Гіпертермічний синдром у дітей

Гіпертермічний синдром у дітей – порушення терморегуляції зі значним підвищенням температури тіла та супутньою неадекватною реакцією з боку внутрішніх органів, зокрема серцево-судинної та нервової системи. Проявляється гіпертермією від 39,5 ° C і вище, порушеннями гемодинаміки, ознаками набряку мозку та гострою поліорганною недостатністю. Підтверджується клінічно, а також за результатами термометрії та лабораторного дослідження крові та сечі. Специфічних методів діагностики відсутні. Лікування комплексне. Призначається антипіретична, регідратаційна терапія, лікування основного захворювання.

Гіпертермічний синдром у дітей – критичний стан, що загрожує життю дитини. Найчастіше розвивається у дітей віком до 6 років, набагато рідше – у підлітків. За відсутності своєчасної діагностики та лікування висока ймовірність смертельного результату. Небезпека стану полягає у швидкості його розвитку. Крім того, у лікарській практиці не завжди вдається одразу запідозрити патологічну гіпертермію, що дозволило б вчасно розпочати лікування та уникнути незворотних наслідків. Одним із різновидів гіпертермічного синдрому у дітей є злоякісна гіпертермія, яка розвивається завжди в післяопераційному періоді. Подібний стан у дітей віком до трьох років у педіатрії має окрему назву – синдром Омбреданна.

Гіпертермічний синдром у дітей, як і будь-яке підвищення температури іншої етіології, є захисною реакцією організму, найчастіше на інфекційний агент (бактерія, вірус та ін.). Тільки в даному випадку реакція є неадекватною, із залученням до патогенезу багатьох життєво важливих органів та систем. Подібний стан розвивається з багатьох причин. Гіпертермічний синдром у дітей супроводжує багатьом захворюванням, що супроводжується лихоманкою: грип і ГРВІ, краснуха, вітряна віспа, септичні стани і т. д. Можуть відігравати роль вже наявні неврологічні розлади у дитини, що передують травми і пухлини головного мозку та ін.

Внаслідок підвищення температури тіла компенсаторно збільшується частота дихання, що поступово призводить до ацидозу крові. Одночасно підвищується тепловіддача шляхом потовиділення, внаслідок чого розвивається гіповолемія і знижується концентрація іонів натрію та калію в крові. Ці та інші механізми впливають на центр терморегуляції в гіпоталамусі, що призводить до ще більшого підвищення температури тіла. Тепловіддача при цьому знижена через спазму периферичних судин, тому гіпертермія стає резистентною. Тривале збереження високої температури призводить до серйозного пошкодження ліпідного бар’єру клітинних мембран, що спричиняє порушення проникності судин і призводить до набряку мозку, появи білка в сечі та ін.

Гіпертермічний синдром у дітей має яскраво виражені клінічні прояви. Температура тіла піднімається до критичних значень – від 39,5 ° C і вище. Характерно значне погіршення загального стану, млявість чи збудження. Дитина відмовляється від їжі, станом часто супроводжує блювання. Шкіра має сірий, мармуровий відтінок. Спочатку шкірні покриви залишаються теплими на дотик, при подальшому збереженні гіпертермії шкіра стає холодною, особливо в ділянці кінцівок. Дихання дитини часте та поверхневе.

Відзначаються порушення гемодинаміки як тахікардії, зниженого артеріального тиску, погіршення мікроциркуляції. Останнє є основною причиною набряку мозку, який у клініці гіпертермічного синдрому у дітей проявляється тоніко-клонічними судомами, іноді – маренням та галюцинаціями. У важких випадках можливе мимовільне сечовипускання та дефекація. Може бути абдомінальний больовий синдром, пов’язаний зі спазмом судин черевної порожнини. Гіпертермічний синдром у дітей першого року життя часто ускладнюється набряком легень.

Підвищена температура тіла фіксується за допомогою термометрії. Зміна температури проводиться в пахвій або між пальцями рук або ніг. Також обов’язковою є ректальна термометрія, оскільки у постановці діагнозу гіпертермічного синдрому в дітей віком велику роль грає градієнт температури. При цьому стані різниця між шкірною та ректальною температурою завжди становить більше 1 C°. Патогномонічною ознакою гіпертермічного синдрому у дітей є обов’язкове приєднання неврологічної симптоматики, що нехарактерно для звичайної лихоманки. Холодні шкірні покриви при підвищеній температурі тіла також свідчать про гіпертермічний синдром, підтверджуючи централізацію кровообігу, характерну для даного стану.

При фізикальному огляді педіатр виявляє тахікардію, почастішання дихання, знижений артеріальний тиск. У загальному аналізі крові – лейкоцитоз та збільшення ШОЕ, диспротеїнемія, ацидоз. У сечі виявляється білок. Для діагностики основного захворювання, частіше інфекційної природи, проводиться рентгенографія грудної клітки, лабораторне визначення конкретного збудника у крові та сечі та інші специфічні дослідження залежно від основного діагнозу.

Терапія проводиться у стаціонарних умовах, за необхідності – у відділенні інтенсивної терапії. Необхідна нормалізація температури тіла та усунення супутньої симптоматики. Важливо пам’ятати, що температура повинна поступово знижуватися, щоб уникнути надмірного навантаження на серцевий м’яз. Якщо шкірні покриви теплі, використовуються фізичні методи зниження температури, наприклад обтирання прохолодними рушниками. У лікуванні гіпертермічного синдрому у дітей використовуються антипіретики із групи нестероїдних протизапальних препаратів, проте при гіпертермічному синдромі у дітей вони можуть виявитися недостатньо ефективними.

Порушення циркуляції усуваються препаратами групи стероїдів та аскорбіновою кислотою, які разом нормалізують проникність капілярів. Проводиться регідратаційна терапія: за відсутності блювання показано рясне питво, сольові розчини використовуються перорально, в інших випадках проводиться внутрішньовенне краплинне введення сольових розчинів. Периферичні спазмолітики застосовуються з метою децентралізації кровообігу. Судоми купіруються антиконвульсантами. Обов’язковим є лікування основного захворювання, що викликало патологічне підвищення температури. Проводиться противірусна терапія та антибіотикотерапія.

Прогноз та профілактика гіпертермічного синдрому у дітей

При своєчасному лікуванні прогноз гіпертермічного синдрому у дітей частіше сприятливий. У разі запізнілої діагностики та тяжкого перебігу захворювання можливі незворотні неврологічні наслідки. Так, будь-який подальший стан із лихоманкою часто також може розвиватися патологічно. Підвищується судомна готовність мозку, можливе формування вогнища епілептичної активності. Іншими наслідками тривалої гіпертермії можуть бути хронічна ниркова недостатність, міокардит, порушення функції надниркових залоз та ін.

Профілактика гіпертермічного синдрому у дітей забезпечується настороженістю лікарів щодо дітей з високим ризиком розвитку патологічного підвищення температури (травми та пухлини мозку в анамнезі, неврологічні захворювання та ін.). Своєчасно розпочате лікування вірусних та бактеріальних інфекцій також знижує частоту розвитку неадекватної гіпертермії.