Гепатит TTV

Гепатит TTV – це антропонозна інфекція з переважно парентеральним механізмом передачі, що викликається гепатотропним ДНК-вірусом. Серед пацієнтів зустрічається як безсимптомна віремія, так і маніфестна форма гепатиту (жовтушність і свербіж шкіри, біль у правому боці, диспепсія та ін.). Єдиним способом діагностики захворювання є визначення ділянок ДНК вірусу методом ПЛР як якісно, ​​і кількісно. Специфічного лікування не розроблено. Хороші результати дає спільне застосування тилорону та комбінації гліциризинової кислоти з фосфоліпідами. При асоціації з іншими вірусними гепатитами застосовують пегельований інтерферон -2а в поєднанні з рибавірином.

TT-вірусна інфекція поширена повсюдно, проте густина інвазії різна. Найбільший відсоток зараженості реєструється у країнах Африки, Азії та Південної Америки. На європейському континенті він становить у середньому близько 15%. На сьогоднішній день не встановлено, чи є вірус облігатним або умовно патогенним паразитом. Патоген був позначений як transfusion transmitted virus – вірус, що передається при трансфузії крові. Вперше даний інфекційний агент був виявлений 1997 р. у пацієнта з посттрансфузійним гепатитом неясної етіології. На етапі розвитку вірусології TTV є єдиним вірусом, геном якого представлений одноцепочечной кільцевої молекулою ДНК.

Збудник захворювання – ДНК-вірус із сімейства Circoviridae. Мікроорганізм досить стійкий у зовнішньому середовищі. Сухожарова обробка при 65°С протягом 96 годин не інактивує його, проте при підвищенні температури інфекція гине. Ефективне імунне очищення. TTV має високу здатність до мутацій. В однієї людини може визначатися одразу кілька її варіантів.

Джерелом та резервуаром інфекції служить заражена людина. Основними механізмами передачі є парентеральний та статевий. У зв’язку з виявленням вірусу в жовчі та фекаліях заражених можлива також реалізація фекально-орального механізму. Зазначені випадки трансплацентарної передачі патогену. Виявлення ДНК збудника у крові тварин (биків, овець) не виключає можливості зараження з м’ясом, що пройшло недостатню термічну обробку. Найчастіше вірус виявляється у пацієнтів на хронічному гемодіалізі, хворих на гемофілію, наркоманів, гомосексуалів. Зустрічаються коінфекції з ВІЛ-інфекцією, вірусними гепатитами С та В.

Механізм розвитку гепатиту TTV остаточно не вивчений. Вважають, що інфекція протікає у вигляді тривалої хронічної безсимптомної віремії. Досі незрозумілий точний зв’язок зараження з розвитком маніфестних форм гепатиту. Вірус виявляється як у здорових людей, так і у пацієнтів з ознаками біохімічної активності процесу (підвищення рівня АЛТ, АСТ, ЛФ, ГГТП). Шляхом багатьох досліджень було доведено, що клітини печінки є основним місцем реплікації патогену.

Крім того, ДНК інфекційного агента виявляється в мононуклеарах периферичної крові, лімфоїдних клітинах, кістковому мозку, слині, вагінальному секреті, насіннєвій рідині, жовчі. У печінці при ТТV-інфекції визначається лімфоцитарна інфільтрація портальних трактів, ураження епітелію жовчовивідних проток (мінімальний портальний холангіт), осередкові некрози гепатоцитів, жирова дистрофія.

Інкубаційний період невідомий. Характерна тривала безсимптомна віремія. У багатьох експериментів на шимпанзе у тварин спостерігалася самостійна елімінація вірусу. При TTV-гепатит виникають типові симптоми звичайного вірусного гепатиту. Зазначається тривалий латентний перебіг інфекції з періодичними загостреннями. Під час ремісії єдиними ознаками, що вказують на захворювання, є гепатомегалія та визначення ДНК вірусу в крові. При реактивації процесу визначається жовтяниця, свербіж шкіри, тяжкість у правому підребер’ї, збільшення живота, зниження маси тіла, диспепсія, астенічний синдром.

Крім того, наявність вірусу відзначається у частини хворих із системним червоним вовчаком, псоріазом, ревматоїдним артритом. Збудник виявлений у деяких пацієнтів із цукровим діабетом. Дискутується роль вірусу у розвитку гломерулонефриту та васкулітів. Проте конкретних доказів про роль патогена у розвитку перелічених захворювань немає. Імунна відповідь характеризується неповноцінністю антитіл, що утворюються, про клітинний імунітет даних немає.

Гепатит TTV характеризується тими самими ускладненнями, як і звичайний вірусний гепатит. При фульмінантному перебігу розвивається гостра ниркова недостатність, ДВЗ-синдром, гостра печінкова недостатність із глибокою комою, гіпотензією, тахікардією, геморагічним синдромом. Хронічний гепатит сприяє формуванню цирозу з виникненням портальної гіпертензії, печінкової енцефалопатії, кровотечі із розширених вен стравоходу, асциту, гепаторенального та геморагічного синдромів. Однак недостатньо досліджень для зв’язування носійства ТТV-інфекції з ускладненнями, що виникають у хворих на інші захворювання. Крім того, патоген виявляється і у здорових людей.

Специфічних симптомів, притаманних ТТV-гепатиту немає. Об’єктивно визначаються ознаки будь-якого вірусного гепатиту: гепатомегалія, іктеричність склер, жовтяниця, «печінкові» знаки, тяжкість у сфері правого підребер’я, астенічний синдром, диспепсія. При підозрі на це захворювання необхідна консультація інфекціоніста та госпіталізація до інфекційної лікарні. У діагностиці використовуються такі клініко-лабораторні методи:

• Біохімічне дослідження крові. Виявляється збільшення печінкових трансаміназ (АСТ, АЛТ). Показники ЛФ та ГГТП залишаються нормальними або злегка підвищеними. ПТІ та альбумін для стадії гепатиту зазвичай у межах норми.
• Молекулярно-генетична діагностика Єдиним способом, що дозволяє ідентифікувати ТТ-вірусну інфекцію, є виявлення специфічних ДНК-ділянок методом ПЛР у сироватці крові пацієнтів. Даний метод використовується лише у випадках, коли всі можливі причини гепатиту були виключені.

У наукових дослідженнях використовують серологічні методи з визначенням специфічних антитіл, однак у рутинній практиці цей спосіб не застосовується. Крім того, часто зустрічається коінфекція з вірусними гепатитами В та С, ВІЛ-інфекцій. І тут визначаються специфічні маркери відповідних захворювань. Диференціальна діагностика проводиться з усіма причинами, здатними спричинити гепатит.

Лікування гострого та загострення хронічного гепатиту повинно проводитись у стаціонарі. Терапія у цьому періоді спрямована на компенсацію функцій печінки, запобігання прогресу процесу та розвитку ускладнень. Основними етапами є дотримання відповідної дієти, дезінтоксикаційна терапія із застосуванням розчинів глюкози, використання гепатопротектерів та есенціальних фосфоліпідів, за показаннями – сечогінних препаратів, лактулози, препаратів альбуміну.

Специфічне противірусне лікування проводиться амбулаторно. Певної схеми, що сприяє одужанню, не розроблено. Однак отримані хороші результати при використанні тилорону та комбінованого препарату гліциризинової кислоти та фосфоліпідів. Одужання відзначається більш ніж у 60% випадків. При мікст-інфекції з гепатитом С застосовують пегеліровані інтерферони з рибавірином. Елімінація патогену спостерігається у 45% випадків.

При гепатиті, асоційованому з TT-вірусною інфекцією, прогноз щодо сприятливий, оскільки використання специфічної терапії сприяє одужанню більше половини пацієнтів. Однак недостатньо даних щодо необхідності лікування безсимптомної віремії через те, що у багатьох інфікованих спостерігається мимовільна елімінація вірусу. Специфічна профілактика не проводиться. На цьому етапі вивчення вірусу розробка вакцини неможлива через високу варіабельність патогену. Заходи неспецифічного захисту включають дотримання правил особистої гігієни, достатню термічну обробку м’яса, одноразове використання шприців, обробку медичного інструментарію, використання контрацептивів.