Гліома головного мозку

Гліома головного мозку – Найбільш поширена пухлина головного мозку, що бере свій початок з різних клітин глії. Клінічні прояви гліоми залежать від її розташування і можуть включати головний біль, нудоту, вестибулярну атаксію, розлад зору, парези та паралічі, дизартрію, порушення чутливості, судомні напади та ін. Гліома головного мозку діагностується за результатами МРТ головного мозку та морфологічного дослідження. Допоміжне значення має проведення Ехо-ЕГ, ЕЕГ, ангіографії судин головного мозку, ЕЕГ, офтальмоскопії, дослідження цереброспінальної рідини, ПЕТ та сцинтиграфії. Загальноприйнятими способами лікування щодо гліоми головного мозку є хірургічне видалення, променева терапія, стереотаксична радіохірургія та хіміотерапія.

Гліома головного мозку зустрічається у 60% випадків пухлин головного мозку. Назва «гліома» пов’язана з тим, що пухлина розвивається з гліальної тканини, що оточує нейрони головного мозку та забезпечує їх нормальне функціонування. Гліома головного мозку є в основному первинною внутрішньомозковою пухлиною півкуль мозку. Вона має вигляд рожевого, сірувато-білого, рідше темно-червоного вузла з нечіткими контурами. Гліома головного мозку може локалізуватися в стінці шлуночка мозку або в ділянці хіазми (гліома хіазми). У поодиноких випадках гліома розташовується в нервових стовбурах (наприклад, гліома зорового нерва). Проростання гліоми головного мозку в мозкові оболонки чи кістки черепа спостерігається лише у виняткових випадках.

Гліома головного мозку часто має округлу або веретеноподібну форму, її розмір коливається від 2-3 мм діаметром до величини великого яблука. У переважній більшості випадків гліома головного мозку відрізняється повільним зростанням та відсутністю метастазування. Однак при цьому вона характеризується настільки вираженим інфільтративним зростанням, що межу пухлини та здорових тканин не завжди вдається знайти навіть за допомогою мікроскопа. Як правило, гліома головного мозку супроводжується дегенерацією навколишніх нервових тканин, що часто призводить до невідповідності виразності неврологічного дефіциту розмірам пухлини.

Серед гліальних клітин розрізняють 3 основні види: астроцити, олігодендрогліоцити та епендимоцити. Відповідно до того, з якого типу клітин бере початок гліома головного мозку, в неврології розрізняють: астроцитому, олігодендрогліому та епендиму. Перед астроцитоми припадає близько половини всіх гліом головного мозку. Олігодендрогліоми становлять близько 8-10% гліом, епендимоми головного мозку – 5-8%. Виділяють також змішані гліоми головного мозку (наприклад, олігоастроцитоми), пухлини судинного сплетення та нейроепітеліальні пухлини з неясним походженням (астробластоми).

Відповідно до класифікації ВООЗ виділяють 4 ступені злоякісності гліом головного мозку.

• До І ступеня відноситься доброякісна повільно зростаюча гліома (ювенільна астроцитома, плеоморфна ксантоастроцитома, гігантоклітинна астроцитома).
• Гліома II ступеня злоякісності вважається “прикордонною”. Вона відрізняються повільним зростанням і має лише 1 ознаку злоякісності, переважно клітинну атипію. Однак така гліома може трансформуватися в гліому III та IV ступеня злоякісності.
• При III ступеня злоякісність гліома головного мозку має 2 із трьох ознак: фігури мітозів, ядерну атипію або мікропроліферацію ендотелію.
• Гліома IV ступеня злоякісність відрізняється наявністю області некрозу (мультиформна гліобластома).

За місцем розташування гліоми класифікуються на супратенторіальні і субтенторіальні, тобто перебувають вище і нижче шали мозочка.

Подібно до інших об’ємних утворень гліома головного мозку може мати різноманітні клінічні прояви, що залежать від її розташування. Найчастіше у пацієнтів спостерігається загальномозкова симптоматика: головні болі, що не купуються звичайними засобами, що супроводжуються відчуттям тяжкості в очних яблуках, нудотою і блюванням, іноді судомними нападами. Найбільшої виразності ці прояви досягають, якщо гліома головного мозку проростає у шлуночки та лікворні шляхи. При цьому вона порушує циркуляцію цереброспінальної рідини та її відтік, що призводить до розвитку гідроцефалії з підвищенням внутрішньочерепного тиску.

Серед осередкових симптомів гліоми головного мозку можуть спостерігатися порушення зору, вестибулярна атаксія (системне запаморочення, хиткість при ходьбі), розлад мови, зниження м’язової сили з розвитком парезів і паралічів, зниження глибоких і поверхневих видів чутливості, психічні відхилення різних видів пам’яті).

Процес діагностики починається з опитування пацієнта щодо його скарг та послідовності їх виникнення. Неврологічний огляд при гліомі головного мозку дозволяє виявити існуючі порушення чутливості та розлади координації, оцінити м’язову силу та тонус, перевірити стан рефлексів тощо. Окрему увагу приділяють аналізу стану мнестичної та психічної сфери пацієнта.

Провести оцінку стану нервово-м’язового апарату неврологу допомагають такі інструментальні методи дослідження як електронейрографія та електроміографія. Для виявлення гідроцефалії та усунення серединних мозкових структур може застосовуватися ехоенцефалографія. Якщо гліома головного мозку супроводжується зоровими порушеннями, то показано консультацію офтальмолога та комплексне офтальмологічне обстеження, що включає візіометрію, периметрію, офтальмоскопію та дослідження конвергенції. За наявності судомного синдрому проводиться ЕЕГ.

Гліома головного мозку потребує диференціювання від внутрішньомозкової гематоми, абсцесу головного мозку, епілепсії, інших пухлин ЦНС (гемангіобластоми, медуллобластоми, герміноми, гломусної пухлини, гангліоневроми та ін), наслідків перенесеного ішем.

Найбільш прийнятним способом діагностики гліоми головного мозку на сьогоднішній день є МРТ головного мозку. При неможливості проведення може застосовуватися МСКТ чи КТ мозку, контрастна ангіографія мозкових судин, сцинтиграфія. ПЕТ головного мозку дає відомості про метаболічні процеси, за якими можна судити про швидкість росту та агресивність пухлини. Крім того, з діагностичною метою можливе проведення люмбальної пункції. При гліомі мозку аналіз отриманої цереброспінальної рідини виявляє наявність атипових (пухлинних) клітин.

Перераховані вище неінвазивні методи дослідження дозволяють діагностувати пухлину, однак точний діагноз гліоми головного мозку з визначенням її виду та ступеня злоякісності можна поставити тільки за результатами мікроскопічного дослідження тканин пухлинного вузла, отриманих при проведенні оперативного втручання або стереотаксичної біопсії.

Повне видалення гліоми головного мозку є практично нездійсненним завданням для нейрохірурга і можливе тільки у разі її доброякісності (I ступеня злоякісності за класифікацією ВООЗ). Це пов’язано з властивістю гліоми головного мозку значно інфільтрувати і проростати навколишні тканини. Розробка та застосування в ході нейрохірургічних операцій нових технологій (мікрохірургії, інтраопераційного картування головного мозку, МРТ-сканування) трохи покращила ситуацію. Однак досі хірургічне лікування гліоми в більшості випадків по суті є операцією резекції пухлини.

Протипоказаннями до здійснення хірургічного методу лікування є нестабільний стан здоров’я пацієнта, наявність інших злоякісних новоутворень, поширення гліоми головного мозку в обидві півкулі або її неоперабельна локалізація.

Гліома головного мозку відноситься до радіо- та хіміочутливих пухлин. Тому хіміо- і радіотерапія активно застосовуються як у разі неоперабельності гліоми, так і як перед-і постопераційної терапії. Передопераційна променева та хіміотерапія може бути проведена лише після підтвердження діагнозу результатами біопсії. Поряд із традиційними методами радіотерапії можливе застосування стереотаксичної радіохірургії, що дозволяє впливати на пухлину при мінімальному опроміненні оточуючих тканин. Слід зазначити, що променева та хіміотерапія не можуть служити заміною хірургічного лікування, оскільки в центральній частині гліоми головного мозку часто розташовується ділянка, що погано піддається впливу опромінення та хіміопрепаратів.

Гліоми мозку мають переважно несприятливий прогноз. Неповне видалення пухлини призводить до її швидкого рецидиву і лише продовжує життя пацієнта. Якщо гліома мозку має високий рівень злоякісності, то половині випадків хворі гинуть протягом 1 року і лише чверть їх живе довше 2 років. Більш сприятливий прогноз має гліома головного мозку І ступеня злоякісності. У випадках, коли вдається зробити її повне видалення з мінімальним післяопераційним неврологічним дефіцитом, понад 80% прооперованих мешкають довше 5 років.