Під генотипом розуміється спадкова основа організму, сукупність генів, локалізованих у хромосомах. У ширшому значенні це сукупність всіх спадкових чинників організму. Генотип формується як закономірне наслідок генетичного розвитку, зумовленого вдосконаленням адаптаційних механізмів до відносно постійних та змінних умов зовнішнього середовища.
Під фенотипом розуміється сукупність всіх ознак та властивостей організму, що сформувалися у процесі його індивідуального розвитку. Фенотип визначається взаємодією генотипу, тобто спадкової основи організму, з умовами середовища, в яких відбувається його розвиток.
Приналежність до виду Homo sapiens зовсім не означає, що його представники генотипно ідентичні. У цьому відношенні всі люди відрізняються низкою гено- та фенотипічних особливостей:
– адаптивного характеру, детермінованого клімато-географічними факторами; тому адаптація ескімосу до умов Центральної Африки (як і ефіопа – до умов тундри) виявиться досить неадекватною;
– Історико-еволюційного характеру у вигляді етносу, який відрізняється своїми специфічними релігійними, національними, культурологічними і т.д. особливостями, тому, наприклад, скандинавський етнос відрізняється від монголоїдного;
– соціального характеру, що веде до відмінностей у способі життя, культурі, соціальних домаганнях та ін, між інтелігентом і селянином, городянином та мешканцем села;
– економічного характеру, зумовленого належністю до тієї чи іншої соціально-економічного угруповання (банкір і робітник, бізнесмен та клерк).
Таким чином, характер життєдіяльності організму передбачає її детермінованість генотипною програмою та умовами життя. Це означає, що розвиток особини в кожний даний момент і в перспективі є єдиний процес життя, аж ніяк не зумовлений повністю його генотипом, а детермінований її внутрішньою програмою, в яку генетична компонента включається лише як вихідний базис, який коригується протягом життя. Такий саморозвиток, самопрограмування особини здійснюється під впливом довкілля.
Слід зазначити, що у забезпеченні здоров’я, у створенні здорового життя до нашого часу генотипічної компоненті не приділяється належної уваги. Ось чому найчастіше практичні рекомендації щодо формування здоров’я мають загальний характер і не враховують індивідуальних генотипічних особливостей. Під останніми слід розуміти: тип статури, характер згортання крові, тип вищої нервової діяльності, особливості шлункового соковиділення, переважний тип вегетативної нервової регуляції та багато іншого. З іншого боку, і сама людина у виборі траєкторії свого індивідуального розвитку повинна знати (або дізнатися) особливості своєї генетичної природи – без реалізації цієї умови не можна говорити про її валеологічну грамотність та валеологічну культуру. Зокрема, у такому найважливішому аспекті людської життєдіяльності, як професійна діяльність, у Російській Федерації лише менше 3% людей обрали собі професію, що відповідає генотипу. Природно тому говорити про те, що у 97% випадків професійна діяльність приходить у суперечність із властивими її носію індивідуальними особливостями, результатом чого найчастіше стає зрив адаптації та перехід у хворобу.

Реферати та публікації на інші теми: Коперник та Птолемей

Поєдинок на кораблі

Аудит доходів та витрат фінансової діяльності

Адресація повідомлень у системах електронної пошти

БАЧИ ГРОШОВИХ СИСТЕМ ТА ЇХ ЕВОЛЮЦІЯ