Гіпертрофія нирки

Гіпертрофія нирки – це збільшення розмірів та маси органу за постійної кількості нефронів у ньому. Патологія має компенсаторний характер при вродженій або набутій відсутності однієї нирки або розвивається як один із симптомів хвороб сечовидільної системи. Гіпертрофія не має патогномонічних клінічних проявів, всі ознаки пов’язані з основним захворюванням. Діагностика включає інструментальну візуалізацію (УЗД, сцинтиграфія, екскреторна урографія), оцінка функціонального резерву органу, стандартний лабораторний комплекс аналізів. Специфічна терапія відсутня. Лікування визначається причиною гіпертрофії та станом видільної функції.

Гіпертрофія нирки – типовий патологічний процес, який виникає у відповідь на порушення структури та функції сечовивідних органів. Справжня частота не встановлена, оскільки патологія нерідко супроводжує інші захворювання та заноситься до медичної карти як доповнення до основного діагнозу. Своєчасне виявлення гіпертрофії не викликає проблем, оскільки збільшення органу добре помітне під час візуалізаційних досліджень. Однак хвороба не втрачає своєї актуальності у практичній нефрології та урології, що пов’язано зі складнощами диференціальної діагностики.

З урахуванням етіології виділяють 2 форми захворювання: справжню та хибну ниркову гіпертрофію. Перший варіант патології має компенсаторний (вікарний) характер. Він виникає за відсутності іншої нирки внаслідок вродженої агенезії чи операції нефректомії або за повного виключення функції органу. У більшості випадків вікарне збільшення розмірів функціонуючих нефронів відбувається тільки з одного боку, навіть якщо другий орган не видалено.

Розвиток хибної гіпертрофії нирки пов’язують із різними нефрологічними захворюваннями:

Збільшення розмірів паренхіми відбувається на ранньому етапі цих патологій внаслідок гіперфункції чи тлі запальної інфільтрації. Вакатна несправжня гіпертрофія виникає при розростанні жирової тканини навколо органу на тлі атрофії його паренхіми.

В основі вікарної гіпертрофії нирки лежить збільшення розмірів та обсягу клубочків, підвищення їх функціональної активності. При цьому загальна кількість нефронів залишається в межах 1 млн., що відповідає нормальній фізіології. При помилковій формі гіпертрофії число та розміри клітин не змінюються, збільшення відбувається за рахунок розростання строми органу та інших тканин. Функція виділення залишається на тому ж рівні або знижується, що залежить від етіологічного фактора.

При компенсаторному збільшенні ниркової паренхіми у ній відбуваються значні фізіологічні зміни. Спостерігається посилення ниркового кровотоку, розширення судинної мережі переважно у медулярному шарі. Одночасно з цим зростає активність гломерулярного фільтра, розширюються проксимальні канальці, спостерігається гіперплазія мітохондрій та інших внутрішньоклітинних органел. Такі зміни формуються вже у перші 3-7 днів після видалення другої нирки.

Збільшення обсягу паренхіми відноситься до патоморфологічних діагнозів, не має клінічних проявів. Виникає у пацієнта нездужання обумовлено основним захворюванням або порушеннями функції виділення, якщо гіпертрофована нирка не справляється з фільтрацією крові. При вікарній формі ознаки патології відсутні, нирка, що залишилася, поступово бере на себе всю видільну функцію і підтримку гомеостазу.

При помилковій гіпертрофії симптоматика неспецифічна: болючість у ділянці нирок, нездужання, головний біль і слабкість. Багато пацієнтів помічають порушення ритму та обсягу сечовипускання, причому кількість сечі може змінюватися як у меншу, так і більшу сторону. При зниженні ниркової функції виникають скарги на свербіж шкіри, виражені набряки на обличчі вранці, відсутність апетиту та інші ознаки інтоксикації.

Компенсаторна гіпертрофія нирки не становить загрози здоров’ю та життю людини. Вона працює як пристосувальний механізм і допомагає системі виділення швидше адаптуватися. Негативні наслідки обумовлені підвищеною ймовірністю інфекційно-запальних процесів, що пов’язано з активним кровотоком, пошкодженням бар’єрів неспецифічної резистентності, можливістю швидкого проникнення мікробів до інтерстицій.

Ниркова патологія впливає на роботу серцево-судинної системи та найчастіше стає причиною розвитку симптоматичної артеріальної гіпертензії. Такий тип захворювання відрізняється постійно високим тиском, неефективністю стандартних схем гіпотензивної терапії, ймовірністю ускладнених гіпертонічних кризів. Ще одна небезпека нефрологічних хвороб – зниження вироблення еритропоетину та розвиток ниркової анемії.

Пацієнту з підозрою на гіпертрофію нирки потрібна консультація лікаря-нефролога чи уролога. Цінну інформацію отримують при дослідженні анамнезу хвороби та життя, проведенні зовнішнього огляду виявлення типових ознак ниркової патології. Щоб визначити ступінь збереження функції виділення, наявність і ступінь збільшення органу, проводяться такі методи діагностики:

• УЗД органів живота. Ехосонографія органів черевної порожнини та заочеревинного простору призначається як скринінговий метод за будь-якої ниркової патології. За допомогою ультразвукової візуалізації вдається визначити збільшення нирки та потовщення її паренхіми, помірну дилатацію балії, заокруглення форми органа.
• КТ нирок. p align=”justify”> Уточнюючий рентгенологічний метод дослідження необхідний для детальної візуалізації структури паренхіми, визначення патологічних процесів, вивчення стану навколишньої клітковини. За показниками діагностичний комплекс доповнюється проведенням МРТ.
• Екскреторна урографія. Дослідження сечовидільної системи з контрастуванням призначається для візуалізації всіх відділів – від ниркових чашок та балій до сечового міхура та уретри. Діагностика дає цінну інформацію про функціональний стан гіпертрофованого органу.
• Ниркова ангіографія. При рентгеноконтрастному дослідженні судинної мережі виявляється нормальний малюнок без ознак збіднення кровотоку, який добре простежується від магістральних артерій до кортикальної зони паренхіми органу. У 15% випадків виявляються додаткові артеріальні стволи.
• Сцинтиграфія нирок. Високоінформативне дослідження використовується для оцінки структури (статична реносцинтиграфія) та функціонального стану нирки (динамічна реносцинтиграфія). Радіонуклідна діагностика дозволяє виявити пухлинні процеси та диференціювати їх з гіпертрофією. Також дослідження показує збільшення артеріального кровотоку за збереження нормальних резистивних показників.
• Діагностика ниркового функціонального резерву. Вивчення ПФР проводиться шляхом навантажувальної проби з білком. При вікарній гіпертрофії після видалення парного органу, що не функціонує, зниження показника спостерігається у 75% пацієнтів. Якщо ж гіпертрофія відбувається на тлі єдиної вродженої нирки, ПФР зменшується лише у 27% випадків.
• Лабораторні аналізи. Пацієнтам призначають стандартний комплекс клінічних аналізів крові та сечі, біохімічне дослідження крові. Для оцінки функції нирок розраховують швидкість клубочкової фільтрації. Щоб виключити запальний процес, виконується спеціальний аналіз сечі за Нечипоренком.

Диференційна діагностика

Під час комплексної діагностики обов’язково виключають доброякісні та злоякісні новоутворення, які імітують гіпертрофію нирки за результатами візуалізації та клінічними симптомами. Патологію диференціюють з фібромою, ліпомою, саркомою та раком. У сумнівних випадках виключають гіпертрофію колони Бертіні (псевдопухлина). Диференціальна діагностика також проводиться із туберкульозом, гідронефрозом, полікістозом нирки.

Консервативна терапія

Лікування ізольованої гіпертрофії не проводиться. Терапевтичні заходи спрямовані на профілактику пошкодження ниркової паренхіми, підтримку адекватного кровотоку та функції виділення. Пацієнтам призначаються нефропротективні препарати з групи інгібіторів ангіотензин-перетворюючого ферменту (АПФ) та блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ (БРА). При критичному зниженні ШКФ може знадобитися замісна терапія – гемодіаліз.

Реабілітація

Оскільки гіпертрофія нирки виникає на тлі відсутності одного з органів або внаслідок інших тяжких захворювань, пацієнту потрібні довічні лікувально-профілактичні заходи. Рекомендований контроль водного балансу, дієта, що щадить, з обмеженням кухонної солі, білків, прянощів і копченостей. Пацієнтам потрібно дотримуватись гігієни статевих органів та по можливості застосовувати бар’єрну контрацепцію, щоб знизити ризик висхідного інфікування нирки.

При гіпертрофії ниркової паренхіми прогноз визначається основним захворюванням чи причиною нефректомії. Пацієнти з єдиною ниркою знаходяться в групі ризику розвитку запальних ускладнень, які протікають набагато важче і відразу викликають порушення сечовидільної функції, що нехарактерно для людей з нормальною анатомією нирок. Профілактика полягає у попередженні та своєчасному лікуванні нефрологічних хвороб.