Гепатобластома

Гепатобластома – це злоякісна низькодиференційована пухлина печінки ембріонального походження, що розвивається у ранньому дитячому віці. Клінічно проявляється збільшенням розміру живота, що пальпується об’ємним утворенням в області правого підребер’я, болями, нудотою, зниженням апетиту. У діагностиці використовують УЗД печінки, КТ та МРТ черевної порожнини, сцинтиграфію, біопсію печінки, визначення рівня альфа-фетопротеїну в крові. Гепатобластома може бути вилучена шляхом резекції печінки; лікування за необхідності доповнюється хіміотерапією; у поодиноких випадках можлива пересадка печінки.

Гепатобластома – найчастіше діагностована злоякісна пухлина печінки у дітей, яка зустрічається у ранньому віці до 5 років, переважно – на першому році життя. При виникненні у пацієнтів віком від 5 років зазвичай характеризується більш агресивним перебігом. Хлопчики страждають у 1,5-2 рази частіше за дівчаток. Фахівці відзначають, що гепатобластоми частіше діагностуються у осіб, які страждають на сімейний поліпоз товстого кишечника, що вказує на можливу спадкову схильність.

Точних причин виникнення неоплазії не з’ясовано. Пухлина часто виявляється при спадкових аномаліях, що мають схильність до розвитку злоякісних новоутворень (сімейному аденоматичному поліпозі, гемігіпертрофії, синдром Бекуїта-Відеманна). Порушення внутрішньоутробного розвитку внаслідок генних мутацій або дії певного онкогену може призводити до порушення диференціювання, неконтрольованої проліферації незрілих клітин та розвитку ембріональних пухлин.

Гепатобластома може поєднуватися з іншими пухлинами дитячого віку, наприклад пухлиною Вільмса (нефробластомою). Підвищений ризик виникнення новоутворення спостерігається у дітей, які перенесли гепатит B у період новонародженості, що мають глистну інвазію, поліпоз товстого кишечника, метаболічні порушення – спадкову тирозинемію, глікогенову хворобу I типу та ін. Існує певний зв’язок між появою пухлини і прийомом матер синдром плода. У дітей із гепатобластомою практично не відзначається розвиток цирозу печінки.

Новоутворення зазвичай вражає праву частку печінки, складається з одного або декількох вузлів білувато-жовтого кольору, що не мають капсули, вільно проростають у печінкову тканину і здатні продукувати жовч. На розрізі неоплазія має чітко окреслену, часточкову будову з осередками крововиливів та некрозу. Гепатобластома виникає з ембріональних клітин печінки та містить незрілі гепатоцити, що знаходяться на різних стадіях розвитку та нездатні до виконання нормальних функцій. У сучасній онкології виділяють епітеліальний та змішаний (епітеліально-мезенхімальний) морфологічні типи пухлини.

Епітеліальний тип гепатобластоми характеризується наявністю ембріональних, фетальних та дрібноклітинних недиференційованих клітинних структур. Пухлини з ембріональних та фетальних клітин часто містять осередки екстрамедулярного кровотворення та судинні «озера» (розширені судини, що включають еритроцити та кістковомозкові клітини). Дрібноклітинний недиференційований компонент представлений лімфоцитоподібними клітинами з високою мітотичною активністю.

Змішаний тип гепатобластоми поєднує в собі фетальний та/або ембріональний види гепатоцитів з компонентами мезенхіми (фіброзної, хондроїдної, остеоїдної тканини). Змішаний тип новоутворення також може містити тератоїдні структури: острівці багатошарового плоского або залізистого епітелію, поперечносмугастої м’язової тканини, клітини, що містять меланін.

Класифікація гепатобластоми на стадіях проводиться з урахуванням залишкового обсягу пухлини після резекції печінки. Першої стадії відповідає повне видалення пухлини і відсутність метастазів; Другої стадії – мікроскопічно неповне видалення пухлини, відсутність метастазів; ІІІ-ї – макроскопічно неповне видалення пухлини або залучення регіонарних лімфовузлів, відсутність метастазів; IV стадії – наявність віддалених метастазів.

Початковий період протікає без вираженої симптоматики, розгорнута клініка властива прогресуючій, метастатичній стадії пухлини. Діти можуть виявлятися збільшення обсягу живота, його вибухання; визначатиметься об’ємне ущільнення у правому підребер’ї, больовий синдром. Прогресування гепатобластоми супроводжується втратою апетиту, зниженням ваги тіла, нудотою, нездужанням.

Диспепсичні розлади трапляються рідко. Поява фебрильної температури, блювоти, проявів жовтяниці, зниження маси тіла вказує на пухлинний процес, що далеко зайшов. В окремих випадках може відбуватися передчасне статеве дозрівання внаслідок продукції пухлиною хоріонічного гонадотропіну. Гепатобластома є неоплазією, що швидко росте. Існує високий шанс метастазування гематогенним шляхом у легені, головний мозок, кістки та черевну порожнину.

Специфічних методів діагностики немає. Загальний огляд та пальпація живота дозволяють визначити наявність освіти у правому підребер’ї. УЗД печінки та черевної порожнини виявляє розташування пухлини, кількість вузлів, ураження печінкових судин та нижньої порожнистої вени. КТ та МРТ, радіоізотопне сканування печінки та ангіографія допомагають при визначенні стадії захворювання та плануванні обсягу операції. Рентгенографія грудної клітки та черевної порожнини дозволяють встановити метастатичне ураження інших органів, наявність в основній пухлині кальцифікатів, виключити інші новоутворення. Біопсію печінки виконують у разі сумнівного діагнозу.

Гепатобластома може виявлятися анемією, лейкоцитозом, підвищенням ШОЕ, тромбоцитозом та високим рівнем альфа-фетопротеїну – АФП (за рахунок внутрішньопухлинної продукції), підвищеним вмістом печінкових ферментів (трансаміназ, лактатдегідрогенази, лужної фосфатази), холети. Диференціальний діагноз проводять з пухлиною Вільмса, нейробластомою надниркового залози та її метастазами в печінку, кістозоподібним розширенням жовчної протоки, псевдокистою підшлункової залози.

Лікування хірургічне полягає у видаленні пухлини шляхом часткової гепатектомії. При цьому частіше проводиться видалення однієї або декількох часток печінки, уражених гепатобластомою – лобектомія або гемігепатектомія. Печінка, маючи високий регенеративний потенціал, часто здатна до повного самовідновлення.

У більш важких випадках застосовують передопераційну хіміотерапію для зменшення розмірів та повнішого висічення пухлини, скорочення обсягу оперативного втручання. Зазвичай дітям хіміотерапія необхідна як до, а й після операції знищення невіддалених пухлинних клітин. Променева терапія може застосовуватися лише паліативно для усунення болю та зменшення проявів жовтяниці. У деяких випадках можливе проведення трансплантації печінки.

Прогноз визначається спадковістю, віком пацієнта, стадією пухлини, радикальністю операції, ступенем сприйнятливості організму до лікування. Рання діагностика збільшує шанс на лікування захворювання. Після лікування хворі перебувають під постійним лікарським наглядом онколога, гастроентеролога або гепатолога, періодично проходять обстеження, що включає визначення рівня АФП, УЗД, КТ та МРТ, рентгенографію грудної клітки. Післяопераційне виживання протягом 2,5 років при гепатобластомі I стадії становить 90% і більше, IV стадії – менше 30%.