Гепатоптоз

Гепатоптоз – опущення печінки нижче нормальної анатомічної межі, як наслідок набутого або вродженого спланхноптозу. Найчастіше гепатоптоз не виявляється, проте при вираженому опущенні органу може виникати біль у правому підребер’ї, печінкова колька, диспепсія. Діагноз достовірно підтверджується при проведенні УЗД органів черевної порожнини у вертикальному та горизонтальному положенні; при необхідності додатково призначається МРТ, сцинтиграфія. Для корекції помірного гепатоптозу зазвичай досить загальнозміцнювальних заходів, при вираженому опущенні печінки лікування оперативне (гепатопексія).

Гепатоптоз – зміщення печінки вниз із формуванням її патологічної рухливості. У нормі нижній край печінки в положенні лежачи знаходиться на рівні реберного краю, в 10-му міжреберному проміжку, а в положенні стоячи опускається не більше ніж на 1 см. Ізольований гепатоптоз зустрічається рідко, зазвичай як варіант вродженої аномалії розвитку у дітей. У старшому віці гепатоптоз є одним із складових патологічного процесу під назвою спланхноптоз, у якому опускаються майже всі органи черевної порожнини.

Найбільше гепатоптозу схильні жінки та діти, чоловіки стикаються із цим захворюванням вкрай рідко. Найчастіше патологія поєднується з правостороннім нефроптозом (75% пацієнтів) і колоноптозом (50% хворих). Зазначена тріада зустрічається у 62% всіх випадків спланхноптозу. Сучасні техніки оперативного лікування гепатоптозу постійно вдосконалюються, хоча операції вдаються лише у крайньому випадку.

Практично всі випадки гепатоптозу є набутими. До опущення внутрішніх органів можуть призводити різноманітні причини: вагітність, різке і значне схуднення, надлишкові фізичні навантаження, усунення асциту, що тривало існував, або видалення пухлини черевної порожнини великих розмірів, об’ємні процеси в правій плевральній порожнині. Ці причини гепатоптозу превалюють у дорослих жінок, зрідка у чоловіків. У дітей причини гепатоптозу вроджені: аномалії будови зв’язкового апарату печінки, вроджені дисплазії сполучної тканини.

На підтримку органів черевної порожнини у певному положенні впливає цілий комплекс факторів: внутрішньочеревний та внутрішньокишковий тиск, кількість вісцерального жиру, достатній тонус м’язів черевного преса та діафрагми. При порушенні якогось із цих факторів взаємне розташування внутрішніх органів може змінюватися, викликаючи функціональні порушення.

При спланхноптозі найчастіше відзначається опущення органів, розташованих у правій половині черевної порожнини: печінки, нирок, правого кута ободової кишки. Первинним у цьому процесі вважається гепатоптоз: печінка, що опускається вниз, тисне на праву нирку і правий кут ободової кишки, також зміщуючи їх вниз. Ізольований гепатоптоз практично не зустрічається, майже завжди він поєднується із правостороннім нефроптозом. Також часто комбінація цих двох варіантів із правостороннім колоптозом. Іноді кут ободової кишки визначається в правій здухвинній ділянці.

У більшості випадків гепатоптоз не виявляється і не викликає особливого дискомфорту у пацієнта. При значному опущенні можлива поява помірних болів у правому підребер’ї, що іррадіюють у поперек, плече та лопатку праворуч. Патогномонічною ознакою є ослаблення чи зникнення болю у положенні лежачи. Край печінки визначається значно нижче за реберну дугу, але залишається тонким і гладким. Найчастіше він може не пальпуватись, оскільки печінка не просто опускається, а повертається навколо своєї горизонтальної осі. Печінковий край при цьому виявляється звернений вниз та взад.

При гепатоптозі печінка стає надмірно рухомою, при цьому відбувається перегин судинного пучка та жовчного міхура. У цій ситуації пацієнт може турбувати печінкова коліка. При перегині печінкової артерії виникає ішемія органу, біль може посилюватися. Якщо пацієнт посідає горизонтальне положення, симптоматика зменшується. Також може виникати перегин ободової кишки з ознаками кишкової непрохідності.

Найчастіше хворі спочатку звертаються до клініки щодо інших захворювань, і лише за додатковому обстеженні виявляється опущення печінки. Після отримання нормальних результатів печінкових проб та інших аналізів гастроентеролог призначає низку необхідних досліджень.

Золотим стандартом у діагностиці гепатоптозу є проведення УЗД печінки та жовчного міхура у двох положеннях – горизонтальному та вертикальному. Під час дослідження фіксується значна рухливість печінки (особливо її правої частки), великий діапазон зміщення внутрішніх органів вертикальної площині при зміні положення. Для диференціальної діагностики може знадобитися оглядова рентгенографія органів черевної порожнини, іригографія з пероральним контрастуванням у вертикальному положенні, магнітно-резонансна томографія – МРТ печінки та жовчовивідних шляхів. Також велику роль у діагностиці гепатоптозу відіграє радіоізотопна сцинтиграфія печінки – вона дозволяє розрізнити гепатомегалію – справжнє збільшення печінки та гепатоптоз.

Проводити диференціальну діагностику гепатоптозу слід із жовчнокам’яною хворобою, порушенням функціонування сфінктера Одді, гепатитом, хронічним холециститом, грижами черевної порожнини, кишковою колькою та гастроптозом.

Помірний гепатоптоз не потребує активних лікувальних заходів. Для відновлення становища печінки зазвичай досить загальнозміцнювальних процедур. Починати необхідно з дотримання висококалорійної дієти, завдяки якій відновлюється нормальна маса тіла, а достатній жировий прошарок фіксує внутрішні органи у фізіологічному положенні. Потім підключається лікувальна фізкультура – ​​вона допомагає зміцнити каркас м’язів. Для посилення м’язів преса та покращення загального стану слід здійснювати піші прогулянки на свіжому повітрі, вранці займатися зарядкою. Прекрасний загальнозміцнюючий ефект має плавання. У той же час потрібно виключити важкі фізичні навантаження, а також вправи, які викликають зміщення внутрішніх органів: стрибки, біг, різкі нахили і згинання тулуба.

Якщо гепатоптоз значний, або опущення печінки викликає порушення функціонування інших органів, знижує рівень життя пацієнта, показано оперативне лікування. Під час планування оперативного втручання потрібна консультація лікаря-ендоскопіста. Існує безліч методик гепатопексії, проте практично всі вони досить травматичні. Наприклад, фіксація нижнього правого краю печінки до реберної поверхні діафрагми вимагає нанесення дрібних порізів на капсулу печінки, а потім накладання глибоких швів на печінку. В останні роки розроблено нову методику пластичної гепатопексії – печінка фіксується до реберної діафрагми за допомогою спеціальної сітки-імпланту. Дана методика дозволяє надати органу сталого положення, рецидивів гепатоптозу при ній не спостерігається. При одночасному опущенні печінки, нирки та кута ободової кишки, а також повному спланхноптозі операція зазвичай не призначається, проводиться курс консервативного лікування, спрямований на відновлення становища внутрішніх органів.

При виникненні ускладнень гепатоптозу (інфаркт печінки, холецистит, кишкова непрохідність) може знадобитися ургентне оперативне втручання, спрямоване на усунення гепатоптозу та ліквідацію небезпеки для життя пацієнта.

Прогноз при гепатоптозі сприятливий, якщо пацієнт дотримується приписів лікаря, спрямованих на відновлення фізіологічного стану внутрішніх органів. Відсутність своєчасного лікування може призвести до тяжких хронічних захворювань печінки, зокрема до цирозу. Крім того, при тривалому гепатоптозі можливий розвиток гепатоцелюлярної карциноми.

Профілактика гепатоптозу полягає у дотриманні принципів раціонального харчування, регулярних помірних фізичних навантаженнях, підтримці нормальної ваги. Під час підготовки до вагітності жінка повинна зміцнювати м’язи черевного преса, а під час виношування малюка носити бандаж.