Гіпотонічна дискінезія жовчовивідних шляхів (Дискінезія жовчовивідних шляхів за гіпотонічним типом)

Гіпотонічна дискінезія жовчовивідних шляхів – це патологія, що характеризується порушенням відтоку жовчі внаслідок зниження тонусу та скорочувальної активності жовчного міхура та сфінктерів проток. Основні ознаки – постійний больовий синдром малої інтенсивності, диспепсичні явища, холестаз. Діагностика ґрунтується на оцінці клінічної картини, проведенні УЗД органів черевної порожнини, рентгенологічної діагностики. Лікування консервативне з обов’язковою корекцією харчування, режиму праці та відпочинку, нейропсихічного статусу.

Гіпотонічна дискінезія жовчовивідних шляхів – патологічний процес, при якому моторика та тонус жовчного міхура та жовчовивідних шляхів значно знижені, внаслідок чого погіршується відтік жовчі. Дане захворювання займає одне з провідних місць у клінічній гастроентерології, серед дітей на них страждає більше половини школярів. Серед дорослих пацієнтів у 10 разів частіше зустрічається у жінок.

Гіпотонічна дискінезія ЖВП може бути первинним захворюванням або розвиватися на тлі вже наявної патології функціонального характеру (порушення моторики шлунка, кишківника) або органічної природи. У патогенезі важлива роль належить таким гуморальним факторам, як адреналін, вазоінтестинальний поліпептид, нейротензин та енкефаліни, а також порушення регуляції функцій органів вегетативної нервової системи.

Дана патологія частіше розвивається як первинне захворювання, провідне значення у її виникненні гастроентерологи відводять психогенним факторам (особливо тем темпераменту людини, частим стресовим ситуаціям). Зниження моторики жовчовивідних шляхів може мати конституційний характер (у пацієнтів з астенічним типом статури), а також розвиватися при незбалансованому харчуванні та порушенні гормональної рівноваги.

Вторинна дискінезія зустрічається при функціональних захворюваннях ШКТ (дискінезії шлунка, кишечника) та органічних патологіях (гастрит, дуоденіт, виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, холецистит, панкреатит, гепатити та інші). Частою причиною є порушення ендокринної системи, особливо захворювання щитовидної залози, репродуктивної системи та неврози. До факторів ризику відносяться нейроциркуляторна дистонія, спадкова схильність, гельмінтози, кишкові інфекції, гіподинамія та, навпаки, надмірні фізичні навантаження.

Основною ознакою захворювання є постійні ниючі болі в епігастрії, які не мають чіткої локалізації. Біль може іррадіювати у спину, зазвичай супроводжується відчуттям розпирання у верхніх відділах живота. Пацієнт зауважує, що виникнення больового синдрому пов’язане не з прийомом їжі, а з психоемоційною перенапругою, проте після їжі, коли частина жовчі з міхура потрапляє у дванадцятипалу кишку, біль зменшується.

Характерні також диспепсичні симптоми: нудота, періодичне блювання, сухість і гіркоту в роті, особливо вранці, неприємний запах з рота, погіршення апетиту. Пацієнти відзначають підвищену стомлюваність, часті головний біль, дратівливість, гіпергідроз, що пов’язано з проявом неврозу. Внаслідок уповільненого відтоку жовчі з жовчного міхура та зменшення її надходження у просвіт дванадцятипалої кишки розвивається синдром холестазу. Можливе жовтянне фарбування склер, шкірних покривів, освітлення сечі та калу, свербіж шкіри, гепатомегалія.

Своєчасна консультація гастроентеролога при підозрі на цю патологію дозволить визначити причину, а також з’ясувати, як давно з’явилися перші симптоми, чи має місце спадкова схильність, фактори ризику. При фізикальному обстеженні фахівець може виявити жовтяничність шкіри та слизових оболонок, болючість при пальпації в області правого підребер’я.

Лабораторні дослідження проводять із метою диференціальної діагностики. У загальному аналізі крові зміни можуть бути лише у разі вторинної патології на тлі запального процесу – визначається лейкоцитоз із нейтрофільним зрушенням, збільшення ШОЕ. У загальному аналізі сечі виявляються жовчні пігменти. Більш інформативним є біохімічний аналіз крові, що дозволяє виявити ознаки синдрому холестазу: підвищення активності лужної фосфатази, АЛТ, АСТ, Г-ГТП, високий рівень білірубіну. З метою виключення вірусної етіології проводиться визначення маркерів вірусних гепатитів.

Проводиться УЗД органів черевної порожнини: оцінюється форма, розміри жовчного міхура, наявність або відсутність конкрементів, анатомічних аномалій (перегородок, перегинів). Високоінформативний УЗД після пробного сніданку. Спочатку сканування виконується натщесерце, потім пацієнт отримує сніданок з високим вмістом жирів (наприклад, яєчні жовтки або склянку сметани). Після цього проводиться повторне сканування і фахівець оцінює, як скоротився жовчний міхур і який залишковий обсяг жовчі. Цей метод дозволяє відрізнити гіпотонічну дискінезію від гіпертонічної.

Для визначення моторики та тонусу жовчного міхура, а також оцінки скорочувальної здатності та синхронності роботи сфінктерів жовчовивідних шляхів проводиться дуоденальне зондування. При цьому виявляється лабільність рефлексу міхура, порушення ритму жовчовиділення і збільшена міхурова порція жовчі.

При підозрі на розвиток цієї патології на тлі захворювань шлунка та тонкого кишечника призначається езофагогастродуоденоскопія. Для детальної візуалізації жовчного міхура, оцінки його форми, розмірів та розташування здійснюється контрастна холецистографія. З метою виключення інших захворювань печінки, підшлункової залози та жовчовивідних шляхів можуть бути рекомендовані такі додаткові дослідження, як гепатобіліарна сцинтиграфія, ЕРХПГ.

Лікування цього захворювання зазвичай проводиться в амбулаторних умовах, обов’язково включає нормалізацію режиму праці, сну (нічний сон не менше восьми годин) та рівня фізичної активності. Дієтотерапія має на увазі призначення столу №5 з обмеженням жирної, гострої, копченої їжі. Необхідно часте дробове харчування, близько шести разів на добу, що значно покращує відтік жовчі. Також корисний прийом мінеральних вод із великим вмістом солей.

Консервативне лікування включає застосування холеретиків (препаратів, що покращують відтік жовчі: екстракт дим’янки лікарської та розторопші плямистої), прокінетиків (нормалізують моторику шлунково-кишкового тракту: цизаприд, домперидон). Для покращення процесів травлення обов’язково призначаються ферментні препарати. Хорошим ефектом має також акупунктура, фітотерапія, електрофорез, діадинамотерапія.

Дуоденальне зондування при гіпотонічній дискінезії жовчовивідних шляхів є не тільки діагностичною, а й лікувальною процедурою, оскільки з жовчного міхура виділяється велика кількість жовчі. Пацієнти завжди відчувають покращення самопочуття після такої процедури. Корисне проведення «сліпого зондування», або тюбажів: пацієнт приймає жовчогінні засоби, а потім лежить на правому боці з теплою грілкою у проекції жовчного міхура. За призначенням психотерапевта також можуть використовуватися нейротропні препарати.

Прогноз при гіпотонічній дискінезії сприятливий, захворювання добре піддається терапії за адекватної корекції способу життя та харчування. Пацієнтам рекомендується щорічне проходження санаторно-курортного лікування. При несвоєчасному лікуванні можливий розвиток таких ускладнень, як хронічний холецистит, холангіт, панкреатит, жовчнокам’яна хвороба, атопічний дерматит та інші. Профілактика передбачає виключення несприятливих психогенних факторів, своєчасну діагностику та лікування захворювань, які провокують цю патологію.