Геморагічні лихоманки

Геморагічні лихоманки – Вірусні інфекції з природно-осередковим поширенням, що протікають з геморагічним і гострим гарячковим синдромом. Симптоматика геморагічних лихоманок включає виражену інтоксикацію, високу температуру тіла, геморагічний висип, кровотечі різної локалізації, поліорганні порушення. Форма геморагічної лихоманки визначається з урахуванням клініко-епідеміологічних та лабораторних даних (ПЛР, ІФА, РІФ). При геморагічних лихоманках проводиться дезінтоксикаційна, противірусна, гемостатична терапія, запровадження специфічних імуноглобулінів, боротьба з ускладненнями.

Геморагічні лихоманки – група інфекційних захворювань вірусної природи, що викликають токсичне ураження судинних стінок, сприяючи розвитку геморагічного синдрому. Протікають і натомість загальної інтоксикації, провокують поліорганні патології. Геморагічні лихоманки поширені у певних регіонах планети, в ареалах проживання переносників захворювання. Викликають геморагічні лихоманки віруси наступних сімейств: Togaviridae, Bunyaviridae, Arenaviridae та Filoviridae. Характерною особливістю, що поєднує ці віруси, є спорідненість до клітин ендотелію судин людини.

Резервуаром та джерелом цих вірусів є людина та тварини (різні види гризунів, мавпи, білки, кажани та ін.), переносником – комарі та кліщі. Деякі геморагічні лихоманки можуть передаватися контактно-побутовим, харчовим, водним та іншими шляхами. За способом зараження ці інфекції поділяються на групи: кліщові інфекції (Омська, Кримська-Конго та лихоманка Кьясанурського лісу), комарині (жовта, лихоманка денге, Чукунгунья, долини Рифт) та контагіозні (лихоманки Лаоса, Аргенти .).

Сприйнятливість до геморагічних лихоманок у людини досить висока, хворіють переважно особи, чия професійна діяльність пов’язана з дикою природою. Захворюваність у містах найчастіше відзначається у громадян, які не мають постійного місця проживання та співробітників побутових служб, які контактують з гризунами.

Геморагічні лихоманки в більшості випадків поєднує характерний перебіг із послідовною зміною періодів: інкубації (як правило, 1-3 тижні), початковий (2-7 днів), розпалу (1-2 тижні) та реконвалесценції (кілька тижнів). Початковий період проявляється загальноінтоксикаційною симптоматикою, зазвичай дуже інтенсивною. Гарячка при тяжкому перебігу може досягати критичних цифр, інтоксикація – сприяти розладу свідомості, маренню, галюцинаціям.

На тлі загальної інтоксикації вже в початковому періоді відзначають токсичну геморагію (капіляротоксикоз): обличчя та шия, кон’юнктива хворих зазвичай гіперемовані, склери ін’єктовані, можуть виявлятися елементи геморагічного висипу на слизовій оболонці м’якого неба, «ендотеліальні симптоми» . Відзначаються токсичні порушення серцевого ритму (тахікардія, яка переходить у брадикардію), зниження артеріального тиску. У цей період загальний аналіз крові показує лейкопенію (зберігається 3-4 дні) та наростаючу тромбоцитопенію. У формулі крові нейтрофілоз зі зсувом вліво.

Перед настанням періоду розпалу нерідко відзначається короткочасна нормалізація температури та покращення загального стану, після чого токсикоз наростає, інтенсивність загальної клініки збільшується, розвиваються поліорганні патології, порушення гемодинаміки. У період реконвалесценції відбувається поступовий регрес клінічних проявів та відновлення функціонального стану органів та систем.

Геморагічний далекосхідний нефрозонефрит нерідко називають геморагічною лихоманкою з нирковим синдромом, оскільки цього захворювання характерно переважне ураження судин нирок. Інкубація геморагічного далекосхідного нефрозонефриту становить 2 тижні, але може скорочуватись до 11 та подовжуватись до 23 днів. Вперше захворювання можливі продромальні явища (слабкість, нездужання). Потім розвивається важка інтоксикація, температура тіла піднімається до 395 і більше градусів і зберігається протягом 2-6 днів. Через 2-4 дні від початку лихоманки з’являється геморагічна симптоматика на тлі прогресуючої інтоксикації. Іноді можуть відзначатись менінгеальні симптоми (Керніга, Брудзинського, ригідність потиличних м’язів). Зважаючи на токсичну поразку головного мозку, свідомість нерідко сплутана, з’являються галюцинації, марення.

Загальний геморагічний синдром супроводжується симптоматикою з боку нирок: біль у попереку, позитивний симптом Пастернацького, у загальному аналізі сечі виявляють еритроцити, циліндри, білок. З прогресуванням захворювання нирковий синдром погіршується, як і геморагічний. У розпал захворювання відзначаються кровотечі з носа, ясен, геморагічна висипка на тулуб (переважно в області плечового пояса та бічних поверхонь грудей). При огляді слизової оболонки рота та ротоглотки виявляють точкові крововиливи на небі та нижній губі, розвивається олігурія (у тяжких випадках аж до повної анурії). Відзначається макрогематурія (сеча набуває кольору «м’ясних помиїв»).

Гарячка триває зазвичай 8-9 днів, після чого протягом 2-3 днів відбувається зниження температури тіла, проте після її нормалізації стан хворих не покращується, може виникати блювання, прогресує нирковий синдром. Поліпшення стану та регрес клінічної симптоматики відбувається на 4-5 день після стихання лихоманки. Захворювання перетворюється на фазу реконвалесценції. У цей час характерна поліурія.

Кримська геморагічна лихоманка характеризується гострим початком: відзначається блювання, біль у животі натще, озноб. Температура тіла різко підвищується. Зовнішній вигляд хворих характерний для геморагічних лихоманок: гіперемована набрякова особа та ін’єктовані кон’юнктиви, повіки, склери. Геморагічна симптоматика виражена: петехіальні висипання, кровоточивість ясен, кровотечі з носа, домішка крові в калі та блювотних масах, маткові кровотечі у жінок. Селезінка частіше залишається нормального розміру, у деяких хворих може відзначатися її збільшення. Тяжкий перебіг захворювання проявляється інтенсивним болем у животі, частою блювотою, меленою. Пульс лабільний, артеріальний тиск знижений, серцеві тони – глухі.

Омська геморагічна лихоманка протікає більш легко та доброякісно, ​​геморагічний синдром виражений слабше (хоча летальність має місце і за цієї інфекції). У перші дні лихоманка досягає 39 з невеликим градусів, у половині випадків лихоманковий період протікає хвилеподібно, з періодами підвищення та нормалізації температури тіла. Тривалість лихоманки – 3-10 днів.

Геморагічна лихоманка денге характеризується інкубаційним періодом від 5 до 15 днів, доброякісним перебігом, симптоматикою загальної інтоксикації, що посилюється до 3-4 дня і плямисто-папульозним висипом геморагічного походження, що проходить через 2-3 дні після появи залишає після себе пігментацій або лущення. Температурна крива може бути двохвильовою: лихоманка переривається 2-3-денним періодом нормальної температури, після чого виникає друга хвиля. Така форма характерна для європейців, у жителів Південно-Східної Азії лихоманка Денге розвивається за геморагічним варіантом і має важчий перебіг.

Геморагічні лихоманки можуть сприяти розвитку важких станів, що загрожують життю: інфекційно-токсичного шоку, гострої ниркової недостатності, коми.

Діагностику геморагічних лихоманок проводять на підставі клінічної картини та даних епідеміологічного анамнезу, підтверджуючи попередній діагноз лабораторно. Специфічна діагностика проводиться за допомогою серологічних досліджень (РСК, РНДФ та ін.), імуноферментного аналізу (ІФА), виявлення вірусних антигенів (ПЛР), вірусологічного методу.

Геморагічні лихоманки зазвичай характеризуються тромбоцитопенією у загальному аналізі крові, виявленням еритроцитів у сечі та калі. При вираженій геморагії з’являються симптоми анемії. Позитивний аналіз калу на приховану кров говорить про кровотечу під час шлунково-кишкового тракту.

Лихоманка з нирковим синдромом також проявляється при лабораторній діагностиці у вигляді лейкопенії, анеозинофілії, збільшенням кількості паличкоядерних нейтрофілів. Значними є патологічні зміни у загальному аналізі сечі – питома вага знижена, відзначається білок, (нерідко підвищення досягає 20-40%), циліндри. У крові підвищений залишковий азот. Кримська лихоманка відрізняється лімфоцитозом на тлі загального нормоцитозу, зсувом лейкоформули вліво та нормальної ШОЕ.

Хворі з будь-якою геморагічною лихоманкою підлягають госпіталізації. Прописаний постільний режим, напіврідка калорійна дієта, що легко засвоюється, максимально насичена вітамінами (особливо С і В) – овочеві відвари, фруктові і ягідні соки, настій шипшини, морси). Крім того, призначають вітамінотерапію: вітаміни С, Р. Щоденно протягом чотирьох днів приймається вікасол (вітамін К).

Внутрішньовенно крапельно призначають розчин глюкози, у період лихоманки можуть проводитися переливання крові невеликими порціями, а також введення препаратів заліза, препаратів на основі водного екстракту з печінки великої рогатої худоби. У комплексну терапію включають протигістамінні засоби. Витяг із стаціонару проводиться після повного клінічного одужання. За витягом хворі деякий час спостерігаються амбулаторно.

Прогноз залежить від тяжкості перебігу захворювання. Геморагічні лихоманки можуть змінюватись за течією в вельми широких межах, у деяких випадках викликаючи розвиток термінальних станів і закінчуючись летально, проте в більшості випадків за своєчасної медичної допомоги прогноз сприятливий – інфекція закінчується одужанням.

Профілактика геморагічних лихоманок насамперед передбачає заходи, спрямовані на знищення переносників інфекції та попередження укусів. В ареалі поширення інфекції роблять ретельне очищення місць, підготовлених під поселення, від комах, кліщі, комах, комах, кліщів. Для омської геморагічної лихоманки існує методика специфічної профілактики, планова вакцинація населення з допомогою вбитої вірусної вакцини.