Гіперопіка

Гіперопіка – Це тип дитячо-батьківських відносин, що характеризується підвищеною увагою, тотальним контролем дій, вчинків дитини. Батьки розцінюють багато ситуацій як небезпечні для життя, здоров’я, прагнуть захищати, захищати дітей, обмежуючи їхню свободу, позбавляючи можливості виявляти самостійність. Діагностика виконується клінічним, психодіагностичним методом – використовуються розмови, спостереження, опитувальники, інтерпретаційні випробування, малюнки. Основні способи лікування – сімейна, когнітивно-біхевіоральна психотерапія, консультування.

Термін «гіперопека» поширений у вітчизняній педагогіці та медицині. Міжнародний синонім – “Гіперпротекція”. Приставка «гіпер» перекладається як «над», слово «протекція» означає «охорона, захист, заступництво». Гіперопіка – надмірна турбота, контроль батьків, обмеження активності, самостійності дитини. Даних щодо поширеності гіперпротекції немає – вона не усвідомлюється батьками, не є причиною звернення за медичною допомогою. Випадки виявляються фахівцями опосередковано при діагностиці афективних порушень (тривожних, фобічних розладів), психопатій (шизоїдного, демонстративного типу), мутизму. Гіперопіку більш схильні до хворобливих пацієнтів, єдиних дітей у сім’ї.

Гіперпротекцію формують певні особистісні риси, емоційні стани батька. Чинниками, що сприяють реалізації даного стилю виховання, є:

• Тривожна недовірливість. Тривога, постійне передчуття біди, небезпеки, багата уява, що малює сцени падіння, забитих місць, хвороб сина чи дочки стають основою гіперпротекції.
• Перфекціонізм. Прагнення стати ідеальною мамою, мати слухняну, розумну дитину реалізується за допомогою жорсткого контролю її дій, обмеження самостійності.
• Потреба самореалізації. Іноді виховання є єдиною сферою вияву сильних, позитивних рис батька. Гіперопіка компенсує професійні, кар’єрні, особисті невдачі.
• Почуття провини. Дитина викликає ворожість, незадоволеність, розчарованість. Неприйнятність почуттів породжує переживання провини, що компенсується гіперопікою.
• Інертність відношення батьків. Невміння адаптуватися, пристосовуватися до дорослішання малюка стає причиною гіперопіки. Батьки піклуються про дошкільника, школяра як про малюка 1-3 років.
• Недолік кохання, зізнання. Відносинами з дитиною батько компенсує життєві невдачі – звільнення, розлучення, сварки з друзями. Загострюється відчуття залежності, почуття кохання, прихильності. Маля стає «віддушиною».

Основа патогенезу гіперопіки – психологічні проблеми, комплекси батьків. Тривога, нав’язливі страхи, самозвинувачення, занижена самооцінка компенсуються можливістю контролювати, керувати життям іншої людини. Відносини з слухняною, виконавчою, передбачуваною дитиною стають джерелом заспокоєння, самореалізації, усунення напруги. Невротичний надконтроль, що є основою батьківської гіперпротекції, розвивається при підвищеній тривожності, недовірливості, комплексі неповноцінності, страху старості, самотності, нереалізованої потреби любити, піклуватися, оберігати. Потреби, бажання, почуття дитини ігноруються.

Надмірна турбота, надконтроль над дитиною реалізуються у різний спосіб. За особливостями прояву, мотивами гіперопіка буває:

1. Домінуюча. Авторитарний стиль виховання. Воля батька виконується беззаперечно, його слова, думка вважаються незаперечною істиною. Існує строга система заборон, правил поведінки. Неслухняність карається, потреба дитини на повазі, прийнятті ігнорується. Домінує недовіра, критика, заниження здібностей.
2. Потураюча. Примхи, бажання, потреби малюка миттєво задовольняються. Дитина є кумиром сім’ї. Батьки, родичі захищають від труднощів, необхідності вирішувати повсякденні завдання, робити вибір. Формується завищена самооцінка, вразливе самолюбство, потреба уваги, визнання оточуючих – істероїдні риси характеру.
3. Демонстраційна. Дитина використовується підвищення громадського статусу. Гіперопіка – результат невпевненості батьків, залежність від думки оточуючих. Купівля дорогого одягу, відвідування престижного навчального закладу, розважальних заходів – гра на публіку. Батьки вимагають добрих шкільних оцінок, спортивних, творчих, науково-дослідних досягнень. Використовують можливість продемонструвати медалі, грамоти, кубки.
4. Інертна. Батьки намагаються зберегти залежність дитини, можливість повного контролю, попри процес дорослішання. Пригнічують самостійність, ініціативу, перебувають «на крок попереду». Дитина пізніше починає ходити, освоювати навички самообслуговування, соціальної взаємодії. Опіка батьків гальмує фізичний, психічний, соціальний розвиток.

Основний прояв гіперопіки – прагнення батьків контролювати поведінку дитини, оточувати турботою, захищати. Діти перебувають поруч із матір’ю/батьком, залежить від їх настрої, почуттів. Гіперопіка реалізується через накази, вимоги, маніпуляції, шантажі. Воля дорослого інтерпретується як форма кохання, бажання допомогти. Рішення приймаються виключно батьком, створюються ситуації псевдовибору: «Ти хочеш кашу чи суп?» – обидва варіанти влаштовують матір, але не враховують бажань дитини.

Діти неспроможні самостійно вирішувати життєві проблеми, долати повсякденні труднощі. Складні, небезпечні ситуації викликають розгубленість, паніку. Дитина починає плакати, кричати, чекаючи на допомогу дорослого. Формується обумовлена ​​реакція – «вивчена безпорадність». Виникають проблеми дитсадківської, шкільної адаптації. Неадекватна самооцінка, відсутність ініціативності перешкоджають встановленню дружніх стосунків.

Підвищені вимоги батьків до шкільної успішності, досягнення спортивних перемог роблять дитину напруженою, тривожною. Надмірні навантаження проявляються вегетативними порушеннями (головними болями, безсонням). Протилежне ставлення – прагнення захистити дитину від розумової, фізичної роботи. Матері виконують домашні уроки, читають уголос казки. Підсумок: пізнавальний інтерес знижується, розвивається шкільна неуспішність.

Гіперопіка гальмує, спотворює розвиток дітей. Надмірне занепокоєння, тривожність батьків передаються дитині. Формуються дитячі афективні розлади – невроз нав’язливих станів, фобічний невроз. Гіперопіка сприймається як чинник ризику мутизму – відсутності мови при фізіологічній сформованості досвіду. Залежність, інфантилізм, несамостійність, невпевненість, тенденція уникати труднощів ускладнюють соціальну адаптацію. Дітям нелегко заводити дружні стосунки, впоратися зі шкільною програмою, обирати майбутню професію. У підлітків гіперопіка сприяє формуванню шизоїдного/істероїдного типу особистості або провокує «бунт» – скандали, виходи з дому, бродяжництво.

Безпосередньо гіперопіка не викликає занепокоєння батьків. Допомога спеціалістів необхідна для діагностики афективних, поведінкових відхилень дитини, що виникають внаслідок надмірного піклування, тотального контролю. Гіперпротекція виявляється щодо емоційно-особистісної сфери. Використовуються такі методи:

• Клінічна розмова. Лікар-психіатр, медичний психолог збирають анамнез, уточнюють скарги, розпитують про способи виховання. За відповідями дитини передбачають наявність/відсутність гіперконтролю дорослих.
• Спостереження. Про гіперпротекцію свідчить невпевненість, стислість, підвищена тривожність дитини чи демонстративне поведінка, зневажливе ставлення до ситуації обстеження. Можуть спостерігатися тики, нав’язливості, знижена активність мовлення, уникнення зорового контакту.
• Малювальні тести. Найбільш поширене застосування методики «Малюнок сім’ї». Характерними ознаками гіперопіки є першочергове зображення домінуючого батька, великі розміри його фігури, центральне розташування. Дитина зображує себе поблизу, подібним чином, але меншим за розміром.
• Тести інтерпретації ситуацій. Використовується аперцептивний дитячий тест, тест Розенцвейга. Загальна характеристика підсумкових даних – малюнки сприймаються дитиною як ситуації домінування, контролю, управління, опіки.
• Опитувальники. Анкетування пропонується батькам. Результати визначають тип виховання, виявляють наявність гіперпротекції, але спотворюються за відповідної установки батьків. Використовується методика PARI, опитувальник батьківських відносин (В.В. Столін, А.Я. Варга), тест ЛІРІ.

З огляду на лікування емоційно-поведінкових порушень дитини проводиться корекція способу виховання. Застосовується низка методів:

• Психологічний консультування. Батьки дізнаються про різні типи виховання, їх вплив на розвиток дитини. Основне завдання спеціаліста – допомогти усвідомити, прийняти факт наявності гіперопіки, встановити причини, розібрати випадки реалізації.
• Когнітивно-поведінкова психотерапія. Мета індивідуальних сеансів – усунути невпевненість, страхи, тривожність. Виконується корекція емоційного стану, помилкових когнітивних патернів, виробляються продуктивні сценарії поведінки, що підтримують впевненість, незалежність, спокій.
• Сімейна психотерапія. Використовуються тренінги комунікації, співробітництва, взаємодопомоги, взаєморозуміння. Батьки та діти навчаються взаємодіяти поза рамками моделі «домінування-підпорядкування». Для закріплення результату лікар-психотерапевт дає домашні завдання, відстежує їхнє виконання.

Прогноз визначається здатністю, бажанням батьків усвідомити наявність проблеми, звернутися по допомогу до фахівців. Орієнтація на співпрацю із психотерапевтом дає позитивний результат. Профілактика потребує критичного ставлення до власних психологічних проблем – страхів, комплексів, складнощів взаємин. Важливо знати основні стадії дитячого розвитку, вибудовувати взаємовідносини, орієнтуючись на найближчу зону розвитку – розуміючи потенційні можливості дитини, що реалізувалися. Необхідно навчитися делегувати обов’язки, навчати малюка побутовим, соціальним навичкам, поступово скорочуючи частку своєї участі.