Генодерматози

Генодерматози – це загальна назва неоднорідної групи спадкових захворювань із переважним ураженням шкіри. Вони характеризуються значним поліморфізмом клінічних проявів, поділяються на 6 груп відповідно до фенотипічних ознак та основного механізму розвитку. До специфічних симптомів відносять осередки гіпер-або гіпопігментації, ділянки підвищеного зроговіння та лускатості шкіри, нашкірні пухлинні утворення. План діагностики складається з клінічних, біохімічних, гістологічних та молекулярно-генетичних методів. Лікування, що підтримує, визначається типом генодерматозу, тяжкістю симптоматики.

Налічується близько 200 генетично обумовлених шкірних хвороб, які становлять 35% спадкових нозологій, до 10% всіх дерматологічних захворювань. Поразка шкірного покриву може бути єдиним проявом патології, але найчастіше воно виникає у комплексі з мультиорганними порушеннями. Генодерматози представляють серйозну проблему в сучасній дерматології, що викликано складністю їх лікування, відсутністю етіопатогенетичної терапії, підвищеним ризиком пухлин при ряді шкірних захворювань.

Справжні генодерматози мають моногенну природу – розвиваються при мутації певного гена у соматичних чи статевих хромосомах. За характером спадкування на першому місці знаходиться аутосомно-домінантний варіант, коли дитині для розвитку хвороби достатньо отримати генну аномалію від одного з батьків, а ризик виникнення синдрому становить 50% для немовлят обох статей. Рідше трапляються аутосомно-рецесивний, Х-зчеплений типи успадкування.

При мультифакторіальних генодерматозах для маніфестації процесу необхідні екзогенні провокуючі дії. До поширених тригерів відносять ендокринні порушення (патології гіпоталамуса, епіфіза, щитовидної залози), хронічні осередки інфекції (тонзиліт, карієс, риносинусити), алергічні розлади. Важливими факторами, що провокують, є підвищені психоемоційні навантаження, несприятлива екологічна ситуація.

Враховуючи велику варіабельність захворювань, що входять до групи генодерматозів, виділити типові патогенетичні особливості неможливо. В основі більшості пігментних порушень лежить підвищена чутливість клітин шкіри до УФ-променів, на тлі чого формуються вогнища гіперпігментації. Генодерматози, що виявляються гіпопігментацією, виникають при зниженні або відсутності вироблення меланіну внаслідок мутацій відповідних ферментів.

Іхтіози характеризуються порушеннями процесів шкірного зроговіння, уповільненням відлущування відмерлих кератиноцитів, що супроводжується потовщенням та зміною зовнішнього вигляду шкірних покривів. При пухлинних шкірних синдромах патогенез пов’язані з мутаціями генів, відповідальних за придушення зростання новоутворень, у результаті хворі стикаються з множинними доброякісними неоплазиями.

У вітчизняній медичній літературі поширений поділ захворювань на 10 груп з локалізації та характеру ураження. У міжнародній дерматологічній практиці найчастіше використовується класифікація з урахуванням механізму розвитку та фенотипічних проявів генодерматозів, згідно з якою виділяють такі форми:

В окрему категорію виділяються мультифакторіальні захворювання, які характеризуються спадковою схильністю, але їх маніфестації потрібен негативний вплив зовнішніх чинників. До цієї групи належать псоріаз, атопічний дерматит, вітіліго. Велику гетерогенну групу становлять вроджені порушення обміну речовин, що супроводжуються шкірним ураженням, – хвороба Німана-Піка, фенілкетонурія, гомоцистинурія.

Більшість захворювань проявляються у перші місяці після народження дитини. Насторожують ознаками є патології виношування вагітності, передчасні пологи, симптоми затримки внутрішньоутробного розвитку плода. Окремі нозології, наприклад, хвороба Вернера, маніфестують у дорослих, пік їхньої діагностики припадає на вік 20-30 років.

Генодерматози з пігментними порушеннями

Для генодерматозів, що протікають з гіперпігментацією, характерні ділянки фотодерматиту, ластовиння і великі коричневі плями на відкритих зонах тіла дитини, сухість та гіперкератоз. При прогресуванні процесу виникають ділянки атрофії, депігментації, деформації вушних раковин, кінчика носа. У хворих на альбінізм, навпаки, відзначається штучна блідість шкіри, червоний відтінок зіниць, відсутність пігменту у волоссі, віях, бровах.

Генодерматози з порушеннями кератинізації

Генодерматози з групи іхтіозу мають патогномонічні прояви: велика кількість щільних лусочок на шкірних покривах, які надають вигляду зміїної шкіри. Луска мають темно-коричневий колір, щільно пов’язані з епідермісом, практично не видаляються при гігієнічних процедурах і терті мочалкою. Вроджений дискератоз відрізняється дистрофічними змінами нігтів, лейкоплакією слизових оболонок.

Пухлинні генодерматози

При факоматозах (пухлинних синдромах) характерним є поєднання шкірних ознак із ураженням нервової системи. На тілі з’являються множинні болючі новоутворення темно-рожевого або коричневого відтінку, що досягають діаметра кілька сантиметрів. По ходу нервових стволів також промацуються численні плоскі пухлини. Патогномонічна шкірна пігментація у вигляді молочно-кавових плям.

Генодерматози, як правило, супроводжуються ураженням очей на кшталт блефариту, кератиту, ектропіону. Рідше спостерігаються виразка рогівки, папіломи, базальноклітинний рак століття. Найбільш небезпечним ускладненням більшості пухлинних та пігментних шкірних змін є високий ризик малігнізації – утворення злоякісних неоплазій. Вони є основною причиною смерті хворих на генодерматози.

При частині спадкових дерматозів, наприклад, гамартомному поліпозі ШКТ у процес залучаються багато внутрішніх органів. Такі пацієнти страждають від мультисистемних порушень, що визначають тяжкість стану. Зазвичай нозології поєднуються з нервово-психічними розладами: у дітей виникає синдром дефіциту уваги та гіперактивності (СДВГ), розлади аутистичного спектру, проблеми із соціалізацією через нетипову зовнішність.

Основу постановки діагнозу становить клінічний огляд пацієнта у дитячого чи дорослого дерматолога. При виявленні типових ознак (дільниці гіпопігментації, щільні лусочки, бульозні висипання) вдається встановити попередній діагноз, щоб цілеспрямовано проводити лабораторно-інструментальну діагностику проблеми. Потім призначається комплекс діагностичних заходів:

• Гістологія шкіри. Основний метод дослідження, який застосовується для вивчення мікроструктури шкірного покриву, виявлення надлишкових пігментних клітин, гіперкератозу, стоншення росткового шару. За більшості хвороб визначається набряклість, запальна інфільтрація дерми.
• Додаткові інструментальні методи. Найчастіше генодерматози комбінуються із соматичною патологією. Тому хворим показано візуалізаційні дослідження. При неопластичних синдромах обов’язково проводиться КТ чи МРТ мозку. Для оцінки структурно-функціональних особливостей ШКТ рекомендуються УЗД органів черевної порожнини, рентгенографія.
• Біохімічні аналізи. При кератоз досліджується активність STS в лейкоцитах, виконується електрофорез сироваткових протеїнів для диференціювання різних форм іхтіозів. Цінну інформацію в уточненні причини генодерматозів грають імунофлюоресцентні, імуногістохімічні методики.
• Генетичне тестування. Обстеження геному пацієнта – найточніший діагностичний метод. Застосовуються методики секвенування екзону або геному, флюоресцентної гібридизації (FISH). Оскільки дослідження дорогі та трудомісткі, вони призначаються за суворими показаннями за неможливості встановити діагноз іншими способами.

Ряд моногенних шкірних патологій підлягає діагностиці у внутрішньоутробному періоді, якщо батьки хворі чи є носіями мутантних генів. Для пренатального виявлення генодерматозів використовуються ультраструктурний аналіз біоптатів шкіри плода, визначення активності галактозидази в амніотичній рідині, дослідження рівня стероїдної сульфатази. За необхідності проводиться генотипування біоматеріалу після амніоцентезу, біопсії хоріону.

Оскільки патології спричинені мутаціями у генетичному апараті клітин, етіопатогенетичного лікування не існує. Захворювання вимагають довічної підтримуючої терапії, щоб контролювати інтенсивність шкірних проявів, нормалізувати самопочуття хворих, наскільки можна усунути неестетичні вогнища на шкірі. Програма лікування включає такі напрямки:

• Підбір плавильної косметики. Для догляду за пошкодженою шкірою використовуються засоби з кератолітиками, пом’якшувальними та поживними компонентами, органічними кислотами. При деяких хворобах рекомендовано топічні стероїди, місцеві ретиноїди.
• Захист від сонця. Ультрафіолет є основним тригером розвитку злоякісних пухлин шкіри при генодерматозах, тому в теплу пору року обов’язково наносити креми із SPF 30-50 на всіх відкритих ділянках тіла. При альбінізмі потрібно носити контактні лінзи або окуляри, які блокують УФ-промені.
• Малоінвазивні методики. При доброякісних пухлинних утвореннях можливе їх видалення за допомогою електрокоагуляції, кріодеструкції, лазерного випромінювання. Для покращення стану шкірних покривів може призначатися дермабразія та інші косметологічні процедури.

Хоча генодерматози неможливо повністю вилікувати, багато хто з них вдається успішно контролювати підтримуючу терапію, щоб мінімізувати клінічні симптоми, покращити якість життя хворих. Менш сприятливий прогноз для пацієнтів з неопластичними синдромами, які часто закінчуються смертю від злоякісних новоутворень, а також обтяження генодерматозу важкими метаболічними або соматичними системними патологіями.

Враховуючи спадковий характер хвороб, основу профілактики становить медико-генетичне консультування пар із груп ризику в період планування зачаття. За наявності відомостей про тяжкі сімейні генодерматози доцільно проводити пренатальний скринінг або передімплантаційну генетичну діагностику (при проходженні протоколу ЕКЗ). Для попередження ускладнень потрібен особливий довічний догляд за шкірою, диспансерне спостереження у дерматолога.