Гіпертрофія носових раковин (Конхобульоз)

Гіпертрофія носових раковин ‒ це хронічне захворювання, яке супроводжується патологічним розростанням тканин, що утворюють носові раковини. До основних клінічних проявів патології відносяться закладеність носа, гугнявість голосу, порушення назального дихання, головний біль, слизові виділення, хропіння та нічне апное. Зміни носових раковин діагностуються за допомогою ендоскопічного огляду, адреналінової проби, променевих методів дослідження приносових синусів, риноманометрії. Лікування включає застосування симптоматичних засобів, фізіотерапію, хірургічну редукцію чи резекцію змінених відділів раковин.

Гіпертрофія носових раковин (конхобульоз) – це локальна форма гіпертрофічного риніту, що характеризується збільшенням розмірів носових раковин через розростання слизової оболонки та гіперплазії залоз. За даними європейських досліджень, питома вага захворювання у структурі ЛОР-патології сягає 20%. У більшості випадків гіпертрофічні зміни зачіпають передні та задні відділи нижніх та середніх носових раковин. Найчастіше захворювання зустрічається у підлітків до 18 років і у людей віком 40-60 років, при цьому чоловіки схильні до розвитку патології більшою мірою.

Гіпертрофія назальних раковин може бути спричинена різними причинами. У сучасній отоларингології таке захворювання розглядають як компенсаторну реакцію організму на зовнішні дії. Розростання тканин носових раковин можуть передувати стану, що супроводжуються імунодефіцитом. Основні причини, що викликають формування конхобульозу, включають:

• Захворювання верхніх дихальних шляхів. До хвороб, що викликають гіпертрофію м’яких тканин назальних раковин, відносять риніти, риносинусити вірусної та бактеріальної етіології. Токсини інфекційних збудників мають шкідливу дію на слизову оболонку, що призводить до її структурних змін і компенсаторного збільшення.
• Алергічний риніт. Розростання епітеліального покриву носових раковин схильні до пацієнтів з алергічними ринітами. При постійному контакті з алергеном розвивається сенсибілізація, що супроводжується підвищеним виробленням імуноглобулінів. Це сприяє виникненню стійкого запального набряку слизової оболонки з її подальшою гіперплазією.
• Професійні шкідливості. Робота на виробництві, пов’язаному з обробкою металів, контактом з хімікатами, промисловими відходами, пилом, пов’язана з вдиханням подразнюючих речовин, що ушкоджують епітеліальну вистилку, що сприяє порушенню метаболічних процесів у слизовій оболонці. Подібні зміни також зустрічаються у людей, які мешкають в екологічно несприятливих зонах із забрудненням атмосферного повітря, токсичними викидами.
• Деформація носа. До них відносять як вроджені, і набуті порушення анатомічної структури носа. Найчастіше зустрічаються викривлення назальної перегородки, були верхньої або середньої раковини, кісти та нориці назальної порожнини. Подібні патології призводять до порушення аеродинаміки носа. Повітряний потік нерівномірно впливає слизову, у результаті виникає її гіпертрофія.
• Безконтрольний прийом деконгестантів. При тривалому застосуванні судинозвужувальних крапель слизова оболонка стоншується, судини стають несприйнятливими до дії лікарської речовини, на тлі чого доводиться підвищувати дозування. Пошкодження епітеліальної вистилки призводить до гіпертрофії раковин за рахунок кавернозної тканини.

Під впливом етіологічних чинників відбувається морфологічна перебудова епітеліальної вистилання, залізистої тканини. Розвивається запальний набряк, який локалізується переважно у нижніх та середніх носових раковинах, що містять кавернозну тканину. Через деякий час відбувається фіброзне переродження строми кавернозної тканини, венозні порожнини звужуються через склероз. При прогресуючому перебігу хвороби збільшення обсягу м’яких тканин призводить до деформації кісткових структур, що утворюють носові раковини.

При гістологічному дослідженні матеріалу назальної раковини виявляється заміщення війчастого епітелію на циліндричний, збільшення в об’ємах залоз, потовщення субепітеліального шару, скупчення рідини в міжклітинному просторі. У слизовій оболонці раковин і стінках кровоносних і лімфатичних судин знаходиться велика кількість лімфоцитів, фібробластів, нейтрофілів. М’язові елементи венозних сплетень уражені склеротичним дегенеративним процесом.

Гіпертрофічні зміни назальних раковин прийнято класифікувати залежно від локалізації ураження. Такий підхід дозволяє визначити характер патологічних змін, а також згодом вибрати певну тактику лікування. Виділяють три основні форми ураження:

• Гіпертрофія верхньої мушлі. Така патологія зустрічається вкрай рідко, оскільки однією зі стінок цього анатомічного утворення є пластинка гратчастої кістки, що перешкоджає подальшому розростанню тканин.
• Гіпертрофія середньої раковини. Гіпертрофічні зміни локалізуються переважно у її передніх відділах.
• Гіпертрофія нижньої раковини. Належить до найпоширенішого виду поразки. Найчастіше відбувається рівномірне потовщення епітеліальної вистилки передніх та задніх відділів.

Гіпертрофія носових раковин розвивається поступово протягом кількох місяців чи навіть років. Найчастіше хворі звертаються зі скаргами на відчуття постійної односторонньої чи двосторонньої закладеності носа. Вона не усувається прийомом судинозвужувальних крапель або промиванням назальної порожнини сольовими розчинами, посилюється при нахилах голови вниз. Через закладеність відбувається зміна тембру голосу на кшталт ринофонії: він стає гнусовим.

На тлі утруднення носового дихання відзначається поява небагатого відокремлюваного з назальної порожнини. Секрет має слизовий характер, його кількість різко збільшується при сильних перепадах температури та вологості. У деяких хворих через хронічний набряк слизової спостерігається зниження нюху. Прогресуючий протягом кількох років конхобульоз призводить до деформації зовнішнього носа.

Одним із специфічних симптомів захворювання є хропіння. Зазвичай на нього звертають увагу не самі пацієнти, а їхні родичі, оскільки він може досягати значної гучності. Цей симптом відображає тремтіння розслаблених тканин носоглотки та ротоглотки, яке виникає за наявності перешкод для проходження повітря. До вкрай небезпечних проявів гіпертрофії носових раковин відносять нічне апное: воно є короткочасною зупинкою дихання уві сні.

При гіпертрофічних змінах раковин є проблеми з носовим диханням: повітряний струмінь важко проходить по звужених дихальних шляхах. Щоб компенсувати цей стан, пацієнти змушені дихати ротом. Це стає причиною висихання слизової оболонки порожнини рота. Поширеним симптомом конхобульозу є ниючий дифузний головний біль у ранковий та вечірній час доби.

Потовщений задній кінець нижніх раковин може здавлювати глоткові гирла євстахієвої труби, що призводить до виникнення евстахіїту. Збільшені у розмірах передні ділянки носових раковин можуть перекривати отвір носослезного каналу: це провокує розвиток кон’юнктивіту та дакріоциститу. Випадкове пошкодження гіперплазованої слизової оболонки підвищує ризик виникнення спонтанної носової кровотечі. Нерідко конхобульоз стає причиною виникнення аносмії – повної втрати нюху.

Для виявлення захворювання необхідний клінічний огляд отоларинголога, збирання професійного та алергічного анамнезу. Гіпертрофія носових раковин підтверджується за наявності трьох основних критеріїв: клінічних симптомів, функціональних порушень носового дихання, характерних змін слизової оболонки раковин. Методи діагностики включають наступний перелік досліджень:

• Консультативний прийом У процесі огляду хворого виявляється двостороннє або одностороннє порушення носового дихання, наявність слизового відокремлюваного з носа. Якщо гіпертрофія існує кілька років, може спостерігатися деформація спинки та крил носа, а викривлення перегородки свідчить про наявність аномалій розвитку чи травм в анамнезі.
• Адреналінова проба. Показником розвитку конхобульозу є негативна чи слабопозитивна проба з адреналіном. При гіпертрофії слизової оболонки знижується чутливість адренорецепторів судин, що зумовлює відсутність або зниження реакції м’яких тканин на введення судинозвужувального засобу.
• Огляд порожнини носа. При риноскопії виявляється потовщення, гіперемія, набряк слизової оболонки, виражене звуження назальних ходів. Ендоскопія з біопсією дозволяє отримати невелику ділянку тканин для мікроскопічного дослідження: це допомагає виявити характерні гістологічні зміни, визначити можливу причину гіпертрофії раковин носа.
• Риноманометрія. Дослідження використовується з метою оцінки функції носового дихання. При тривалих гіпертрофічних змінах носових раковин істотно порушується прохідність всіх назальних ходів (вони пропускають об’єм повітря менше 500 см³), а також різко збільшується тиск у носовій порожнині.
• Методи інструментальної діагностики. Дані рентгенографії, МРТ або КТ приносових пазух дозволяють оцінити характер ураження м’яких тканин, визначити, наскільки поширена гіпертрофія. За допомогою томографічних досліджень можна виявити вроджені або набуті деформації назальних структур.

Диференціювати патологію необхідно з атрезією хоан, гіпертрофією носоглоткової мигдалини, викривленням носової перегородки. Також дифдіагноз проводять із різними формами ринітів (катаральним, алергічним, вазомоторним). У коло виключених захворювань входять синехії та доброякісні утворення назальної порожнини.

Консервативна терапія

Лікувальна тактика безпосередньо залежить від рівня гіпертрофії тканин раковин. Якщо процес виражений помірно, використовують переважно консервативні методики. Хворому потрібно уникати контакту з виробничими шкідливостями, інфекційними збудниками та алергенами, скасувати прийом судинозвужувальних засобів. При конхобульоз призначають:

• Симптоматичну терапію. З метою зменшення набряку слизової оболонки назальних раковин застосовують ендоназальне введення стероїдних протизапальних препаратів. Для зрошення порожнини носа використовують розчини, до складу яких входить морська вода: вони також усувають закладеність. З препаратів загальної дії застосовують антигістамінні засоби.
• Фізіопроцедури. Для нормалізації носового дихання призначають самомасаж параназальних синусів та носовий душ. З метою відновлення трофіки тканин та зміцнення судинних стінок застосовують магнітну, лазерну та мікрохвильову терапію, електрофорез з антиоксидантами та вітамінними препаратами.

Хірургічне лікування

Операції на носових раковинах проводяться при кістковій чи змішаній гіпертрофії. Вони дозволяють нормалізувати носове дихання рахунок звільнення назальних ходів. Оперативні втручання можуть проводитись як традиційними методами, так і з використанням сучасних малоінвазивних технологій:

• Редукція раковин. Ультразвукова дезінтеграція судинних сплетень викликає склерозування судин та запобігає подальшому прогресу гіпертрофії. Лазерна редукція та кріодеструкція нижніх раковин спрямовані на часткове руйнування змінених тканин та відновлення прохідності дихальних шляхів.
• Резекція носових раковин. Нижня вазотомія використовується для висічення надлишкового обсягу слизової оболонки назальних раковин, іноді вона доповнюється латеропексією. Резекція заднього кінця нижньої раковини проводиться при її вираженому розростанні, а нижня остеоконхотомія з видаленням слизової та кісткової основи раковин використовується при гіпертрофії змішаного характеру.

При своєчасному виявленні та лікуванні хвороби вдається повністю відновити носове дихання та нюх, позбутися хропіння та нічного апное. При невмотивованій відмові від хірургічного втручання патологія прогресує, що стає причиною розвитку ускладнень. Профілактика виникнення конхобулёзу полягає в лікуванні хронічних інфекцій та виправленні деформацій носа. Необхідно також звести до мінімуму контакт з алергенами, дотримуватися техніки безпеки при роботі на шкідливому виробництві та використовувати судинозвужувальні краплі строго за потребою.