагностики гемісинуситу проводять рентгенографію, УЗД та КТ навколоносових пазух, риноскопію, аналізи крові та відокремлюваного з носа. Лікування включає місцеву та системну антибіотикотерапію, сольові розчини, судинозвужувальні краплі. При неефективності консервативного підходу пункції проводять пазух.

Синусит – поширене захворювання, яке зустрічається у 15% населення і займає 5-е місце серед причин призначення антибіотиків в амбулаторній практиці. У Росії щорічно діагностується понад 10 млн. випадків, проте реальна кількість хворих набагато вища – при легкому перебігу хвороби багато пацієнтів не звертаються до лікаря. Справжня частота гемісинуситу не встановлена, оскільки такий діагноз відсутній у міжнародній класифікації хвороб (МКЛ), а поєднані поразки кількох пазух – типова ситуація у практичній оториноларингології.

Більшість випадків захворювання мають інфекційну природу. Найбільш поширеним варіантом вважається приєднання бактеріальних збудників та розвиток змішаної інфекції навколоносових пазух після перенесеної ГРВІ. Таке ускладнення характерне для 0,5-2% дорослих та 5% дітей. Інфекційні збудники синуситу належать до наступних груп:

• Віруси. Найчастіше діагностуються риновіруси, віруси грипу та парагрипу, респіраторно-синцитіальні віруси, метапневмовіруси. В останні роки зростає актуальність коронавірусів як провокуючих факторів ЛОР-захворювань. Також поширені аденовіруси, які найчастіше викликають гемісинусити у дітей.
• Бактерії. Найбільш поширеними вважаються пневмококи та гемофільна паличка, які сумарно становлять понад 70% випадків бактеріального гемісинуситу. Рідше діагностується Moraxella catarrhalis, S. aureus, S. pyogenes, анаеробні бактерії.
• Гриби. До можливих збудників належать грибки роду Aspergillus, Penicillinum, Candida. Самостійний розвиток грибкового гемісинуситу зустрічається вкрай рідко, переважно у імунокомпрометованих пацієнтів. Мікози нерідко виступають у ролі суперінфекції і натомість вірусного чи бактеріального запалення.

Неінфекційний гемісинусит виникає під дією алергенів. Якщо причиною патології виступає рослинний пилок, хвороба має сезонний характер і посилюється в суху спекотну погоду, в період цвітіння певних трав або дерев. Цілорічний тип запалення пов’язаний з дією алергенів домашнього пилу, цвілевих грибків, шести тварин. Зрідка зустрічається травматичний гемісинусит, що виникає після пошкодження носа та придаткових пазух.

Розвитку захворювання сприяють будь-які фактори, які порушують нормальну вентиляцію носових ходів та навколоносових синусів. Серед можливих причин рецидивуючих гемісинусит називають викривлення носової перегородки, поліпи носа. Ризик запалення параназальних синусів підвищується у групі пацієнтів з алергічним ринітом, оскільки патологія супроводжується постійним набряком слизових оболонок.

У кожної людини є 4 пари параназальних синусів, які являють собою заповнені повітрям порожнини. Через вузькі отвори та канали вони повідомляються із порожниною носа, усередині пазухи виставлені тонкою слизовою оболонкою. До параназальних синусів відносять гайморові (верхньощелепні), лобові, гратчасті та клиноподібні пазухи. У будь-якій з них може виникати запальний процес, який називають синуситом.

Патогенез гемісинуситу пояснюють набряклістю та закупоркою соуст, які пов’язують синуси з порожниною носа. Внаслідок цього в пазухах застоюється секрет та порушується повітрообмін, страждають механізми мукоциліарного кліренсу. Патогени отримують можливість колонізувати слизову оболонку, викликаючи її потовщення у 20-100 разів. Погіршення вентиляції та самоочищення призводить до гіпоксії, ацидозу, зниження факторів місцевого імунного захисту.

За клінічним перебігом гемісинусит буває гострим, при якому симптоми повністю зникають протягом 12 тижнів, і хронічним пацієнтам, що турбує, довше 3-х місяців. В окрему категорію виділяють рецидивні захворювання, при яких у пацієнта виникає не менше 4-х загострень за рік з інтервалами більше 8 тижнів між ними. Для детального опису гемісинуситу застосовують інші види класифікацій:

• За етіологічним фактором: інфекційний (вірусний, бактеріальний, грибковий), травматичний, алергічний.
• За патоморфологією: ексудативний – серозний, катаральний або гнійний, продуктивний – пристінково-гіперпластичний та поліпозний.
• За тяжкістю течіїОсі: легкий, середньоважкий, важкий.

При гострому односторонньому запаленні придаткових пазух пацієнти скаржаться на інтенсивні головні болі, що розпирають, які розташовуються на стороні ураження. Больовий синдром локалізований у кореня носа та в ділянці щік, ближче до крил носа. Болі посилюються при нахилах голови вперед, різких рухах. Якщо гемісинусит супроводжується запаленням клиноподібної пазухи, виникають стійкі нічні болі, які віддають у потилицю.

Другий характерний симптом – одностороннє утруднення носового дихання. Однак при гострому запаленні набряклість поширюється на всю назальну слизову оболонку, тому часто людина не може вільно дихати навіть протилежною стороною носа. Симптом доповнюється виділенням густого слизового, слизово-гнійного або гнійного секрету. Він з’являється при чханні та висмаркуванні, стікає по задній стінці глотки, викликаючи першіння в горлі та кашель.

Клінічні прояви гемісинуситу залежить від тяжкості патології. При легкій формі головний біль виражений мінімально, на перший план виходять місцеві симптоми риносинуситу. При середньо тяжкому варіанті хвороби спостерігається субфебрильна лихоманка, больовий синдром, ознаки інтоксикації. Тяжкий варіант гемісинуситу характеризується болісними головними болями, фебрильною лихоманкою, зниженням працездатності та якості життя пацієнта.

При хронічному гемісинуситі симптоми менш інтенсивні, протікають із чергуванням загострень та ремісій. Пацієнтів турбує відчуття тиску і тяжкості в області чола, щоки, кореня носа, болючі відчуття при пальпації області проекції пазух. Також спостерігається тривале порушення носового дихання з одного боку, при спробі висморкатися виділяється густий слиз або гній. Найчастіше знижується нюх, виникає гугнявість голосу, ранкові напади кашлю.

Гемісинусити протікають важче порівняно з ізольованим запаленням однієї придаткової пазухи. Можливе поєднання ураження ЛОР-органів: гемісинусит, риніт, односторонній отит. При місцевому поширенні інфекції уражаються тканини орбіти – виникає субперіостальний абсцес, ретробульбарний абсцес, флегмона очниці. Найбільшу небезпеку становлять внутрішньочерепні ускладнення: тромбоз кавернозного синуса, епідуральний абсцес, абсцес мозку.

При гемісинуситі пацієнту потрібна консультація ЛОР-лікаря. Попередній діагноз встановлюють на підставі скарг, анамнезу захворювання, даних фізикального огляду. Щоб підтвердити діагноз, оцінити кількість уражених пазух та виявити точну причину запалення, призначаються такі методи дослідження:

• Рентгенографія приносових синусів. Променева діагностика – основний спосіб візуалізації, який показує горизонтальний рівень рідини або тотальне затемнення пазух на стороні ураження. За показаннями проводиться комп’ютерна томографія, яка детально візуалізує структури, які не вирізняються на рентгенограмах.
• УЗД приносових пазух. Дослідження призначають у скринінгових цілях для виявлення запального процесу в поверхнево розташованих синусах – верхньощелепному та лобовому. Ехосонографія показує потовщення слизових оболонок, рідина в порожнині пазух.
• Передня риноскопія. Під час дослідження визначається набряклість слизових оболонок, слизово-гнійне відокремлюване середніх і верхніх носових ходах, набряк нижніх носових раковин. У найскладніших діагностичних випадках проводять повну ендоскопічну ревізію порожнини носа, носоглотки, соуст параназальних синусів.
• Мікробіологічне дослідження. Посів відокремлюваного на спеціальні живильні середовища призначають визначення виду збудників гемисинусита, оцінки їх чутливості до антибіотиків. Діагностика рекомендована при середньоважких або тяжких варіантах хвороби, неефективності емпіричного лікування.
• Аналізи крові. Гемограма відбиває стандартні ознаки запалення: підвищення ШОЕ, лейкоцитоз, зрушення лейкоцитарної формули. За рівнем лейкоцитів вдається припустити ймовірність бактеріального процесу та його тяжкість. Підвищення числа еозинофілів свідчить про алергічну природу запалення.

Диференційна діагностика

Клінічну картину хвороби диференціюють з ознаками алергічного риніту, стороннього тіла в порожнині носа, вроджених або набутих деформацій структур носа. У дітей необхідно виключити аденоїдит. При типових випадках гемісинуситу постановка остаточного діагнозу не викликає труднощів, оскільки результати рентгенографії або КТ дають змогу безпомилково визначити ураження параназальних пазух.

Консервативна терапія

Основу лікування гострого бактеріального та змішаного запалення становить антибіотикотерапія. Стартовий курс лікування підбирається емпірично. Препарати вибору – бета-лактамні антибіотики. Як альтернативну терапію призначають сучасні макроліди, фторхінолони ІІІ-ІV покоління, цефалоспорини ІІ-ІІІ покоління. Медикаменти застосовують перорально протягом 5-7 днів, при тяжких гемісинуситах – парентерально протягом 10-14 діб.

На додаток до системної фармакотерапії призначають місцеве лікування. Для видалення слизу та інфекційних збудників показано промивання носа ізотонічним розчином морської води, для зменшення набряку короткочасно використовуються гіпертонічні розчини. Усунути закладеність носа допомагають назальні деконгестанти, які застосовують не більше 7 діб. При алергічних синуситах використовують антигістамінні препарати, топічні глюкокортикостероїди.

Для швидкого та ефективного промивання пазух застосовується безпункційний метод – синус-катетер «ЯМІК». Методика передбачає створення змінного позитивного та негативного тиску в порожнині носа, що сприяє одночасної евакуації відокремлюваного з усіх навколоносових пазух. Процедура не викликає сильних хворобливих відчуттів, дозволена для дорослих та дітей віком від 5 років.

Хірургічне лікування

При неефективності консервативної терапії та наявності ускладнень рекомендовано малоінвазивні втручання – пункції та дренування пазух. Під час процедури евакуюють вміст синусів, розширюють природні сполучення, щоб створити умови для відтоку ексудату. Маніпуляції доповнюють промиванням порожнин розчинами антибіотиків та антисептиків. Для хірургічного лікування застосовують ендоскопічні інструменти, щоб зменшити травматизацію тканин.

Гемісинусити успішно піддаються лікуванню при своєчасному зверненні до лікаря, тому прогноз є сприятливим. Виняток становлять випадки хронічних запальних процесів, які супроводжуються структурними змінами носової порожнини. Профілактика полягає у підтримці оптимальної вологості у квартирі, протиепідемічних заходах для зниження захворюваності на ГРВІ, лікуванні зубів, які нерідко стають джерелом одонтогенної інфекції.