Гнатодіафізарна дисплазія

Гнатодіафізарна дисплазія – Спадкове захворювання скелета, що характеризується переважним ураженням нижньої щелепи в поєднанні з крихкістю інших кісток. Симптомами патології є часті переломи у дитячому віці з розвитком осифікуючого періодонтиту та частих гнійних остеомієлітів щелеп на другому-третьому десятилітті життя. Діагностика гнатодіафізарної дисплазії проводиться шляхом аналізу клінічної картини та анамнезу життя пацієнта, а також молекулярно-генетичними методиками. Специфічного лікування захворювання немає.

Гнатодіафізарна дисплазія – генетична патологія, яка призводить до крихкості кісток скелета та порушення процесів загоєння та осифікації нижньої щелепи. Вперше це захворювання було описане в 1969 японським дослідником Акасакой, який виявив у 21-го представника одного сімейства підвищену частоту гнійних остеомієлітів верхньої та нижньої щелепи. При подальшому вивченні виявилося, що кожен із хворих у дитячому віці нерідко страждав від переломів кісток. У дорослому віці переломи виникали рідше, але спостерігалися патології нижньої щелепи, іноді з спотворенням обличчя. Подальші дослідження виявили подібні порушення у представників негроїдної раси. Вдалося визначити, що гнатодіафізарна дисплазія успадковується за аутосомно-домінантним типом, але зустрічається вкрай рідко, тому її поширеність досі не визначена. Лише 2004 року японськими лікарями-генетиками Масуко і Масаро Като було виявлено локалізація гена, мутації якого призводять до цього захворювання.

Безпосередньою причиною гнатодіафізарної дисплазії є мутації в гені ANO5, розташованому на 11 хромосомі. Він кодує послідовність білка 16Е, який є трансмембранним протеїном з групи кальцієвих каналів, здатний регулювати практично весь обмін кальцію в клітині. Крім гнатодіафізарної дисплазії, інші мутації в гені ANO5 здатні викликати такі захворювання, як м’язова дистрофія Міоші та поясно-кінцева м’язова дистрофія. Таким чином, ці патології є алельними по відношенню до гнатодіафізарної дистрофії. Причини, чому основний обсяг ураження при цьому захворюванні припадає на щелепні кістки, зараз невідомі. Передаються мутації гена ANO5, що призводять до розвитку цього захворювання, за аутосомно-домінантним типом.

З приводу патогенезу гнатодіафізарної дисплазії нині також відбуваються дискусії у науковому світі. Передбачається, що міссенс-мутація в 11-му екзоні гена ANO5 призводить до зміни трансмембранного білка, що у свою чергу ускладнює процеси мінералізації за рахунок порушення транспорту кальцію. Внаслідок цього порушується структура всіх кісток (зменшення товщини коркового шару, склероз діафізів довгих трубчастих кісток, зниження загальної щільності кісткової тканини). Крім того, у дорослому віці відбувається порушення метаболізму кісткової тканини у верхній та нижній щелепі. Тому часто виникають гнійні остеомієліти, на місці яких після одужання не відбувається відновлення нормальної кістки, а утворюється щільна волокниста тканина з різним ступенем насиченості цементуючої масою. Аналогічні зміни відбуваються не лише після остеомієліту, а й унаслідок переломів щелепних кісток.

При народженні та в дитячому віці хворі на гнатодіафізарну дисплазію нічим не відрізняються від здорових однолітків – зростання, набір маси, психофізичний розвиток залишається в межах норми. Приблизно з віку 12-13 років щільність кісткової тканини починає падати, але зовні це не виявляється. Але типові для дитини травматичні ситуації (падіння, рухливі ігри та інше) нерідко закінчуються переломами. Описані випадки, коли підліток до 20 років, який страждає на гнотадіафізарну дисплазію, переніс кілька десятків переломів різних кісток. Однак зазвичай їх буває набагато менше, тому батьки рідко звертають увагу на трохи підвищений травматизм їхньої дитини, вважаючи це випадковим збігом обставин. Ортопед або рентгенолог на знімках переломів може звернути увагу на дещо знижену щільність кісток, але в вкрай поодиноких випадках співвідносить їх із якоюсь спадковою патологією. Зростання переломів відбувається у звичайні терміни без різних ускладнень.

По досягненні 20-річного віку у хворих на гнатодіафізарну дисплазію часто виникають гнійні остеомієліти верхньої та нижньої щелепи з їх типовою симптоматикою – лихоманкою, симптомами загальної інтоксикації, сильними болями. На цьому етапі можливий розвиток таких ускладнень, як метастатичний перенесення гнійного запалення, токсичний шок, сепсис. При благополучному закінченні гнійного процесу загоєння кісткової тканини відбувається з аномалією – утворюється груба волокниста тканина з гіперцементозом, що відповідає осифікуючому періодонтиту. При частих випадках остеомієліту або переломах щелепних кісток внаслідок такої неправильної регенерації може розвиватися спотворення обличчя. У дорослому віці при гнатодиафизарной дисплазії крихкість інших елементів скелета зменшується, тому частота переломів падає.

Діагностика гнатодіафізарної дисплазії проводиться на підставі даних рентгенологічного дослідження щелепних кісток та інших елементів скелета, анамнезу життя пацієнта, молекулярно-генетичних аналізів. На рентгені нижньої та верхньої щелепи визначаються осередки, іноді множинні, що відповідають перенесеним остеомієлітам. Вони трохи прозоріші за навколишню кісткову тканину (через наявність там сполучної тканини), але в них є ділянки ущільнення, які є гіперцементозом. Іноді, у запущених випадках гнатодіафізарної дисплазії, спостерігаються деформації верхньої чи нижньої щелепи. На рентгенограмах інших кісток, особливо зроблених у підлітковому та молодому віці, виявляються зниження товщини кортикального шару та зменшення загальної густини кістки. Непрямою ознакою гнатодіафізарної дисплазії є наявність слідів від численних переломів.

Велика кількість травм із переломами кісток у дитячому та підлітковому віці відзначається і в анамнезі життя пацієнта або при його розпитуванні. Генетична діагностика зводиться до секвенування послідовності гена ANO5 або його 11-го екзону. Це дозволяє виявити міссенс-мутацію, яка є причиною гнатодіафізарної дисплазії. Крім того, сучасна генетика дозволяє робити пренатальну діагностику цього захворювання, матеріал для дослідження може бути взятий шляхом амніоцентезу. Диференціальну діагностику гнатодіафізарної дисплазії слід проводити зі спадковими та набутими формами остеопорозу та порушеннями розвитку кісткової тканини.

Специфічного лікування гнатодіафізарної дисплазії не існує. Якщо це захворювання вдалося діагностувати в дитинстві, то в період статевого дозрівання препарати кальцію та вітаміну D здатні дещо підвищити щільність кісткової тканини та знизити ризик переломів. Однак таке лікування має призначатися тільки лікарем, оскільки існує ймовірність розвитку гіпервітамінозу D. Крім того, бажано захистити хворого від рухливих ігор, занять спортом та інших травмонебезпечних факторів хоча б на період з 12 до 18 років – період найбільшої крихкості кісток при гнатодіафізарній дисплазії. При перших ознаках остеомієліту (болі у верхній або нижній щелепі, нездужання, температура) необхідно терміново звертатися до лікаря. Своєчасно розпочате лікування гнійного запалення дозволить зменшити його вираженість та уникнути низки ускладнень.

Прогноз гнатодіафізарної дисплазії щодо одужання вкрай несприятливий. Що стосується загрози життю пацієнта, то вона може бути обумовлена ​​важкими переломами в дитячому та підлітковому віці, а також ускладненнями гнійного остеомієліту. У більшості випадків хворі доживають до похилого віку, особливо при своєчасному зверненні до лікаря за різних патологічних процесів. Іноді може виникнути спотворення обличчя через деформації щелепних кісток, що може усуватися методами пластичної хірургії.