Герпес оперізуючий

Оперезуючий лишай має другу назву – оперізуючий герпесоскільки збудником є ​​вірус герпесу. Захворювання вражає нервову систему і шкірні покриви, тому лікування проводиться як неврологами, і дерматологами, залежно від цього, які клінічні прояви найбільш виражені. Оперізуючий лишай, і вітряна віспа мають загальну етіологію та патогенез. Оперезуючий лишай характеризується елементами, що еволюціонують від стадії плями та утворення везикули до залишкової гіперпігментації. Етіотропне лікування захворювання проводиться ацикловіром, віролексом, зовіраксом. Воно супроводжується симптоматичною терапією, обробкою уражених ділянок зеленкою та дерматоловою маззю, місцевими фізіопроцедурами.

Оперезуючий лишай має другу назву – оперізуючий герпесоскільки збудником є ​​вірус герпесу. Захворювання вражає нервову систему і шкірні покриви, тому лікування проводиться як неврологами, і дерматологами, залежно від цього, які клінічні прояви найбільш виражені. Оперізуючий лишай, і вітряна віспа мають загальну етіологію та патогенез.

Захворювання, що спричиняє вірус герпесу, сучасна медицина відносить до інфекційних, оскільки вони мають вірусну природу; хворі та вірусоносії мають високу контагіозність; яскраво виражена типова для інфекційних захворювань симптоматика, що складається з класичної тріади: загальні симптоми інфекційних захворювань, шкірні прояви у вигляді характерних для оперізувального герпесу екзантем та проявів з боку центральної та периферичної нервової системи.

Збудником оперізувального герпесу та вітряної віспи є вірус сімейства Herpesviridae. Він, як і всі віруси цього сімейства, нестійкий у зовнішньому середовищі і швидко гине під впливом сонячних променів, дезінфікуючих та чистячих речовин, а також при нагріванні. Але в умовах низьких температур може зберігатися тривалий час і дуже стійкий до повторного заморожування.

Незважаючи на високу контагіозність, герпес, що оперізує, зустрічається тільки у вигляді спорадичних випадків, пік захворюваності припадає на холодну пору року, на кожні сто тисяч населення близько 12-15 випадків захворюваності. До групи ризику входять люди старшого та середнього віку, які раніше перенесли вітряну віспу. І лише незначний відсоток перехворілих на герпес цієї форми не набуває стійкого імунітету, внаслідок чого можливе повторне інфікування при зустрічі з вірусом оперізувального герпесу. Високу контагіозність захворювання підтверджують випадки, коли діти, які контактували з хворими на оперізувальний герпес, захворювали на вітряну віспу. Ще в 1888 році лікарі помітили цю закономірність, що і стало підтвердженням теорії про подібну етіологію і патогенез обох захворювань.

Оперезуючий герпес є вторинною інфекцією ендогенного походження в осіб, які раніше перенесли вітряну віспу в клінічній або латентній формі. Після вітряної віспи вірус здатний довго персистувати в організмі і найімовірніше локалізується в спинальних гангліях і в гангліях черепних нервів, а під впливом факторів, що провокують, відбувається його реактивація. Лабораторна діагностика та особливості патогенезу латентних форм захворювання поки що мало вивчені, але реактивація вірусу та його клінічні прояви у вигляді оперізувального герпесу відбуваються при ослабленні клітинного імунітету.

Стресові стани, травми, переохолодження, соматичні та інфекційні захворювання також можуть активізувати вірус. Відсоток захворюваності вищий у тих осіб, які страждають на онкологічні захворювання, хвороби крові або приймають гормональні та хіміопрепарати, з віком ймовірність захворіти так само значно зростає.

Патологічна анатомія захворювання в класичному вигляді є запальними змінами в спинальних гангліях і на прилеглих ділянках шкірних покривів, іноді в процес залучаються задні і передні роги сірої речовини і корінців спинного мозку, а також м’які мозкові оболонки.

Захворювання починається поступово, із загальних продромальних симптомів: головний біль, диспепсичні розлади, невеликий підйом температури, озноб та нездужання. Надалі приєднуються біль і свербіж по ходу периферичних нервових стовбурів, можливі свербіж та печіння шкіри на місці майбутніх висипань. Ці ознаки є суб’єктивними, і інтенсивність проявів у кожного пацієнта може змінюватись. Тривалість початкового періоду трохи більше 4-х діб, але в дітей віком цей період трохи коротше, ніж в дорослих.

Після нетривалого продромального періоду відзначається різке підвищення температури до фебрильної та симптоми інтоксикації (головний та м’язовий біль, втрата апетиту). Одночасно з цим по ходу одного або кількох спинальних гангліїв з’являється хвороблива шкірна висипка у вигляді рожевих плям, не схильних до злиття, діаметром 2-5 мм. Але протягом доби на тлі висипу з’являються тіснозгруповані везикули з серозним вмістом. Краї везикул нерівні, основа набрякла і гіперемована. Залежно від стану імунної системи та від тяжкості перебігу оперізувального герпесу відмічається збільшення та болючість регіонарних лімфатичних вузлів. У дітей можливі катаральні запалення верхніх дихальних шляхів (фарингіт, ларингіт, риніт), що ускладнює перебіг хвороби.

Екзантеми локалізуються у місцях проекції нервового стовбура, діагностується як одностороннє, так і двостороннє ураження нервових гангліїв. Найчастіше зустрічається одностороння поразка, яка локалізується по ходу міжреберних нервів, трійчастого лицевого нерва. Випадки, коли уражаються нервові стовбури кінцівок з недостатнім розвитком невриту, досить рідкісні; іноді спостерігаються висипи в пахвинній ділянці.

При герпесі, що оперізує, так само як і при вітряній віспі, одночасно можна побачити висипання різних стадій, починаючи від плями і закінчуючи ділянками гіперпігментації після дозволу везикул. Через кілька днів набряклість навколо везикул починає спадати, а разом з нею і гіперемія, вміст везикул каламутніє, поступово вони підсихають, на їх місці утворюються серозні скоринки, після відпадання яких відзначається невелика пігментація шкіри. Разом з цим знижується температура, інтенсивність синдромів інтоксикації, і до кінця третього тижня настає одужання.

Генералізована форма. Іноді генералізовану форму оперізувального герпесу плутають з вітряною віспою, що приєдналася, так як висипання відзначаються не тільки по ходу нервових стовбурів, але і на інших ділянках шкіри, а так само на слизових оболонках. Якщо діагностується генералізована герпетична інфекція або захворювання протікає більше 3-х тижнів, то слід обстежити пацієнтів на наявність імунодефіцитів і на присутність онкологічних процесів.

Абортивна форма. Якщо оперізуючий герпес протікає по абортивному типу, то характерний еритематозний висип по ходу нервових стовбурів, який швидко зникає без перетворення на везикули. Загальний стан пацієнта при цьому не страждає.

Бульозна форма. Така форма оперізувального герпесу характеризується більшими везикулами, які зливаються у великі бульбашки з серозним вмістом. Якщо при цьому ушкоджуються кровоносні судини, вміст стає геморагічним, а при приєднанні інфекції – гнійним. У важких випадках, бульбашки зливаються в суцільні стрічки, які при підсиханні можуть інфікуватися, і надалі утворюють темний некротичний струп. Тяжкість перебігу цієї форми залежить від локалізації екзантем: якщо уражаються лицьові нерви, то приєднуються гострі невралгічні болі, поразка повік та рогівки.

Тривалість захворювання у гострій формі – 2-3 тижні; при абортивній – кілька днів; а при ускладненому чи затяжному перебігу – понад місяць. Болі пекучі, носять нападоподібний характер, і їх інтенсивність зростає в нічний час. Локальні парестезії та порушення чутливості шкіри також є найбільш характерними симптомами оперізувального герпесу.

Відзначаються випадки ураження окорухових нервів, черевних м’язів та сфінктера сечового міхура. Якщо розвивається серозний менінгіт, то ступінь змін щодо ліквору який завжди відповідає вираженості менінгіальних симптомів. У гострій фазі можливий енцефаліт та менінгоенцефаліт; полірадикулоневропатія та гостра мієлопатія зустрічаються в епізодичних випадках.

Після лікування спостерігається стійка ремісія, а рецидиви трапляються у кількох відсотках випадків. При своєчасній комплексній терапії залишкових явищ немає, але в деяких пацієнтів невралгічні болі зберігаються протягом кількох років.

Етіотропна терапія полягає у застосуванні виборчих інгібіторів синтезу вірусної ДНК – ацикловір. Така терапія ефективна у початкових стадіях захворювання. Ацикловір призначають внутрішньовенно крапельно, добовою дозою 15-30 мг/кг, яку поділяють на три введення з інтервалів о 8 годині. Разову дозу розводять у 150 мл ізотонічного розчину. При застосуванні таблетованих форм ацикловіру разова доза становить 800 мг, прийом препарату до п’яти разів на добу, загальний курс терапії – 5 днів.

Патогенетична терапія полягає у прийомі дипіридамолу, якою гальмує агрегацію тромбоцитів, курсом від 5 до 7 днів. Для дегідратації призначають фуросемід. Для активації імуногенезу показано внутрішньом’язове введення гомологічного імуноглобуліну, який вводять 2-3 рази на день по 1-2 дозах щодня або через день.

Симптоматична терапія оперізувального герпесу призначається індивідуально, залежно від тяжкості перебігу. Застосовуються анальгетики, жарознижувальні та загальнозміцнюючі препарати, при розладах сну – седативні та снодійні препарати, в окремих випадках показаний прийом антидепресантів. Якщо симптоми інтоксикації яскраво виражені, проводиться дезінтоксикаційна терапія з форсованим діурезом.

Місцево везикули обробляють розчином діамантової зелені, а скоринки змащують 5% дерматолом маззю. Репарант на основі діалізату з крові телят, метацилову мазь застосовують при уповільнених формах оперізувального герпесу. Локально, на ділянки шкіри з висипаннями оперізувального герпесу, призначають УФО, кварц та лазерну терапію. При приєднанні вторинної інфекції проводять курс антибіотикотерапії.