Гіпоплазія яєчників

Гіпоплазія яєчників – анатомічний та функціональний недорозвинення жіночих статевих залоз – яєчників. При гіпоплазії яєчників відзначається гіпоменструальний синдром чи аменорея, зниження лібідо, безплідність. Гіпоплазія яєчників діагностується шляхом загального та гінекологічного огляду, результатів УЗД органів малого тазу, гормональних досліджень, лапароскопічної біопсії яєчників, визначення каріотипу (хромосомного набору). Лікування гіпоплазії яєчників потребує проведення циклічної гормональної терапії.

Гіпоплазія яєчників частіше відзначається і натомість загального чи статевого інфантилізму; може поєднуватися з гіпоплазією матки, аплазією матки та піхви (синдромом Рокитанського-Кюстнера), гіпоплазією нирок, недорозвиненням інших органів. Крім того, гіпоплазія яєчників зустрічається при дисгенезії гонад – генетичних захворюваннях, зумовлених якісною та (або) кількісною патологією статевих хромосом (синдромі Шерешевського – Тернера та ін.). У цих випадках паренхіма яєчників представлена ​​переважно або винятково сполучною тканиною.

Придбана гіпоплазія яєчників є наслідком несприятливих впливів на організм під час онтогенезу, особливо у дитячому віці чи пубертатний період. Розвитку гіпоплазії яєчників можуть сприяти запалення статевих залоз (оофорити, аднексити), переривання вагітності, порушення харчування (гіповітаміноз, анорексія), хронічні інтоксикації, дитячі інфекції (паротит, краснуха, кір, скарлатина та ін), ангіни, ендокринопаті та гіпоталамуса, аденома гіпофіза, пролактинома, гіпотиреоз та ін), опромінення радіоактивними речовинами. Рідше гіпоплазія яєчників буває обумовлена ​​внутрішньоутробним ураженням фолікулярного апарату через патологію вагітності у матері.

Відповідно до етіології та рівня ураження гінекологія виділяє гіпоплазію яєчників центрального (гіпоталамо-гіпофізарного) генезу; периферичного (яєчникового) генезу та ідіопатичного (неясного) походження. При гіпоплазії у яєчниках відзначається зменшення вираженості фолікулярного шару. У гіпопластичних яєчниках первинних яйцевих клітин та примордіальних фолікулів може не бути зовсім або відзначатися припинення їх дозрівання та зростання, що визначає картину клінічних проявів.

У пацієнток із гіпоплазією яєчників можуть спостерігатися різні розлади менструальної функції – первинна, іноді вторинна аменорея, альгодисменорея або гіпоменструальний синдром, ановуляторний цикл. Перелічені порушення при гіпоплазії яєчників супроводжуються безпліддям.

Пацієнтки складені за жіночим типом, але мають трохи виражені євнухоїдні ознаки. При гіпоплазії яєчників вторинні статеві ознаки зазвичай виражені слабо – відзначається мізерне оволосіння на лобку і пахвових западинах, сплощення молочних залоз, невиразність ареол і сосків. Характерна відсутність першої менструації (menarche) до 15-16 років. Статевий потяг у жінок знижений, нерідко спостерігається фригідність. Інші ознаки гіпоплазії яєчників виявляються під час проведення комплексного гінекологічного обстеження.

При гінекологічному огляді звертає увагу гіпопластичну будову зовнішніх геніталій, тонкі непігментовані малі статеві губи, наявність вузької нерозтяжної та короткої піхви, інфантильність матки. При проведенні УЗД, УЗ-гістеросальпінгоскопії або гістеросальпінгографії підтверджується зменшення розмірів яєчників і матки, визначаються звивисті, тонкі, подовжені маткові труби.

Базальна температура має монофазний характер. Дослідження слизу шийки при гіпоплазії яєчників дозволяє виявити ознаки гіпоестрогенії – негативний або слабо виражений симптом «зіниці». Низький рівень естрогенів (у деяких випадках – гонадотропних гормонів) підтверджується при лабораторному дослідженні крові. Проведення проби з прогестероном при гіпоплазії яєчників зазвичай дає негативний результат, що свідчить про виражену естрогенну недостатність. Комбінована естроген-гестагенна проба позитивна, що свідчить про функціональну безпеку ендометрію.

Для виявлення центральної форми гіпоплазії яєчників вдаються до проведення фармакологічних проб з людським менопаузним гонадотропіном, хоріонічним гонадотропіном, кломіфеном, люліберином; виконання рентгенографії турецького сідла, МРТ головного мозку. При необхідності проводиться діагностична лапароскопія та біопсія яєчників.