Геронтофобія

Геронтофобія – це страх настання власної старості та/або страх спілкування з людьми похилого віку. Причинами виникнення фобічного розладу є психотравми з дитинства, негативні установки у ній, індивідуальні характерологічні особливості. При геронтофобії спостерігається гіпертрофована турбота про фізичне здоров’я та зовнішність, надмірне захоплення anti-age процедурами, панічні атаки та інші психоемоційні проблеми. Для діагностики патології лікаря-психіатра достатньо клінічної бесіди. Лікування включає фармакокорекцію панічних атак та тривалу психотерапію за індивідуальним планом.

Геронтофобія – важлива медико-соціальна проблема, яка стосується всіх аспектів життя суспільства на різних рівнях, від особистого до державного. В останні роки спостерігається парадоксальний факт: хоча тривалість життя збільшується практично у всіх країнах, серед населення наростають негативні стосунки до старості та старіння. Незважаючи на зусилля фахівців у сфері геронтології та психіатрії, поки що не існує загальноприйнятих схем корекції патології, тому потрібне подальше вивчення цієї проблеми.

Точних етіологічних факторів фобічного розладу не встановлено. Загальноприйнято концепцію поліетиологічного характеру геронтофобії: поєднання певних особистісних рис і схильності до тривожності з психотравмуючими ситуаціями, пов’язаними зі старістю. Формуванню патологічних патернів поведінки сприяють такі фактори:

• Обстановка у ній. Велике значення має відношення батьків та інших членів сім’ї до людей похилого віку. Якщо дитина чує розмови про негативне ставлення до старіння, ці думки закладаються з дитинства і досягають апогею у дорослому віці.
• Психотравми. Передумовою геронтофобії може стати емоційне потрясіння, пережите при хворобі або смерті літньої людини, спостереженні за хворими з інвалідністю, які потребують постійного догляду.
• Соціально-економічні умови. Традиційно складається так, що високооплачувані роботи та гарне кар’єрне зростання – прерогатива молодших людей. Тому населення старшого віку може зазнавати фінансових труднощів, особливо при виході на пенсію.
• Негатив у ЗМІ. Відеосюжети про бідність людей похилого віку, збирання коштів на ліки та харчування, інформація про недоступність медичної допомоги – все це посилює негативні думки та посилює геронтофобію.

Люди з фобічними розладами намагаються відтягнути момент настання старості. Для підтримки тіла у добрій формі вони активно займаються спортом, дотримуються здорового харчування та антивікових дієт, використовують anti-age косметологічні процедури. Серед пацієнтів популярні пластичні операції з підтяжки шкіри, ліквідації жирових пасток, корекції рис та овалу обличчя.

При геронтофобії турбота про здоров’я набуває гіпертрофованого характеру. Пацієнти панічно бояться соматичних захворювань, зниження розумової та фізичної працездатності, непривабливого зовнішнього вигляду. Виникає страх втрати здатність до самообслуговування, вимушеного неробства, нездатності конкурувати з молодими людьми на професійній ниві.

Геронтофобія найчастіше супроводжується панічними атаками. Тригер може виступати спілкування з літніми і недієздатними людьми, думки про наближення старості. Пароксизм триває 10-15 хвилин. Пацієнти відчувають раптове і неконтрольоване почуття страху, відчуття «грудки» в горлі, нездатність вдихнути на повні груди. Симптоматика супроводжується серцебиттям, посиленою пітливістю, припливами хвиль жару чи холоду.

Іншим аспектом геронтофобії виступає ірраціональний страх при контактах та спілкуванні з людьми похилого віку. Пацієнти відчувають невмотивовану тривожність і огиду, при цьому багато хто вважає власні емоційні реакції патологічними і намагаються їх придушити. Така ситуація посилює психоемоційні проблеми, провокує скритність та замкнутість.

Пацієнти з панічним страхом старіти стикаються з проявами дисморфофобії та дисморфоманії, коли будь-яка вікова зміна сприймається як серйозна фізична вада і навіть каліцтво. У спробі позбавитися ознак старості люди багаторазово змінюють зовнішність пластичними операціями, переходять розумний кордон і вимагають від лікарів робити все нові і нові хірургічні втручання навіть за наявності протипоказань.

Неконтрольована геронтофобія ускладнюється депресією, соціальною ізоляцією, у важких випадках пацієнти зовсім перестають виходити з дому та припускають думки про суїцид. Панічні атаки супроводжуються сильними соматичними проявами: тимчасовими порушеннями слуху та зору, минущими парезами та паралічами кінцівок, болями в ділянці серця, які нагадують ознаки інфаркту.

Ознаки геронтофобії потребують консультації лікаря-психіатра. Вирішальне значення для встановлення діагнозу має клінічна бесіда, під час якої визначаються передумови формування фобії, особливості симптоматики, психоемоційний стан пацієнта. Додатково проводиться консультація невролога для комплексної оцінки неврологічного статусу та когнітивних можливостей.

Першорядне значення у корекції захворювання має психотерапія. З урахуванням клінічних особливостей та можливих тригерів геронтофобії пацієнтам призначають когнітивно-поведінкову психотерапію, гіпносуггестивну терапію, гештальт-терапію. Мета сеансів у психотерапевта – навчити хворого розпізнавати перші ознаки панічної атаки та вміти її самостійно контролювати.

Психокорекція доповнюється медикаментозною терапією, яка потрібна для стабілізації настрою пацієнта та зниження тривожності. При панічних атаках препаратами вибору є транквілізатори, що дають швидкий клінічний ефект. Додатково для лікування застосовують різні групи антидепресантів. Їхня дія розвивається через кілька тижнів застосування, тому призначається тривалий курс терапії.

Перебіг фобічних розладів багато чому визначається повнотою і своєчасністю їх корекції. Враховуючи стигматизацію психічних захворювань у суспільстві, багато пацієнтів відкладають похід до лікаря, через що проблеми посилюються, лікування займає більше часу та сил. При правильному підході вдається досягти стійкого контролю психоемоційного стану, попередити панічні атаки та повернути людині повноцінне спокійне життя.

Заходи профілактики геронтофобії мають бути комплексними та загальнодержавними. Важливу роль відіграють соціальні програми забезпечення людей похилого віку медикаментами та харчуванням, підвищення пенсій та спеціальних пільг, реалізація волонтерських програм. На індивідуальному рівні необхідно сформувати здоровий мікроклімат у сім’ї, з раннього віку прищеплювати дитині повагу до старших і не допускати зневажливих висловлювань на старих людей.