Генітальна алергія

Генітальна алергія – це сукупність патологічних станів алергічного генезу, що характеризуються ураженням шкіри та слизових оболонок у ділянці статевих органів. Симптоми різняться залежно від форми захворювання, можливо почервоніння, набряклість, свербіж, печіння та сухість шкірних покривів у зоні ураження. Діагностика проводиться у вигляді огляду статевих органів, вивчення анамнезу хворого, виявлення специфічних антитіл у крові та проведення алергологічних тестів. Лікування включає усунення контактів з алергеном, симптоматичну та десенсибілізуючу терапію.

Генітальна алергія є досить поширеним станом, проте нерідко її плутають із венеричними чи гінекологічними захворюваннями. Патологія приблизно з однаковою частотою вражає осіб чоловічої та жіночої статі. Хвороба може мати ізольований характер (проявлятися тільки на статевих органах) або бути частиною ширшого симптомокомплексу – наприклад, синдрому Лайєлла, дерматитів, кропив’янки. Відмінністю даної алергії є ймовірність ураження органів сечовивідної та статевої систем (уретрити, баланопостити та вульвовагініти).

Як і інші алергічні патології, це порушення виникає у відповідь на потрапляння в організм спеціальних речовин-алергенів – сполук, які провокують незвичайні реакції імунітету. Шляхи проникнення антигенів різняться, можуть бути локальними та системними. У першому випадку симптоми спостерігаються при безпосередньому контакті слизових оболонок та шкіри з провокуючими сполуками. При системних формах алерген проникає парентерально, через травний тракт чи дихальні шляхи та потенціює локальні зміни через каскад патогенетичних реакцій. Виділяють такі основні джерела небезпечних у плані генітальної алергії речовин:

• Засоби контрацепції. Механічні засоби захисту від небажаної вагітності та ЗПСШ нерідко провокують алергічні реакції через тісний контакт зі статевими органами. Викликати прояви патології у жінок та у чоловіків здатне використання презервативів, сперміцидних засобів у формі мазей, гелів та вагінальних супозиторіїв. У ролі алергену може бути латекс або допоміжні компоненти контрацептивів.
• Чоловіча сперма. У деяких жінок свербіж та почервоніння вульви, статевих губ, шкіри лобка виникають при попаданні на них насіннєвої рідини під час статевого контакту. Встановлено, що причиною таких реакцій є гіперчутливість до глікопротеїдів сперми.
• Лікарські засоби. Різні засоби можуть провокувати генітальну алергію як при місцевому, так і при системному використанні. Реакції непереносимості нерідко відзначаються у разі локального нанесення антисептиків як розчинів чи мазей. При пероральному або парентеральному прийомі сульфаніламідних та йодовмісних ліків також іноді виявляється ураження покривів статевих органів.
• Косметичні та гігієнічні засоби. Різні шампуні, гелі для душу, косметика для інтимної гігієни мають складний хімічний склад і можуть містити алергени. Патологічні симптоми розвиваються після використання цих коштів.
• Нижня білизна. Низька якість матеріалів, наявність у складі тканин синтетики або латексу може спровокувати алергію. Як правило, вона має характер контактного дерматиту, що протікає за механізмом реакції уповільненого типу. Велика кількість синтетичних матеріалів також ускладнює вентиляцію та випаровування рідини, що погіршує дихання шкіри.

В основному патогенез генітальної алергії відповідає першому і четвертому типу імунних реакцій (згідно з класифікацією за Джеллом і Кумбсом). Найчастіше реєструється реагіновий варіант (перший тип), іноді захворювання виникає через уповільнені клітинні реакції (контактний дерматит). І в тому, і в іншому випадку необхідний початковий контакт з алергеном, під час якого відбувається його розпізнавання імунною системою та формування алергічної готовності. У хворого утворюються імунологічні клітини пам’яті, які при повторних контактах із провокуючим речовиною здатні запустити алергічний процес.

При непереносимості першого типу повторний контакт з антигеном викликає прискорене утворення особливих антитіл класу М і Е. Останні мають здатність стимулювати тканинні базофіли, розташовані в шкірі та слизових оболонках, викликаючи їх дегрануляцію. У її ході в тканині виділяються гістамін, серотонін та інші сполуки, відповідальні за розвиток почервоніння, набряку та сверблячки при алергії. Уповільнені реакції клітинного типу формуються досить повільно при тривалому та неодноразовому контакті з алергеном. Крім неспецифічної симптоматики, алергія в зоні геніталій може проявлятися як баланопостит і уретрит у чоловіків або як вульвовагініт у жінок.

Існує кілька основних клінічних варіантів генітальної алергії, що різняться між собою етіологією та симптоматикою. Визначення типу захворювання відіграє важливу роль у виявленні його причин та у розробці тактики лікування лікарем-алергологом або дерматологом. Загальноприйнята класифікація містить такі різновиди патології:

• Гострий алергічний дерматит. Найбільш поширений тип, що включає широкий перелік станів – баланопостит у чоловіків, почервоніння і свербіж великих статевих губ і промежини у жінок. Може бути зумовлений місцевим чи системним впливом алергену. До цієї групи належать і деякі форми лікарської алергії – наприклад, генітальна поразка при синдромі Лайєлла.
• Гострий алергічний уретрит. Характеризується запаленням сечівника, за своїми симптомами практично не відрізняється від інфекційного гострого уретриту. Найчастіше виникає при непереносимості антисептичних засобів, що вводяться в уретру для лікування та екстреної профілактики ЗПСШ.
• Гострий алергічний вульвовагініт. Жіночий варіант алергії, при якому розвивається набряк і свербіж вульви, великих та малих статевих губ, вуздечки клітора. Найпоширенішими причинами є місцеве застосування сперміцидних або лікарських мазей та супозиторіїв, а також непереносимість компонентів насіннєвої рідини.
• Фіксована еритема. Рідкісна форма алергії, що супроводжується появою плями темно-червоного кольору з чіткими межами. Стає наслідком парентерального або перорального застосування деяких лікарських засобів – найчастіше протимікробних препаратів із групи сульфаніламідів.
• Хронічні форми алергії. Довго протікають різновиди патології, які нерідко призводять до сухості шкірних покривів або їх ліхеніфікації. Зазвичай виникають внаслідок непереносимості компонентів засобів для гігієни та догляду за шкірою, нижньої білизни.

Головною особливістю захворювання є локалізація шкірних проявів у зоні, що включає зовнішні статеві органи, промежину і періанальну область. Іноді зміни поширюються на внутрішні поверхні стегон та нижні ділянки живота. Найбільш частими симптомами вважаються еритема, свербіж шкіри, рідше – набряк тканин. У чоловіків нерідко уражається шкіра мошонки, розвивається баланопостит. У жінок часто відзначається набряк статевих губ, свербіж вульви, відчуття печіння у піхву, особливо після статевих контактів.

Деякі різновиди хвороби можуть провокувати запалення термінальних відділів сечовивідних шляхів – уретрит. У такому разі до симптомів приєднуються неприємні відчуття при сечовипусканні (печіння, болючість), часті помилкові позиви. Фіксована еритема на тлі лікарської алергії призводить лише до обмеженого почервоніння шкіри, свербіж та інші суб’єктивні прояви відсутні. Тривалість перебігу сильно відрізняється за різних форм генетальної алергії, залежить від тривалості контакту з алергеном. Зазвичай шкірні порушення зникають протягом 2-3 днів після усунення провокуючої речовини.

Серйозні ускладнення при генітальній алергії спостерігаються дуже рідко. Найчастішим наслідком захворювання стає інфекція шкіри, обумовлена ​​попаданням мікроорганізмів у тканини. Баланопостит у поодиноких випадках призводить до розвитку парафімозу, що вимагає термінового медичного втручання. Внаслідок алергічного запалення крайньої плоті можуть виникати рубцеві зміни, що супроводжуються появою синехій та фімозу. У жінок захворювання є сприятливим фактором ураження сечовивідної системи (цистити, пієлонефрити). Непрямою загрозою алергії вважається той факт, що вона здатна маскувати симптоми деяких венеричних захворювань, стаючи причиною помилкової діагностики.

У клінічній дерматології визначення генітальної алергії часто не становить складнощів через вираженість симптомів. Основні діагностичні заходи спрямовані не так на уточнення виду патології, як на з’ясування її причин, виключення інших шкірних або венеричних захворювань. Точна ідентифікація алергену дає хворому правильні рекомендації для профілактики рецидивів алергії в майбутньому. Призначають такі діагностичні процедури:

• Опитування та огляд. Фахівець оглядає галузь геніталій хворого, оцінює стан шкірних покривів, поширеність та вираженість порушень. За потреби проводиться консультація гінеколога. Шляхом опитування з’ясовують давність проявів, наявність сверблячки та хворобливості, уточнюють можливий зв’язок симптоматики з використанням косметичних засобів та прийомом продуктів харчування.
• лабораторні аналізи.В обов’язковому порядку проводять серологічні дослідження на наявність антитіл до збудників основних ЗПСШ – гонореї, хламідіозу, сифілісу, які можуть маскуватися під алергічними проявами. Виконують визначення специфічних IgE за допомогою імуноферментного аналізу.
• Алергологічні випробування. На основі даних анамнезу звужують коло можливих алергенів, потім за допомогою шкірних скарифікаційних алергопроб (прик-тест) проводять точну ідентифікацію. Найчастіше вивчають реакцію організму на антигени латексу, насіннєвої рідини, деякі лікарські засоби.

Диференціальну діагностику здійснюють з венеричними патологіями та деякими системними шкірними захворюваннями (екзема, себорея). При розвитку уретриту з урахуванням даних загального аналізу сечі та уретрального мазка підтверджують його неінфекційний характер. Виключають наявність кандидозу (головки члена у чоловіків та піхви у жінок), при якому нерідко спостерігається змішане запалення інфекційно-алергічного характеру.

Основними цілями терапії є усунення симптомів, обмеження подальших контактів хворого з алергеном та профілактика можливих ускладнень. Для полегшення стану пацієнта використовують антигістамінні засоби – краплі для дітей або у формі таблеток для дорослих. Зменшення запалення та сверблячки можна досягти застосуванням заспокійливих мазей на основі глюкокортикоїдів. У важких випадках при сильному пошкодженні шкірних покривів призначають засоби, що активують епітелізації.

Для усунення контактів із провокуючим алергеном необхідне його точне визначення. Якщо цього не вдалося зробити на етапі діагностики, хворому не рекомендують використовувати засоби на основі латексу (презервативи, білизну), застосовувати якісь невідомі мазі та засоби для догляду. За наявності у жінки гіперчутливості до компонентів насіннєвої рідини їй показано використання бар’єрних контрацептивів. Хворим на генітальну алергію неясного генезу для інтимного догляду слід вибирати засоби з мінімальною кількістю ароматичних і пом’якшуючих добавок або гіпоалергенне мило. За наявності ознак вторинної інфекції призначаються антибактеріальні препарати.

Найчастіше генітальна алергія характеризується сприятливим прогнозом – після виключення алергену прояви зникають безвісти. В окремих випадках у зоні статевих органів виникають рубцеві зміни, що призводять до розвитку синехій. Серед інших наслідків можливі проблеми із зачаттям дитини у жінок, які мають гіперчутливість до насіннєвої рідини, ураження сечовивідних шляхів. Профілактика алергії зводиться до виключення контактів із провокуючими продуктами або лікарськими речовинами, правильному підбору засобів контрацепції та спідньої білизни.