Гландулярний хейліт

Гландулярний хейліт – це захворювання, при якому спостерігаються вроджена або набута гіперфункція, гіперплазія або гетеротопія слинних залоз на межі червоної облямівки губ (зона Клейна). Характерною ознакою даної патології є розширення проток слинних залоз та постійне слиноутворення. Для уточнення діагнозу використовується гістоморфологічне дослідження. Лікування включає комплекс із загальної та місцевої медикаментозної терапії і в ряді випадків – хірургічне втручання. Якщо гландулярний хейліт є наслідком іншого захворювання губ, необхідно насамперед усунути першопричину.

Гландулярний хейліт являє собою вроджену або набуту зміну структури та функції слинних залоз у зоні Клейна, що супроводжується практично безперервним виділенням слини. Патологічний процес, як правило, торкається залозистої тканини нижньої губи, слинні залози верхньої губи уражаються рідше. Хвороба має хронічний характер і зазвичай діагностується у віці 50-60 років. У пацієнтів віком до 20 років гландулярний хейліт зустрічається вкрай рідко. Ризик розвитку захворювання у чоловіків у 2 рази вищий, ніж у жінок. Патологія частіше зустрічається в осіб з незадовільним станом ротової порожнини, запальними захворюваннями зубів і ясен, які палять і нехтують лікуванням у лікаря-стоматолога. Гландулярний хейліт не належить до передракових захворювань, проте може провокувати злоякісне переродження епітелію губ.

У стоматології виділяють дві форми патології, кожна з яких має причини. Первинна форма виникає внаслідок вроджених аномалій слинних залоз. Як правило, якщо батьки страждають від цієї хвороби, висока ймовірність, що у дітей виникне аналогічна проблема. Однак клінічні прояви аномалії діагностуються лише після 20 років. У зоні Клейна відзначається гіпертрофія слинних залоз, що супроводжується підвищеним слиноутворенням.

При вторинній формі, яка розвивається на тлі таких захворювань губ, як лейкоплакія, плоский лишай та червоний вовчак, через постійне подразнення розвивається гіперплазія залізистої тканини та гіперфункція залоз. Збільшує ймовірність розвитку вторинної форми наявність хронічних запалень шкіри губ, пародонтозу, пародонтиту та особливо – зруйнованих хворих зубів з гострими краями та некоректно зафіксованих протезів. Патологічно розширені протоки слинних залоз можуть стати вхідною брамою для піогенної інфекції, і тоді виникає гнійний гландулярний хейліт (хейліт Фолькмана).

Хвороба має характерну клінічну картину і починається з появи на слизовій оболонці губ і червоній облямівці яскравих червоних крапок. Вони є гирла гіпертрофованих слинних залоз. Якщо промокнути губи, через деякий час знову з’являються краплинки слини. Через підвищене слиновиділення поверхня губ постійно зволожена, проте після випаровування шкіра, що звикла до зволоження, лущиться і тріскається. Деякі пацієнти скаржаться на свербіж губ. Епітелій ураженої області поступово ороговіє, шкіра стає грубою. Навколо проток слинних залоз можуть формуватися вогнища лейкоплакії, які виглядають при огляді як білі кільцеподібні утворення.

Найбільш яскраво виражена клінічна картина характерна для гнійного гландулярного хейліту. Пацієнти подають скарги на набухання губ і біль. При огляді виявляється набряклість та гіперемія губ, вони покриті гнійними кірками. При пальпаторному обстеженні відзначається болючість щільних гіпертрофованих слинних залоз. Якщо натиснути на запалену залозу, з її протоки витікає слина з домішкою гнійного ексудату. У тяжких випадках приєднується регіонарний лімфаденіт, абсцедування губ та загальна інтоксикація організму. Гландулярний хейліт не відноситься до передракових захворювань, але є сприятливим ґрунтом для злоякісного переродження епітеліальної тканини.

Захворювання має характерну клінічну картину, але для верифікації діагнозу необхідна біопсія слинних залоз із подальшим гістологічним дослідженням. При гландулярному хейліті виявляється гіпертрофія слинних залоз з легким запальним інфільтратом навколо проток у глибині сполучнотканинного шару. Епітеліальна тканина в одних пацієнтів не має змін, а в інших відзначаються явища акантозу та паракератозу. Зернистий шар відсутній, у шипуватому та базальному шарі змін немає.

Диференціальна діагностика проводиться з іншими видами хейліту (актинічним, ексудативним), які мають інші клінічні та гістологічні ознаки, а також з інфекційними ураженнями губ при простому герпесі та вторинному сифілісі. Для цього проводяться лабораторні дослідження крові та мазки із вогнищ ураження з метою виявлення збудників інфекційних захворювань. Хейліт Фолькмана необхідно відрізняти від бешихи і фурункула губи.

Захворювання вимагає комплексного підходу до лікування: необхідне місцеве застосування терапевтичних і хірургічних методів, так і загальна терапія. Для місцевого застосування призначають такі групи препаратів: протизапальні засоби (синтоміцинова емульсія, преднізолонова мазь), ферменти (трипсин, хімотрипсин, лізоцим, рибонуклеаза, дезоксирибонуклеаза), репаративні препарати (дексантенол, дентальна адгезивна паста). Необхідно стежити за станом ротової порожнини, ретельно проводити гігієнічні процедури і відмовитися від шкідливих звичок. В обов’язковому порядку проводиться лікування основного стоматологічного захворювання, що спровокував розвиток гландулярного хейліту.

Для покращення соматичного стану пацієнта призначають седативні засоби та транквілізатори (валеріана, феназепам), судинні препарати (вінпоцетин) та вітамінотерапію. При хейліт Фолькмана обов’язково застосування антибіотиків широкого спектра дії.

Як хірургічне лікування здійснюється електрокоагуляція слинних залоз. Для проведення процедури використовується тонкий волосковий електрод, що занурюється на повну глибину в протоку залози. Якщо впливати на поверхневу зону вивідної протоки, лікування буде неефективним і розвинеться ретенційна кіста. Пацієнтам з великою кількістю гіпертрофованих слинних залоз рекомендується висікти. Операція виконується в наступній послідовності: стоматолог-хірург виконує інфільтраційну анестезію, робить розріз по лінії Клейна, вилущує гіпертрофовані залози та накладає кетгутові шви.

При своєчасній діагностиці та грамотному лікуванні прогноз сприятливий. Але в запущених випадках гландулярний хейліт може спричинити плоскоклітинний рак губи. Профілактика первинного хейліту неможлива, оскільки дитина народжується зі схильністю до аномального функціонування слинних залоз. Для профілактики вторинного хейліту необхідна ретельна гігієна ротової порожнини, своєчасне лікування стоматологічних захворювань та відмова від куріння.