Гірська хвороба

Гірська хвороба – це патологічний стан, обумовлений зниженням насичення крові киснем, що розвивається при перебуванні на значній висоті. Клінічні прояви складаються з ознак дихальної недостатності, ураження головного мозку, системи кровообігу та шлунково-кишкового тракту. Діагноз виставляється на підставі клінічних симптомів, пов’язаних із підйомом на суттєву висоту. Легкі прояви можуть усунути самостійно. У важких випадках показано посиндромну патогенетичну терапію з наступним екстреним спуском потерпілого.

Гірська (висотна) хвороба розвивається через зниження парціального тиску атмосферних газів у повітрі, що вдихається. При підйомі на висоту від 3000-4000 метрів гостра гірська хвороба виникає у 10-20% тих, хто піднявся, понад 4500-5000 м – у 100%. Її важкі прояви зустрічаються у 1-4%, що знаходяться на висоті. 8000 метрів над рівнем моря вважається смертельною зоною. Перебування в умовах без спеціального спорядження обмежується 1-2 сутками. Захворювання більше схильні жителі рівнинної місцевості, низин. У частини корінного населення високогір’я, що постійно проживає від 3000 м вище за рівень моря, розвивається хронічна висотна хвороба.

Основною причиною розвитку патологічного стану є кисневе голодування. Зниження парціального тиску кисню в розрідженому гірському повітрі спричиняє гіпоксемію. Завдяки компенсаторним можливостям людський організм протягом певного часового періоду здатний адаптуватися до висотних умов. Виникнення та тяжкість хвороби обумовлені такими факторами:

• Висота підйому. На проміжних і висотах (від 1500 до 3500 метрів) захворювання виникає при швидкому підйомі. Практично кожен, який піднявся на велику висоту (3500-5800 м), страждає від наслідків гіпоксемії. Період акліматизації становить 2-6 днів. Тривале перебування на екстремальних (вище 5800 м) висотах неможливе, повна адаптація не відбувається.
• Клімат та погодні умови. Захворюваність вища в умовах вологого та холодного клімату. Гірська хвороба найчастіше зустрічається у зимову пору року. Додатковий несприятливий вплив на організм надають перепади денної та нічної температури повітря та сильний поривчастий вітер.
• індивідуальні якості. На частоту виникнення та тяжкість перебігу висотної хвороби впливають рівень тренованості, фізичний та психоемоційний стан, стійкість до гіпоксії. Чоловіки гірше переносять кисневе голодування. Молоді люди більше схильні до негативного впливу розрідженої атмосфери.

Фізична перенапруга, зневоднення та неправильне харчування, надмірна вага, порушення сну провокують розвиток захворювання на порівняно низьких висотах. Крововтрати, застуди, загострення хронічних хвороб, вживання алкоголю та кави посилюють кисневу недостатність та сприяють виникненню набряку легень та (або) головного мозку.

Механізм розвитку обумовленого перебуванням на висоті патологічного стану недостатньо вивчений. Киснева недостатність призводить до тканинної гіпоксемії. Організм прагне компенсувати цей стан, включаються механізми адаптації. Посилюється вентиляція – дихання частішає, стає глибшим. Збільшується серцевий викид, пришвидшується ритм. У кровотік викидаються депоновані у печінці, селезінці та червоному кістковому мозку еритроцити та інші клітини крові. Організм звикає до дефіциту кисню, відбувається акліматизація.

Якщо гіпоксія наростає, резерви людського тіла виснажуються. Органи та системи пошкоджуються на клітинному рівні. Розвиваються незворотні зміни. Підвищується проникність клітинних мембран. Відбувається активація апоптозу – запрограмованої загибелі клітин. Найбільш уразливими органами є головний мозок та альвеолярна легенева тканина. Недолік кисню поряд з гіпервентиляції гіпокапнію, що розвивається на тлі, надають ушкоджуючу дію на нервову систему. Виникає неврологічна симптоматика. Збільшення проникності судинної стінки призводить до набряку мозку. Порушення газообміну, застій у малому колі кровообігу сприяють розвитку набряку легень.

За ступенем тяжкості гірська хвороба буває легкою, середньотяжкою та важкою. Виразність клінічної симптоматики залежить не тільки від висоти та компенсаторних можливостей організму. Велике значення має швидкість підйому. При швидкому сходженні організм не встигає акліматизуватись. Відбувається пошкодження органів та тканин. Залежно від швидкості розвитку та тяжкості проявів захворювання виділяють такі форми хворобливого стану, що виникає на висоті:

• Найгострішу. Розвивається протягом кількох хвилин після підйому. Виникає при попаданні на велику висоту за допомогою авіатранспорту, розгерметизації кабіни літака, швидке сходження. Протікає дуже важко.
• Гостру. Ознаки нездужання з’являються протягом 6-12 годин. Виникає через швидке піднесення, а також на дуже великих та екстремальних висотах. Тяжкість течії залежить від адаптаційних здібностей організму.
• Підгострю. Розвивається поступово протягом тижня при правильному повільному сходження. Клінічна картина схожа на прояви гострого стану.
• Хронічну. Така форма хвороби характерна для тих, хто постійно або довго проживає у високогір’ї. Захворювання протікає повільно та відносно сприятливо.

Ознаки патологічного стану, що виникає у розрідженій гірській атмосфері, різноманітні. Вони залежить від того, яка система людського організму постраждала більше. До частих проявів висотної патології відноситься інтенсивний біль голови, що посилюється при фізичному навантаженні і в горизонтальному положенні. Її супроводжують запаморочення, миготіння «мушок» перед очима. Присутнє відчуття вираженої слабкості та втоми. Звичні навантаження даються важко. Сон стає неспокійним, уривчастим із тривожними сновидіннями. З’являється задишка, почастішання серцевих скорочень, відчуття серцебиття. Нерідко присутні загрудинні болі, що давлять. Знижується апетит, приєднуються нудота з блюванням або без, метеоризм. Сечовипускання стає рідкісним, порції сечі малими.

Гірська хвороба легкого ступеня проявляється головним болем, задишкою, серцебиттям при фізичній та психоемоційній напрузі, переохолодженні. Для середньотяжкого перебігу характерна наявність ознак хвороби у стані спокою. Приєднуються порушення зору та слуху. Змінюється характер, з’являються дратівливість, ознаки депресії. Іноді, навпаки, є ейфорія, збудження. Симптоми захворювання у легкій та середньотяжкій формі поступово слабшають або посилюються за кілька днів – тижнів.

Тяжкий перебіг висотної патології проявляється різким наростанням задишки, кашлю, що нерідко ускладнюється кровохарканням або легеневою кровотечею. Постійний болісний біль голови посилюється при найменшому русі. Значно наростає загальна слабкість. Хворий стає млявим, апатичним, загальмованим. Порушуються розумові процеси. З’являються галюцинації та судоми. При подальшому прогресуванні процесу настає кома.

При правильному наданні медичної допомоги та невідкладному спуску вниз гірська хвороба зазвичай регресує, і настає одужання. До ускладнень захворювання відносяться високогірний набряк легень та високогірний набряк головного мозку. Рідше розвивається гостра ниркова та печінкова недостатність, міокардіодистрофія. В умовах висоти, без лікування ці стани неминуче призводять до загибелі хворого. Внаслідок тривалого кисневого голодування у жителів високогір’я формується хронічне легеневе серце, порушуються функції дихання та кровообігу.

Вміти розпізнати несприятливий вплив гіпоксії повинен не тільки представник спортивної медицини, але й будь-який, хто здійснює сходження. Діагноз виставляється за клінічними даними. Існує простий опитувальник, який допомагає визначити наявність патологічного процесу. Враховується присутність головного болю, запаморочення, порушення сну та функцій травної системи, зниження працездатності. Під час огляду виявляється хиткість ходи, порушення координації рухів. Спостерігається блідість чи ціаноз шкірних покривів. Спортивний лікар альпіністського табору з метою уточнення діагнозу виконує:

• Фізичне дослідження. При аускультації у легенях можуть прослуховуватися сухі та вологі різнокаліберні хрипи. Спостерігаються почастішання частоти серцевих скорочень, порушення ритму. Іноді визначаються розщеплення першого тону на верхівці серця, роздвоєння другого тону над аортою.
• Електрокардіографію та пульсоксиметрію. На ЕКГ виявляються ознаки навантаження правих відділів серця, тахікардія, екстрасистолія, порушення провідності та ритму. За допомогою пульсоксиметр визначається рівень гіпоксії. Насичення крові киснем нижче 90% свідчить про середній або тяжкий перебіг захворювання.

У найближчому медичному закладі постраждалий оглядається терапевтом, неврологом, за потреби реаніматологом. Додатково виконуються рентгенологічне дослідження чи КТ органів грудної клітки, лабораторні аналізи. Висотну хворобу слід диференціювати з пневмонією, інфекційними захворюваннями, кардіогенним набряком легень, алкогольним сп’янінням.

Перша допомога здійснюється у порядку переважання тієї чи іншої симптоматики залежно від ступеня тяжкості захворювання. Пацієнту з патологічним станом, що легко протікає, забороняється подальше сходження, рекомендується спокій, збалансоване харчування, вітамінізоване питво до закінчення періоду акліматизації. Якщо за 3 дні покращення не настає, постраждалий підлягає евакуації вниз. При тяжкому та середньотяжкому перебігу захворювання необхідно застосовувати:

• Оксигенотерапію. Вдихання зволоженого кисню дозволяє тимчасово компенсувати стан. Зменшується або повністю усувається головний біль. Стабілізується нервова система. Поліпшується газообмін, відновлюється дихання. При підозрі на розвиток набряку легень слід застосовувати кисень з піногасником.
• Кортикостероїдні гормони. Мають здатність стабілізувати клітинні мембрани. Зменшують місцеві та системні наслідки запальної реакції, викликаної шкідливою дією гіпоксії. Ефективні за будь-якого життєзагрозного ускладнення гострої гіпоксемії.

За потреби призначаються кардіотропні препарати, діуретики, антибактеріальні засоби. Пацієнти підлягають екстреному спуску у передгір’ї. Можливо, евакуація повинна здійснюватися за допомогою транспортних засобів. Для подальшого патогенетичного лікування хворі госпіталізуються до відділення терапії, неврології чи реанімації.

Після своєчасної евакуації гірська хвороба швидко регресує. Функції організму відновлюються повністю та без наслідків. Відсутність медичної допомоги, подальше перебування високо у горах можуть спричинити загибель потерпілого. Хронічна гірська гіпоксія призводить до легенево-серцевої недостатності з поступовим погіршенням якості життя та інвалідизацією хворого.

У профілактичних цілях необхідні тренування. Перед першим сходженням потрібна спеціальна підготовка. Для акліматизації підходить гірська місцевість із проміжними висотами. Організується поступовий, повільний підйом. Учасники експедиції повинні бути ознайомлені із симптомами захворювання, факторами ризику, правилами надання само- та взаємодопомоги. Для підйому екстремальні висоти рекомендується використовувати кисневі маски. Спортсмени, які роблять сходження, підлягають регулярним профілактичним медичним оглядам.