Гіпертонус у дитини

Гіпертонус у дитини – Це підвищений тонус скелетної мускулатури, який є варіантом норми в грудному віці та ознакою патології для інших вікових груп. Патологічний синдром виникає при ДЦП, перинатальній енцефалопатії, уроджених та набутих ураженнях опорно-рухового апарату. Клінічні прояви визначаються формою та ступенем тяжкості гіпертонусу. Для діагностики проводять повний неврологічний огляд, ЕНМГ, нейровізуалізацію головного та спинного мозку. Лікування включає ЛФК, масаж та фізіотерапію в комплексі з методами фармакотерапії, які використовують при виражених розладах м’язового тонусу.

Порушення м’язового тонусу – один із найпоширеніших синдромів у практичній педіатрії, який має поліетиологічне походження. Він зустрічається у дітей із раннього неонатального періоду до підліткового віку. Тривалий гіпертонус обмежує функціональні можливості дитини, зумовлює руховий дефіцит та утруднення при самообслуговуванні, тому такий стан потребує підвищеної уваги лікарів-педіатрів, неонатологів та дитячих неврологів.

У перші місяці життя у дітей зберігається фізіологічний гіпертонус, який обумовлений тривалим перебуванням у позі ембріона у внутрішньоутробному періоді. Він проявляється помірною напругою згиначів кінцівок при відносно невисокому тонусі розгиначів. В результаті у немовля формується флексорна («згинальна») поза. Виражений гіпертонус у дитини старшого віку зумовлюють патологічні причини, такі як:

• Дитячий церебральний параліч. Спастична форма ДЦП – найпоширеніша причина патологічного гіпертонусу. Збільшення тонусу мускулатури найчастіше супроводжується підвищенням рефлексів, асиметричним становищем кінцівок, згинанням тулуба в один бік.
• Перинатальні патології. Причиною дисбалансу м’язового тонусу є гіпоксично-ішемічна енцефалопатія. Ризик її розвитку зростає при порушеннях матково-плацентарного кровотоку, асфіксії під час пологів, передчасних пологів або переношеної вагітності. Важливим фактором ризику називають гінекологічні та екстрагенітальні патології у матері.
• Інші захворювання нервової системи. Гіпертонус у дитини виникає як один із симптомів ураження пірамідних шляхів та екстрапірамідної системи. Патологія також спостерігається при травмах головного та спинного мозку, при енцефаліті з ураженням центрів, які відповідають за м’язовий тонус.
• Хвороби кістково-суглобової системи. При клишоногості, дисплазії тазостегнових суглобів, сколіозі та інших патологіях формується локальний гіпертонус. Він викликаний порушеннями обсягу рухів у певній зоні тіла, хронічним больовим синдромом, появою неправильних рухових патернів.

Формування м’язових волокон починається з 7-8 тижнів внутрішньоутробного розвитку. Після народження цей процес відбувається нерівномірно: спочатку розвивається м’яз, необхідна дитині в конкретному віковому періоді. У немовлят першими формуються м’язи живота та жувальна мускулатура. На другому році життя ростуть м’язи спини та кінцівок для ходьби. Розвиток м’язової системи продовжується протягом усього дитинства та підліткового періоду.

Одночасно зі збільшенням кількості та розміру міофібрил відбуваються значні зміни функціональних властивостей м’язів. Крім фізіологічного гіпертонусу, спостерігається поступове збільшення збудливості та лабільності м’язової тканини, що відповідає загальному розвитку мускулатури. У дошкільному та молодшому шкільному періоді зберігається знижена здатність м’язів до розслаблення, тому для дітей характерна скутість рухів та проблеми з дрібною моторикою.

Фізіологічна флексорна поза спостерігається з перших днів життя немовляти. Її відмінні риси: зігнуті в ліктях і приведені до грудної клітки руки, зігнуті в колінах та кульшових суглобах ноги, кисті стиснуті в кулаки. В області шиї спостерігається гіпертонус розгиначів, тому в спокійному стані голова трохи закинута назад. Такий стан зберігається до 3-х місяців, після чого тонус різних груп м’язів вирівнюється.

При патологічному гіпертонусі у дитини спостерігається надмірна напруга м’язів-згиначів, яку складно подолати при пасивних рухах. На відміну від фізіологічної пози, характерна асиметрія м’язового тонусу та його посилення у положенні на животі. Спостерігається скутість рухів, що зберігається постійно, навіть під час сну. Також у дитини відсутня важливий захисний рефлекс – у позі на животі немає повороту голови в бік.

У дітей будь-якого віку підвищення тонусу м’язів представлено у двох основних варіантах: спастичність та ригідність. При м’язовій спастичності опір найбільше виражено на початку пасивного руху (феномен «складного ножа»). Ригідність характеризується постійною напругою мускулатури, наростанням симптомів при багаторазовому повторенні руху та уривчастим опором (феномен «зубчастого колеса»).

Тривалий гіпертонус викликає контрактури, підвивихи та вивихи суглобів. Зрідка у пацієнта розвивається опістотонус – витягування тіла з сильним прогином у спині та закиданням голови. При наростанні рівня збудження в ЦНС гіпертонус у дитини супроводжується тонічними чи тоніко-клонічними судомами. Судомний синдром частіше виникає локально на окремих ділянках тіла, у важких випадках набуває генералізованого характеру.

Оскільки гіпертонус у дітей найчастіше виникає при ураженні центральних відділів нервової системи, можливі поєднані розлади. Вони представлені погіршенням зору та слуху, затримкою психічного та мовного розвитку, розумовою відсталістю, що створює серйозні проблеми у соціальній адаптації пацієнта. На фоні цих патологій зростає ймовірність розвитку інших соматичних та інфекційних захворювань.

М’язовий гіпертонус потребує консультації педіатра чи дитячого невролога. Лікарю необхідно детально з’ясувати анамнез захворювання та життя, уточнити характер вагітності та пологів, наявність перинатальної патології. Важливе значення має фізикальний огляд дитини з метою оцінки м’язового тонусу, обсягу активних і пасивних рухів, перевірки фізіологічних і патологічних рефлексів. Для уточнення причин гіпертонусу призначається:

• Електронейроміографія. ЕНМГ необхідна для реєстрації біоелектричної активності м’язів, диференціальної діагностики між первинною м’язовою патологією та вторинним ураженням м’язів при неврологічних захворюваннях. За допомогою цієї методики визначають силу та швидкість реакції, відповідь м’язів на зовнішню стимуляцію.
• Нейровізуалізація. Щоб підтвердити або виключити ураження ЦНС, у маленьких дітей проводять нейросонографію, пацієнтам старшого віку призначають КТ або МРТ головного мозку. При підозрі на спинальний рівень патології проводиться МРТ хребта на дослідження структури спинного мозку.
• Біопсія м’язів. Інвазивна діагностика призначається у складних випадках, коли вдається поставити діагноз іншими методами. Дослідження є найбільш інформативним при підозрі на міотонію Томсена та інші варіанти міотонічних синдромів.
• Лабораторні методи. У результатах біохімічного аналізу крові звертають увагу на рівень креатинфосфокінази та лактатдегідрогенази, концентрацію креатиніну та міоглобіну. Додатково проводять дослідження сечі на рівень креатиніну та міоглобіну. Для підтвердження спадкових патологій знадобиться молекулярно-генетичний аналіз.

Немедикаментозна терапія

Корекцію підвищеного м’язового тонусу починають із лікувального масажу. Методика спрямована на глибоке розминання тканин тіла та усунення спазмів. Вона допомагає збалансувати напругу м’язів, створює умови для гармонійного фізичного розвитку. Частота проведення, кількість сеансів та конкретні техніки визначаються лікарем індивідуально з урахуванням інтенсивності гіпертонусу у дитини та інших медичних параметрів.

Ще один обов’язковий метод – лікувальна фізкультура (ЛФК). У дітей грудного та раннього віку обмежуються проведенням пасивних вправ. Якщо гіпертонус зберігається у старшому віці, рекомендовано спеціально підібраний комплекс кінезітерапії. Для всіх вікових груп показано лікувальне плавання, що сприяє розслабленню спастичної мускулатури, покращує гнучкість та координацію рухів.

У комплексній терапії патологічного гіпертонусу значне місце посідають фізичні методи. Хороший ефект свідчить електрофорез, ультразвукова терапія, магнітотерапія, грязелікування. Фізіотерапевтичні процедури спрямовані на зменшення спастичності у м’язах, активізацію кровообігу та обмінних процесів у тканинах. По можливості, рекомендує регулярно проходити санаторно-курортне оздоровче лікування.

Фармакотерапія

Медикаментозні методи лікування гіпертонусу застосовують при неврологічних патологіях, коли стан не вдається скоригувати іншими способами. У більшості випадків препарати мають допоміжне значення: вони беруть участь у нормалізації м’язового тонусу, створюють сприятливі умови для подальшого проведення лікувальної фізкультури, масажу та фізіотерапевтичних методів. При гіпертонусі у дітей застосовують:

• Холінолітики. Препарати поступово знижують м’язовий тонус, зменшують прояви тремору та гіперкінезів, які можуть супроводжувати гіпертонус.
• Антихолінестеразні препарати. Медикаменти використовуються для покращення нервово-м’язової провідності, нормалізації роботи різних структур нервової системи.
• Протиепілептичні ліки. Препарати призначаються при ускладненні гіпертонусу судомними нападами. Дозування та схема застосування підбирається індивідуально з урахуванням особливостей основного захворювання.
• Нейрометаболічні препарати. Ліки необхідні для поліпшення білкового та вуглеводного обміну, стимуляції енергетичних процесів у мозковій тканині, активізації функціональних можливостей мозку.

Результат гіперкінезу в дитини залежить причини появи симптому. Фізіологічний підвищений тонус зникає безвісти, при патологічних варіантах прогноз визначається тяжкістю основної хвороби і своєчасністю початку лікування. Профілактика патології включає раціональне ведення вагітності та пологів, виключення впливу шкідливих факторів в антенатальному періоді, ранню корекцію ортопедичних проблем у дітей.