Глибокий прикус

Глибокий прикус – Вертикальна аномалія оклюзії, що характеризується збільшенням перекриття нижніх різців верхніми більш ніж на третину висоти їх коронок і порушенням ріжучо-горбкового контакту. Глибокий прикус супроводжується порушенням естетики обличчя, утрудненням жування, дефектами мови, хронічною травматизацією слизової оболонки піднебіння та ясен, підвищеною стиранням зубів, дисфункцією СНЩС. Глибокий прикус діагностується за допомогою аналізу діагностичних моделей щелеп, ТРГ, ортопантомограм, фотографій обличчя. Лікування глибокого прикусу проводиться з використанням ортодонтичних конструкцій (вестибулярних платівок, функціональних апаратів, трейнерів, брекет-систем та ін.).

Глибокий прикус – різновид неправильного прикусу, коли під час змикання щелеп відзначається значне вертикальне перекриття різців нижнього ряду різцями верхнього ряду. Глибокий прикус відноситься до найчастіших аномалій прикусу, з якими стикається лікар-ортодонт у своїй повсякденній практиці. За різними даними, частота популяції глибокого прикусу коливається від 6 до 51%. У структурі аномалій оклюзії глибокий прикус становить близько 20%. У стоматології глибокий прикус іноді позначається термінами “травмуючий прикус”, “знижується прикус”, “глибоке різцеве або фронтальне перекриття”, “глибока різцева оклюзія або дизоклюзія”.

Формування глибокого прикусу може бути зумовлене генетичними, внутрішньоутробними та післяпологовими факторами (загальними захворюваннями, стоматологічною та щелепно-лицьовою патологією, шкідливими звичками).

Найчастіше глибокий прикус успадковується від батьків разом із особливостями будови зубощелепної системи та лицьового скелета. Вроджені деформації обличчя (такі, як «вовча паща» та «заяча губа») також сприяють розвитку аномалії прикусу. Серед пренатальних факторів найбільше значення мають захворювання вагітної, токсикози, внутрішньоутробні інфекції, механічні травми, гіпоксія плода, багатоплідність, затримка внутрішньоутробного розвитку тощо.

Формування глибокої оклюзії у післяпологовому періоді може бути пов’язане з гіпотрофією, рахітом та рахітоподібними захворюваннями, що негативно впливають на ріст та розвиток кісток дитини; порушенням термінів прорізування та зміни молочних зубів; захворюваннями шлунково-кишкового тракту та ЛОР-органів та ін. Глибокий прикус часто супроводжує вродженим та набутим дефектам опорно-рухового апарату: аномаліям розвитку хребта, вродженій м’язовій кривоші, порушенням постави, системним захворюванням скелета.

У ряді випадків глибокий прикус має етіологічний зв’язок з раннім видаленням молочних або постійних молярів, аномаліями зубів: їх величини (макродентією) та кількості (надкомплектними зубами), аномаліями прикріплення вуздечок язика та губ, наявністю діастеми, множинним карієсом, частковою пекло , травмами та остеомієлітом щелеп, анкілозом СНЩС та ін.

До шкідливих звичок, що сприяють виникненню неправильного прикусу у дітей, можуть бути віднесені тривале смоктання пустушки, смоктання пальця та різних предметів, закушування губи та ін.

Критерієм відмінності глибокого різцевого перекриття, глибокого прикусу та глибокого травмуючого прикусу є локалізація різально-горбкового контакту.

При збереженні контакту ріжучих країв нижніх зубів з піднебінними горбками верхніх (тобто різально-горбкового контакту) говорять про надмірне (глибоке) різцеве перекриття. Власне глибокий прикус характеризується значним перекриттям нижніх різців верхніми і відсутністю між ними ріжучо-горбкового контакту. За наявності контакту ріжучих країв нижніх різців з піднебінням або яснами, прикус розцінюється як глибокий травмуючий. Дані форми прикусу можуть розглядатися як стадії єдиного патологічного процесу, тобто за певних умов (видалення зубів, їх патологічної стирання) надмірне різцеве перекриття може трансформуватися в глибокий прикус, а останній – у глибокий прикус, що травмує.

За величиною перекриття коронок центральних різців в ортодонтії виділяють 3 ступені порушення прикусу:

• I ступінь – Перекриття від 1/3 до 2/3 висоти (3-5 мм)
• II ступінь – Перекриття від 2/3 висоти до цілої коронки (5-9 мм)
• III ступінь – перекриття перевищує величину коронки (понад 9 мм).

Залежно від положення передніх верхніх зубів (вестибулярного або орального характеру взаємин фронтальних зубів) розрізняють даху та блокуючу форму глибокого прикусу. Остання форма комбінується із прогнатією. За характером взаємодії бічних зубів диференціюють глибокий дистальний та глибокий нейтральний прикус.

Глибокий прикус супроводжується естетичними дефектами та серйозними функціональними розладами.

Зовнішніми проявами глибокого прикусу є характерні лицьові та ротові ознаки. Лицьові прояви включають скорочення нижньої третини особи, різко виражену супраментальну складку, виворіт нижньої губи назовні. У цілому нині обличчя хворого іноді характеризується як «пташина». До ротових ознак глибокого прикусу відносяться перекриття нижніх фронтальних зубів верхніми на величину коронки, переважання верхньої щелепи над нижньою, зменшення глибини передодня порожнини рота. Хронічна травматизація слизової оболонки порожнини рота та перевантаження пародонту фронтальних зубів сприяють розвитку стоматиту, гінгівіту, пародонтиту та пародонтозу, підвищеної стирання зубів.

Функціональні зміни при глибокому прикусі представлені складнощами зі відкушуванням та пережовуванням їжі, дефектами мови (пацієнт розмовляє «крізь зуби»), порушенням дихання. Глибокий прикус нерідко супроводжується порушенням тонусу жувальних м’язів, призводячи до розвитку дисфункції та артрозу СНЩС: ниючим болям, хрускоту, клацанням в ділянці суглоба, бруксизму, головним болям.

Наявність глибокого прикусу, причини його виникнення та шляхи виправлення визначаються на прийомі у лікаря-ортодонта у процесі ретельного вивчення скарг та огляду ротової порожнини.

Для більш детальної оцінки характеру взаємин зубних рядів здійснюється зняття зліпка альгінатною масою та виготовлення діагностичних моделей з їх подальшим ретельним виміром; вивчення фотографій особи у фас та профіль, отримання оклюдограми.

Для діагностики глибокого прикусу важливе значення мають дані ортопантомографії та телерентгенографії (розрахунок та аналіз ТРГ), електроміографії.

Лікування глибокого прикусу в дітей віком необхідно починати якомога раніше. У період молочного прикусу (до 5-6 років) рекомендується привчати дитину до жування твердої їжі, боротися зі шкідливими звичками (смоктанням пальця та іграшок, закусуванням губи чи щоки тощо), виконувати міогімнастику. Необхідно усунення факторів, що сприяють формуванню глибокого прикусу – лікування карієсу, проведення пластики вуздечки губи та язика, профілактичного протезування.

На етапі зміни молочних зубів постійними (від 6 до 12-13 років) для роз’єднання прикусу можуть використовуватися знімні платівки, трейнери, активатори (Андрезена-Гойпля, LM-активатор), апарат Френкеля, апарат Брюкля, каппа Биніна та ін.

Починаючи з 12-16 років, основним методом лікування глибокого прикусу стають незнімні ортодонтичні апарати – брекети. У дорослих ортодонтичне лікування глибокого прикусу може поєднуватись з хірургічним (компактостеотомією).

При стійких порушеннях мови пацієнту може знадобитися допомога логопеда.

Лікування глибокого прикусу – це тривалий, складний процес, що вимагає значних фінансових і тимчасових витрат. Тривалість виправлення глибокого прикусу варіабельна і залежить від віку початку ортодонтичного лікування, ступеня різцевого перекриття, наявності супутніх деформацій та ін. Правильно сплановане ортодонтичне лікування дозволяє повністю усунути естетичні та функціональні порушення. В іншому випадку глибокий прикус неминуче сприятиме розвитку патології пародонту та СНЩС, ранній втраті зубів.

Запорукою профілактики глибокого прикусу є благополучний перебіг вагітності, боротьба зі шкідливими оральними звичками у дитини, регулярне відвідування стоматолога, попередження рахіту, сколіозу та інших захворювань, що несприятливо впливають на формування зубощелепної системи.