Гломеруоцитоз нирок гіпопластичного типу

Гломеруоцитоз нирок гіпопластичного типу – генетичне захворювання, що виявляється недорозвиненням сечовидільної системи у поєднанні з ураженням печінки, статевих органів та підшлункової залози. Супроводжується полікістозом нирок, протеїнурією, цукровим діабетом та вадами розвитку інших органів. Діагностика захворювання проводиться на підставі даних ультразвукового дослідження нирок (іноді їх порушення виявляються вже внутрішньоутробно), клінічних аналізів та молекулярно-генетичних технік. Лікування гломеруоцитозу нирок гіпопластичного типу лише симптоматичне, у деяких випадках можлива трансплантація нирок.

Гломеруоцитоз нирок гіпопластичного типу (синдром діабету та ниркових кіст) – рідкісна форма гіпопластичної дисплазії нирок, що характеризується вираженими розладами з боку сечовивідної, ендокринної, статевої та інших систем. Деякий час після відкриття гломеруоцитозу вважали, що первинним порушенням при цьому захворювання є цукровий діабет, а ураження сечовидільної системи розглядали як наслідок діабетичної нефропатії. Згодом фахівцям вдалося довести, що гломеруоцитоз бруньок гіпопластичного типу слід визначати як особливу поліогранну патологію, практично всі прояви якої зумовлені саме генетичними порушеннями. Лікарі-генетики встановили генетичну різнорідність цього стану та з’ясували, що у хворих зазвичай виявляється аутосомно-домінантний механізм успадкування. Захворювання однаково часто вражає чоловіків та жінок. Поширеність гломеруоцитозу нирок гіпопластичного типу в популяції поки визначити не вдалося через рідкісну патологію.

Гломеруоцитоз нирок гіпопластичного типу супроводжується ураженням сечовидільної системи, що виникає ще в пренатальному періоді. В даний час визначено п’ять генів, мутації яких здатні викликати дефекти розвитку нирок та інших органів на тлі цукрового діабету інсулінозалежного. Етіологія та патогенез патологічного стану найкраще вивчені на прикладі гена HNF1B, що локалізується на 17-й хромосомі. Цей ген кодує послідовність однойменного білка, що є одним із так званих транскрипційних факторів – протеїном, який контролює роботу та експресію інших генів. Найбільш активно утворення білка HNF1B відбувається у нирках, органах репродуктивної системи, підшлунковій залозі та печінці, тому гломеруоцитоз нирок гіпопластичного типу характеризується ураженням перерахованих анатомічних утворень.

Ген HNF1B має досить складну структуру (9 екзонів). На сьогоднішній день описано понад 70 типів мутацій, здатних викликати клінічні прояви синдрому ниркових кіст з цукровим діабетом. Незважаючи на те, що продукований геном білок є фактором транскрипції, його функції в різних органах дуже різноманітні. Зокрема, білок HNF1B контролює утворення ниркових трубочок та загальний розвиток нирок, відповідає за формування органів репродуктивної системи та визначає структуру острівців Лангерганса у підшлунковій залозі. Саме тому дефекти у структурі цього гена (і, відповідно, білка) призводять до численних вад розвитку. Інші гени, здатні викликати розвиток гломеруоцитозу нирок гіпопластичного типу, поки вивчені недостатньо, відомо лише, що вони розташовані на різних хромосомах. Передбачається, що всі ці гени також є тими чи іншими факторами транскрипції, що контролюють формування різних структур нирок та інших органів.

Гломеруоцитоз нирок гіпопластичного типу характеризується різноманітними порушеннями, деякі з яких виявляються відразу після народження дитини. У дівчаток спостерігаються вади розвитку статевих органів (наприклад, зяяння статевої щілини у доношеної дитини), у хлопчиків діагностуються крипторхізм або епідидимальні кісти. Починаючи з дитинства, у хворих реєструються ознаки порушення функції нирок: зміна діурезу (оліго- або поліурія), біль у попереку, каламутна сеча та осад у сечі. Можуть виявлятися загальні симптоми патології системи виділення: запах аміаку з рота, неприємний запах поту та шкірних покривів. Крім того, можливі жовтяниця, обумовлена ​​ураженням печінки, уповільнений набір маси тіла, спричинений порушеннями в роботі шлунково-кишкового тракту, та низка інших симптомів.

Інсулінозалежний цукровий діабет при гломеруоцитозі нирок гіпопластичного типу виникає до 25 років. У деяких хворих симптоми діабету з’являються ще в дитячі роки. Крім раннього розвитку, захворювання зазвичай нічим не відрізняється від діабету дорослих, тому його відносять до групи діабетів дорослих у дітей (MODY). Тип цього ендокринного порушення, обумовленого синдромом цукрового діабету та ниркових кіст, відносять до 5-го типу MODY. Клінічна картина захворювання включає схуднення, поліурію (не завжди, залежить від функціональної активності нирок) і полідипсію. За відсутності ін’єкцій інсуліну розвиваються помутніння свідомості та кетоацидотична кома. Остання набагато швидше виникає за наявності гломеруоцитозу нирок гіпопластичного типу, що супроводжується різким уповільненням екскреції кетонових тіл з організму.

У віддаленій перспективі прояви синдрому цукрового діабету та ниркових кіст є поєднанням ендокринних, видільних та обмінних розладів. Через порушення роботи нирок сповільнюється виведення сечової кислоти, що призводить до розвитку подагри, яка характеризується болем та запаленням суглобів та іноді супроводжується сечокам’яною хворобою. Виникають порушення, характерні для хворих на цукровий діабет, у тому числі – ангіопатії сітківки та трофічні розлади в області нижніх кінцівок. Страждає репродуктивна система, через пороки її розвитку у чоловіків і жінок нерідко діагностується безплідність. У дівчат також спостерігаються часті порушення менструального циклу та аменорея, у чоловіків на тлі невиліковного крипторхізму можуть розвиватися злоякісні пухлини яєчок.

Оскільки захворювання, обумовлене мутацією гена HNF1B, супроводжується множинними ураженнями органів та систем, для діагностики цієї патології використовують велику кількість методик. Програма обстеження включає різні типи ультразвукових досліджень, консультації медичних фахівців різного профілю (уролога, ендокринолога, гінеколога тощо), аналізи сечі та крові (як загальний, так і біохімічний) та методи молекулярної генетики. Саме на підставі результатів усіх цих діагностичних методик можна надійно визначити гломеруоцитоз бруньок гіпопластичного типу. Можуть також знадобитися додаткові дослідження: аналіз рівня глікозильованого гемоглобіну, глюкозотолерантний тест та інші.

Перші прояви захворювання можна виявити за допомогою ультразвукової діагностики. Патологія нирок у плода нерідко визначається при проведенні скринінгових УЗД у вагітних. Найчастіше в нирках утворюються кісти, іноді множинні (полікістоз нирок), самі органи зменшені в розмірах і можуть зростатися між собою (таке явище зветься підковоподібною ниркою). При гломеруоцитозі нирок гіпопластичного типу також може визначатися аномальне розташування судин органів та їхнє розгалуження. Нерідко виявляється незвичайна локалізація сечоводу. При УЗД малого тазу у жінок із гломеруоцитозом нирок гіпопластичного типу часто виявляються вади розвитку репродуктивної системи (дворога чи рудиментарна матка). УЗД печінки свідчить про аномальну будову органу (зміну його форми та розмірів).

В аналізах сечі виявляють протеїнурію, гіалінові та інші циліндри. Мікрогематурія та глюкозурія проявляються у міру розвитку цукрового діабету. Через виражену протеїнурію в біохімічному аналізі крові може виявлятися зниження загального білка та збільшення концентрації ліпопротеїдів. Підвищення рівня сечової кислоти у плазмі крові (гіперурикемія) також є постійним проявом гломеруоцитозу нирок гіпопластичного типу. У міру наростання цукрового діабету збільшується концентрація глюкози з розвитком гіперглікемії та глюкозурії. Додатковий аналіз на рівень глікозильованого гемоглобіну показує його збільшення – це є доказом тривалої гіперглікемії у хворого.

Під час проведення консультацій вузьких фахівців виявляються численні порушення. Гінеколог часто виявляє атрезію піхви, уролог діагностує епідидимальні кісти та нерідко крипторхізм. Всі перераховані вище дані дають основу для проведення генетичної діагностики, яка здійснюється методом прямого секвенування послідовності гена HNF1B. Іноді при клінічно вираженому гломеруоцитозі нирок гіпопластичного типу це дослідження не підтверджує наявності генетичних дефектів HNF1B, що не виключає мутацій в інших генах, здатних стати причиною розвитку захворювання. Диференціальну діагностику гломеруоцитозу проводять з іншими нирковими дисплазіями та цукровим діабетом.

Специфічного лікування гломеруоцитозу нирок гіпопластичного типу не розроблено, застосовують симптоматичну та підтримуючу терапію. Необхідний постійний контроль функціональної активності нирок, тому хворі повинні перебувати на диспансерному обліку та регулярно проходити обстеження у нефролога та ендокринолога. Для зниження навантаження на сечовидільну систему призначають збалансований раціон, радять дотримуватися правильного водного режиму та обмежити споживання солі. Хворим рекомендують зменшити кількість м’яса та фруктози в раціоні, оскільки компоненти цих харчових продуктів у процесі метаболізму здатні перетворюватися на сечову кислоту, посилюючи прояви гіперурикемії та подагри. При симптомах гострої чи хронічної ниркової недостатності проводять курс гемодіалізу.

План лікування цукрового діабету складають з огляду на відсутність реакції на препарати сульфонілсечовини. Потрібні регулярні ін’єкції інсуліну. Слід дотримуватися низьковуглеводної дієти та розраховувати кількість цукру в раціоні. Симптоматичне лікування гломеруоцитозу нирок гіпопластичного типу також проводять при ураженні печінки, підшлункової залози та органів репродуктивної системи. Хірургічне втручання може знадобитися для корекції крипторхізму та інших аномалій розвитку. Рішення про трансплантацію нирки при її вираженому ураженні приймається з урахуванням загального стану пацієнта та ступеня порушень з боку інших органів.

Прогноз та профілактика

Прогноз гломеруоцитозу нирок гіпопластичного типу, як правило, несприятливий, що обумовлено ранньою появою симптомів (багато з яких є вродженими), їх тяжкістю, широким спектром уражень різних органів та систем. При тяжкому перебігу захворювання летальний кінець може наступити ще в дитячі роки через поєднання виділених розладів та цукрового діабету. При адекватній симптоматичній терапії, довічному дотриманні правил складання раціону та водного режиму гломеруоцитоз нирок гіпопластичного типу іноді має доброякісний перебіг, деяким хворим вдається дожити до старості. Профілактика захворювання зводиться до пренатальної генетичної діагностики, яка особливо показана за наявності цього стану близьких родичів.