Гепатит D

Вірусний гепатит D (дельта-гепатит) являє собою інфекційне ураження печінки, коінфекцію або суперінфекцію вірусного гепатиту В, що значно погіршує його перебіг та прогноз. Вірусний гепатит D відноситься до групи трансфузійних гепатитів, обов’язковою умовою зараження гепатитом D є присутність активної форми гепатиту В. Виявлення вірусу гепатиту D здійснюється методом ПЛР. Обов’язково проводиться дослідження печінки: біохімічні проби, УЗД, МРТ, реогепатографія. Лікування вірусного гепатиту D аналогічно до терапії гепатиту В, але вимагає великих дозувань препаратів і більш тривалого їх прийому. Найчастіше спостерігається хронізація захворювання з наступним результатом у цироз печінки.

Вірусний гепатит D (дельта-гепатит) являє собою інфекційне ураження печінки, коінфекцію або суперінфекцію вірусного гепатиту В, що значно погіршує його перебіг та прогноз. Вірусний гепатит D відноситься до групи трансфузійних гепатитів.

Гепатит D викликається РНК-вірусом, що є єдиним відомим на сьогоднішній день представником “блукаючий” роду Deltavirus, який відрізняється нездатністю самостійного формування білка для реплікації і використовує для цього білок, продукований вірусом гепатиту В. Таким чином, збудник гепатиту D є вірусом і зустрічається лише у поєднанні з вірусом гепатиту В.

Вірус гепатиту D вкрай стійкий у зовнішньому середовищі. Нагрівання, заморожування та відтавання, вплив кислот, нуклеаз та глікозидаз не мають істотного впливу на його активність. Резервуаром і джерелом інфекції є хворі на поєднану форму гепатиту В і D. Контагіозність особливо виражена в гострій фазі захворювання, але хворі становлять епідемічну небезпеку протягом усього періоду циркулювання вірусу в крові.

Механізм передачі вірусного гепатиту D – парентеральний, обов’язковою умовою передачі вірусу є присутність активного вірусу гепатиту В. Вірус гепатиту D інтегрується у його геном та посилює здатність до реплікації. Захворювання може бути коінфекцією, коли вірус гепатиту D передається одночасно з В, або суперінфекцію, коли збудник потрапляє в організм, вже заражений вірусом гепатиту В. Найбільш значний ризик зараження при гемотрансфузії крові від інфікованих донорів, помітне епідеміологічне значення мають оперативні втручання, травматичні маніпуляції (наприклад, у стоматології).

Вірус гепатиту D здатний долати плацентарний бар’єр, може передаватися статевим шляхом (велике поширення цієї інфекції серед осіб, схильних до безладних статевих зв’язків, гомосексуалістів), що має в деяких випадках сімейне поширення вірусу дозволяє передбачити можливість передачі контактно-побутовим шляхом. До вірусного гепатиту D сприйнятливі хворі на вірусний гепатит В, а також носії вірусу. Особливо велика сприйнятливість осіб, які мають хронічне носійство HBsAg.

Вірусний гепатит D доповнює та ускладнює перебіг гепатиту В. Інкубаційний період коінфекції значно скорочено, становить 4-5 днів. Інкубація суперінфекції продовжується 3-7 тижнів. Переджовтяничний період гепатиту В протікає аналогічно такому при гепатиті В, але має меншу тривалість і бурхливіший перебіг. Суперінфекція може характеризуватись раннім розвитком набряково-асцитичного синдрому. Жовтяничний період протікає також як і при гепатиті, але білірубінемія більш виражена, частіше проявляються ознаки геморагії. Інтоксикація у жовтяничному періоді гепатиту D значна, схильна до прогресування.

Коінфекція протікає у дві фази, інтервал між піками клінічної симптоматики яких становить 15-32 дні. Суперінфекція часто важко піддається диференціальній діагностиці, оскільки перебіг її подібний до такого при гепатиті В. Характерна відмінність – швидкість розгортання клінічної картини, швидка хронізація процесу, гепатоспленомегалія, розлад синтезу білків у печінці. Одужання займає значно більше часу, ніж у разі гепатиту В, залишкова астенія може зберігатися протягом декількох місяців.

Хронічний вірусний гепатит D не відрізняється специфічною симптоматикою, проявляється аналогічно до хронічних гепатитів іншої етіології. Хворих турбує загальна слабкість та стомлюваність, періодично можуть виникати «безпричинні» епізоди лихоманки з ознобом без катаральної симптоматики, що супроводжуються субжовтяною та жовтяничною. На шкірі формуються вторинні печінкові знаки (пальмарна еритема, судинні зірочки), печінка та селезінка збільшені, нерідко розвиваються печінкові набряки, асцит. Перебіг хронічного вірусного гепатиту D хвилеподібний, періоди загострень змінюються ремісіями. У 15% хворих на дельта-гепатит досить швидко, протягом півтора – двох років, розвивається цироз печінки.

У гостру фазу захворювання на крові відзначаються специфічні антитіла IgM, протягом кількох наступних місяців визначаються лише IgG. У широкій практиці діагностика здійснюється за допомогою методу ПЛР, що дозволяє виділити та ідентифікувати РНК вірус.

Для дослідження стану печінки при вірусному гепатиті D проводиться УЗД печінки, реогепатографія, МРТ печінки та жовчовивідних шляхів. В окремих випадках для уточнення діагнозу може бути проведена біопсія пункції печінки. Неспецифічні діагностичні заходи аналогічні таким при гепатиті іншої етіології та спрямовані динамічний контроль функціонального стану печінки.

Лікування гепатиту D здійснюється гастроентерологом за тими ж принципами, що і лікування вірусного гепатиту В. Оскільки вірус гепатиту D відрізняється більш вираженою стійкістю до інтерферону, базисну противірусну терапію коригують у бік збільшення дозувань, а тривалість курсу становить 3 місяці. У разі відсутності ефекту дозування подвоюються, курс подовжується до 12 місяців. Оскільки вірус гепатиту D чинить пряму цитопатичну дію, препарати групи кортикостероїдних гормонів при цій інфекції протипоказані.

Прогноз у разі коінфекції легкого та середнього ступеня тяжкості сприятливіший, оскільки повне лікування відзначається значно частіше, ніж при суперінфікуванні. Однак поєднане ураження вірусами гепатиту В і D часто протікає у тяжкій формі з розвитком небезпечних для життя ускладнень. Хронізація коінфекції розвивається у 1-3% випадків, тоді як суперінфекція розвивається у хронічну форму у 70-80% хворих. Хронічний вірусний гепатит D призводить до розвитку цирозу. Одужання у разі суперінфекції дуже рідко.

Профілактика вірусного гепатиту D аналогічна такої при вірусному гепатиті В. Особливе значення профілактичні заходи мають для осіб, які страждають на гепатит В і мають позитивну реакцію на присутність антигену HBsAg. Специфічна вакцинація проти вірусного гепатиту В ефективно захищає від дельта-гепатиту.