Гепатит

Гепатит – це дифузне запалення печінкової тканини внаслідок токсичного, інфекційного чи аутоімунного процесу. Загальна симптоматика – тяжкість та біль у правому підребер’ї з іррадіацією під праву лопатку, нудота, сухість та почуття гіркоти у роті, відсутність апетиту, відрижка. У важких випадках – жовтяниця, втрата ваги, висипання на шкірі. Результатом гепатиту може бути хронічна форма, печінкова кома, цироз та рак печінки. Діагностика гепатитів включає дослідження біохімічних проб крові, УЗД печінки, гепатохолецистосцинтіографію, пункційну біопсію. Лікування ґрунтується на дотриманні дієти, прийомі гепатопротекторів, проведенні дезінтоксикації, специфічної етіотропної та патогенетичної терапії.

Гепатит – запальне захворювання печінки. За характером перебігу розрізняють гострі та хронічні гепатити. Гострі гепатити протікають із вираженою симптоматикою і мають два варіанти результату: повне лікування, або перехід у хронічну форму. Переважна більшість гепатитів (90%) мають алкогольну, вірусну чи лікарську етіологію. Частота виникнення гепатиту в різних груп осіб різниться залежно від форми та причини захворювання.

Хронічним визнають гепатит, який триває понад півроку. Хронічний процес за морфологічною картиною є дистрофічні зміни в тканині печінки запального походження, що не зачіпають часточкової структури органу. Спочатку хронічні гепатити спочатку протікають або без вираженої симптоматики, або з мінімальними проявами. Захворювання нерідко виявляється при медоглядах та обстеження з приводу інших патологій. Найчастіше розвиваються у чоловіків, але до деяких специфічних гепатитів велику схильність мають жінки. Особливу увагу приділяють стану печінки у хворих, які перенесли гострий гепатит, і є носіями австралійського антигену, а також у осіб, які зловживають алкоголем, або лікування гепатотоксичними препаратами.

Гострий гепатит розвивається або внаслідок безпосереднього ураження печінки гепатотоксичними факторами або вірусною інфекцією, або внаслідок розвитку аутоімунної реакції – вироблення антитіл до власних тканин організму. В обох випадках розвивається гостре запалення у тканині печінки, пошкодження та руйнування гепатоцитів, запальний набряк та зниження функціональної діяльності органу. Недостатність жовчорідної функції печінки є першопричиною білірубінемії та, як наслідок, жовтяниці. Оскільки в тканинах печінки немає больових рецепторних зон, больовий синдром рідко виражений і пов’язаний із збільшенням печінки, розтяжкою її добре іннервованої капсули та запальними процесами у жовчному міхурі.

Хронічне запалення, як правило, розвивається внаслідок нелікованого або недостатньо залікованого гострого гепатиту. Найчастіше безжовтяничні та безсимптомні форми гепатиту не виявляються вчасно, і запальний процес набуває хронічного характеру, виникають осередки дистрофії та переродження печінкової тканини. Посилюється зниження функціональної діяльності печінки. Нерідко хронічний гепатит поступово перетворюється на цироз печінки.

Гепатити класифікують:

• через розвиток – вірусні, алкогольні, лікарські, аутоімунний гепатит, специфічні гепатити (туберкульозний, опісторхозний, ехінококовий та ін), гепатити вторинні (як ускладнення інших патологій), криптогенний гепатит (неясної етіології);
• за течією (гострий, хронічний);
• за клінічними ознаками (жовтянична, безжовтянична, субклінічна форми).

Вірусні гепатити бувають гострими (віруси гепатиту А та В) та хронічними (гепатит В, D, С). Також гепатит може бути викликаний не специфічними для печінки вірусними та вірусоподібними інфекціями – мононуклеоз, цитомегаловірус, герпес, жовта лихоманка. Аутоімунні гепатити розрізняються за типами залежно від мішеней антитіл (тип 1, тип 2, тип 3).

Перебіг та симптоматика гепатиту залежить від ступеня ураження печінкової тканини. Від цього залежить і тяжкість захворювання. Легкі форми гострого гепатиту можуть протікати безсимптомно і часто перетікати в хронічну форму, якщо захворювання не буде виявлено випадковим чином при профілактичному обстеженні.

При більш тяжкому перебігу симптоматика може бути виражена, швидко наростати поєднуватися із загальною інтоксикацією організму, лихоманкою, токсичним ураженням органів та систем.

Як гострого гепатиту, так загострення хронічної форми хвороби звичайна жовтяничність шкірних покривів і склер характерного шафранного відтінку, але захворювання може протікати і вираженої жовтяниці. Однак виявити незначний ступінь пожовтіння склер, а також виявити жовтушність слизової оболонки верхнього неба можна і при легкій формі гепатиту. Сеча темніє, при виражених порушеннях синтезу жовчних кислот кал втрачає колір, стає білувато-глинистим.

Хворі можуть відзначати такі симптоми, як свербіж шкіри, виникнення на шкірі червоних точок – петехій, брадикардію, невротичні симптоми. При пальпації печінка помірно збільшена, трохи болюча. Також може відзначатися збільшення селезінки. Хронічний гепатит характеризується поступовим розвитком наступних клінічних синдромів:

• астеновегетативний (слабкість, підвищена стомлюваність, розлади сну, психічна лабільність, головний біль) – зумовлений інтоксикацією організму у зв’язку з наростаючою печінковою недостатністю;
• диспепсичний (нудота, іноді – блювання, зниження апетиту, метеоризм, проноси, що чергуються із запорами, відрижка гіркотою, неприємний присмак у роті) пов’язаний з порушеннями травлення у зв’язку з недостатністю вироблення печінкою необхідних травлення ферментів і жовчних кислот);
• больовий синдром (біль постійного, ниючого характеру локалізується у правому підребер’ї, посилюється при фізичних навантаженнях і після різких порушень дієти) – може бути відсутнім або виражатися в помірному відчутті тяжкості в епігастрії;
• субфебрилітет (помірне підвищення температури до 37,3 – 37,5 градусів може триматися кілька тижнів);
• стійке почервоніння долонь (пальмарна еритема), телеангіектазії (судинні зірочки на шкірі) на шиї, обличчі, плечах;
• геморагічний (петехії, схильність до утворення синців та синців, носові, гемороїдальні, маткові кровотечі) пов’язаний зі зниженням згортання крові внаслідок недостатнього синтезу факторів згортання в клітинах печінки;
• жовтяниця (пожовтіння шкірних покривів та слизових – як наслідок підвищення рівня білірубіну в крові, що у свою чергу пов’язане з порушенням утилізації його в печінці);

• гепатомегалія – збільшення печінки, може бути поєднане зі спленомегалією.

Діагностика гепатитів здійснюється на підставі наявності симптоматики, даних фізикального огляду гастроентеролога або терапевта, функціональних та лабораторних досліджень.

Лабораторні дослідження включають: біохімічні проби печінки, визначення білірубінемії, зниження активності сироваткових ферментів, підвищення рівня гамма-альбумінів при зниженні вмісту альбуміну; також відзначають зниження показників вмісту протромбіну, факторів згортання VII та V, фібриногену. Спостерігається зміна показників тимолової та сулемової проб.

При проведенні УЗД органів черевної порожнини відзначають збільшення печінки та зміну її звукової проникності та, крім цього, відзначають збільшення селезінки та, можливо, розширення порожнистої вени. Для діагностики гепатиту також будуть інформативними реогепатографія (дослідження печінкового кровотоку), гепатохолецистосцинтіографія (радіоізотопне дослідження жовчовивідних шляхів), пункційна біопсія печінки.

Лікування гострого гепатиту

Лікування обов’язково проводиться у стаціонарі. Крім того:

• прописується дієта №5А, напівліжковий режим (при тяжкому перебігу – постільний);
• при всіх формах гепатиту протипоказаний алкоголь та гепатотоксичні лікарські засоби;
• проводиться інтенсивна дезінтоксикаційна інфузійна терапія, щоб компенсувати цю функцію печінки;
• призначають гепатопротективні препарати (есенціальні фосфоліпіди, силімарин, екстракт розторопші плямистої);
• призначають щоденну високу клізму;
• виробляють корекцію обміну – препарати калію, кальцію та марганцю, вітамінні комплекси.

Вірусні гепатити лікують у спеціалізованих відділеннях інфекційних лікарень, токсичні – у відділеннях, що спеціалізуються на отруєннях. При інфекційних гепатитах продукують санацію вогнища поширення інфекції. Противірусні та імуномодулюючі засоби поки що недостатньо широко застосовуються в терапії гострих форм гепатитів.

Хороші результати щодо покращення загального стану при вираженій гіпоксії дає киснедотерапія, оксигенобаротерапія. Якщо є ознаки геморагічного діатезу, призначають вітамін К (вікасол) внутрішньовенно.

Лікування хронічного гепатиту

Хворим на хронічний гепатит також призначається лікувальна дієтотерапія (дієта №5А у стадії загострення та дієта №5 поза загостренням), необхідна повна відмова від вживання алкоголю, зниження фізичних навантажень. У період загострення необхідне стаціонарне лікування у відділенні гастроентерології.

Фармакологічна терапія включає базисну терапію препаратами-гепатопротекторами, призначення препаратів, що нормалізують травні та обмінні процеси, біологічні препарати для корекції бактеріальної флори кишечника.

Гепатопротективна терапія здійснюється препаратами, що сприяють регенерації та захисту печінкової тканини (силімарин, есенціальні фосфоліпіди, тетраоксифлавонол, калію оротат), призначається курсами по 2-3 місяці з піврічною перервою. До терапевтичних курсів включаються полівітамінні комплекси, ферментні препарати (панкреатин), пробіотики.

Як дезінтоксикаційних заходів застосовують інфузію 5%-го розчину глюкози з додаванням вітаміну С. Для дезінтоксикації кишкового середовища призначають ентеросорбенти (активоване вугілля, гідролізний лігнін, мікроцелулоза).

Противірусну терапію призначають при діагностуванні вірусних гепатитів, С, D. При лікуванні аутоімунного гепатиту застосовують кортикостероїди та імунодепресанти. Лікування проводять за постійного моніторингу біохімічних проб крові (активність трансфераз, білірубін крові, функціональні проби).

Первинна профілактика вірусних гепатитів – дотримання гігієнічних розпоряджень, здійснення санітарно-епідемічних заходів, санітарний нагляд підприємств, які можуть стати осередком поширення інфекції, вакцинація. Профілактикою інших форм гепатитів є уникнення дії гепатотравмуючих факторів – алкоголю, лікарських засобів, токсичних речовин.

Вторинна профілактика хронічного гепатиту полягає у дотриманні дієти, режиму, лікарських рекомендацій, регулярному проходженні обстеження, контролі клінічних показників крові. Хворим рекомендовано регулярне санаторно-курортне лікування, водолікування.

Прогноз при своєчасному діагностуванні та лікуванні гострого гепатиту, як правило, сприятливий і веде до одужання. Гострі алкогольні і токсичні гепатити закінчуються летально у 3-10 % випадків, часто важкий перебіг пов’язані з ослабленням організму іншими захворюваннями. При розвитку хронічного гепатиту прогноз залежить від повноцінності та своєчасності терапевтичних заходів, дотримання дієти та щадного режиму.

Несприятливий перебіг гепатиту може ускладнитися цирозом печінки та печінковою недостатністю, при якій дуже ймовірний летальний кінець. Іншими поширеними ускладненнями хронічних гепатитів є обмінні порушення, анемія та порушення згортання, цукровий діабет, злоякісні новоутворення (рак печінки).