Гнійний бронхіт

Гнійний бронхіт – Це запалення бронхіального дерева, що протікає з утворенням та виділенням гнійного секрету. Етіологія гнійного бронхіту завжди пов’язана із нашаруванням бактеріальної інфекції. При гнійному бронхіті хворих турбує вологий кашель із густим мокротинням жовто-зеленого кольору, субфебрилітет, пітливість, задишка. Діагноз встановлюється за даними рентгенографії легень, бронхоскопії, дослідження промивних вод бронхів та мокротиння. Лікування гнійного бронхіту включає курси протимікробної терапії, прийом муколітичних та відхаркувальних засобів, санаційні бронхоскопії, ЛФК та ​​дихальну гімнастику, фізіопроцедури.

Гнійний бронхіт – клінічний різновид гострого або хронічного бронхіту, що характеризується відкашлюванням мокротиння гнійного характеру. Залежно від типу запального процесу в пульмонології виділяють катаральний і гнійний бронхіт, а також варіанти запалення, що рідко зустрічаються (геморагічний і фібринозний бронхіт). При цьому гнійний бронхіт може виступати як первинним, самостійним захворюванням, так і вторинним, що виникає на тлі супутньої запальної патології дихальних шляхів (бронхоектатичної хвороби, туберкульозу органів дихання, хронічної пневмонії та ін.). Через останню обставину судити про істинну поширеність гнійного бронхіту неможливо.

У розвитку гнійного бронхіту має значення поєднання неінфекційних та інфекційних, екзогенних та ендогенних факторів. Серед неінфекційних екзогенних впливів насамперед виділяють побутові та виробничі полютанти, забрудненість атмосферного повітря, інгаляції тютюнового диму при активному та пасивному курінні, клімато-погодні умови (перегрівання, переохолодження). Перелічені чинники мають дратівливу та ушкоджуючу дію на слизову оболонку бронхів, відкриваючи тим самим шлях до проникнення мікробної флори. Порушенню місцевої реактивності сприяють рецидивні гострі респіраторні інфекції (грип, парагрип, риновірусна та респіраторно-синцитіальна інфекція). До ендогенних причин, що сприяють розвитку гнійного бронхіту, відносяться літній вік, зловживання алкоголем, ожиріння, гіповітамінози, імунодефіцити.

Разом з тим, провідна роль у виникненні гнійного бронхіту відводиться бактеріальній інфекції, головним чином, пневмококу, синьогнійній та гемофільній паличці. Підтримувати перебіг гнійно-запального процесу в бронхах можуть осередки інфекції в носоглотці (синусити, хронічний тонзиліт), ХНЗЛ (бронхоектази, хронічний абсцес, бронхіт курця, хронічна пневмонія) та специфічні процеси (туберкульоз легень). Гнійний бронхіт може розвинутися внаслідок неправильного лікування гострого бронхіту (при неадекватному доборі антибіотиків та нечутливості до них мікрофлори), проте найчастіше ця клінічна форма зустрічається при хронічному бронхіті.

Тривале подразнення бронхіального дерева механічними, фізичними чи хімічними агентами або адгезія вірусних збудників до епітеліальних клітин бронхів викликають порушення секреторної функції та самоочищення (мукоциліарного кліренсу) останніх. Внаслідок гіперфункції секреторних клітин змінюється характер бронхіальної секреції; виникає гіперкринія (збільшення утворення слизу) та дискринія (зміна її в’язкості та складу). Такі метаморфози сприяють зниженню захисних властивостей бронхіального секрету, затримці та розмноженню бактеріальної флори у бронхах. При мікробному запаленні змінюється клітинний склад вмісту бронхіального дерева – у ньому збільшується кількість нейтрофілів; мокротиння стає гнійним, в’язким і погано відкашлюється.

Першому епізоду гострого гнійного бронхіту або загостренню хронічного процесу зазвичай сприяє простудне захворювання, охолодження, алергічна реакція, стрес, активації хронічного вогнища інфекції і т. п. Оскільки бронхіальна інфекція носить, як правило, низхідний характер, появі симптоматики гнійного риніту, трахеїту.

У клінічній картині гнійного бронхіту провідну роль грають інтоксикаційний синдром, кашель та задишка. У гострому періоді з’являється субфебрилітет, слабкість, пітливість. Турбує вологий кашель з виділенням густого мокротиння жовтого або зеленуватого кольору, іноді з неприємним запахом. При хронічному бронхіті гнійне мокротиння може виділятися постійно або епізодично (у періоди загострення запального процесу); у гостру фазу її кількість може досягати 250 мл на добу. При виконанні фізичних навантажень у хворого на гнійний бронхіт виникає задишка, швидка стомлюваність. В анамнезі частини пацієнтів є вказівки на кровохаркання, що пояснюється підвищеною вразливістю слизової оболонки бронхів.

При затяжному перебігу гнійного процесу через скупчення секрету, гіперпластичних та фіброзних змін стінок бронхів може розвиватися бронхіальна обструкція – гнійний бронхіт набуває характеру обструктивного. У цьому випадку задишка стає більш вираженою, кашель – надсадним і менш продуктивним, дихання – свистячим. Приєднання обструктивного компонента ускладнює перебіг гнійного бронхіту, сприяє формуванню емфіземи легень та легеневого серця.

Діагностика гнійного бронхіту будується на оцінці анамнезу, симптомів (головним чином, характеру мокротиння), фізикальних та інструментальних даних. Нерідко хворі чітко пов’язують гнійне запалення у бронхах із перенесеним епізодом ГРВІ або вказують на наявність в анамнезі хронічного бронхіту. Характерно вислуховування вологих хрипів, які можуть пропадати після продуктивного відкашлювання мокротиння.

Показники загального аналізу крові змінюються у бік помірного лейкоцитозу, зсуву лейкоцитарної лейкоформули вліво, прискорення ШОЕ. При біохімічному дослідженні в сироватці крові виявляється гіпер-1- і 2-глобулінемія, підвищення СРБ, серомукоїду, гаптоглобіну та сіалових кислот.

Дані рентгенографії легень у питанні діагностики гнійного бронхіту не є показовими. На рентгенограмах може визначатися посилення малюнка та розширення коренів легень, ознаки емфіземи та перибронхіального пневмосклерозу. Набагато більше значення надається результатам бронхоскопії. Під час ендоскопічного дослідження бронхів виявляються ознаки гнійного ендобронхіту: гіперемія та набряклість слизової оболонки, велика кількість гнійного вмісту в бронхах (після аспірації гнійний секрет знову заповнює просвіт бронхів).

Проведення бронхоскопії в обов’язковому порядку доповнюється парканом бронхіального секрету для подальшого мікроскопічного, цитологічного та бактеріологічного дослідження. Це особливо цінно, коли хворі (особливо діти) з якихось причин не можуть самостійно здати мокротиння на аналіз. Інструментальні та лабораторні дослідження дозволяють відрізнити гнійний бронхіт від вторинного бронхіту при БЕБ, туберкульозу, ендобронхіального раку, пневмонії.

У гострому періоді необхідно дотримуватися постільного режиму, виключити паління та інші дратівливі бронхи фактори. Госпіталізація є доцільною при вираженій інтоксикації та дихальній недостатності, особливо у пацієнтів похилого віку.

Основним методом терапії гнійного бронхіту є емпірична антибіотикотерапія препаратами групи амінопеніцилінів (ампіцилін, амоксицилін), комбінованими препаратами амоксициліну з клавулановою кислотою та ампіциліну з сульбактамом, макролідами (азитроміцин, кла , цефалоспоринами ІІІ покоління (цефотаксим, цефепім) . Ці препарати мають активність щодо найбільш поширених збудників гнійного бронхіту (S. Pneumoniae, Н. influenzae, М. catarrhalis) і здатність створювати високу концентрацію діючої речовини в бронхіальному секреті.

З метою підвищення гідратації мокротиння та покращення її евакуації з бронхіального дерева призначаються муколітики та відхаркувальні засоби (ацетилцистеїн, амброксол, бромгексин та ін.), лікарські інгаляції. Найшвидшою ліквідацією гнійного процесу в бронхах сприяє проведення санаційних бронхоскопій з бронхоальвеолярним лаважем, місцевим введенням протимікробних та секретолітичних препаратів.

Патогенетичне лікування поєднують із застосуванням біостимуляторів та полівітамінів, ЛФК та ​​дихальної гімнастикою. Після стихання гострих проявів гнійного бронхіту додається масаж грудної клітки, фізичні методи терапії (індуктотермія, мікрохвильова терапія, електрофорез). При важких формах гнійного бронхіту може бути потрібна екстракорпоральна гемокорекція (УФО крові, гемосорбція, плазмаферез).

Прогноз при гнійному бронхіті для життя сприятливий; працездатність втрачається лише у періоди загострень. Тим не менш, тривалий перебіг гнійного бронхіту значно знижує якість життя, може призвести до повторних пневмоній, розвитку ДН, емфіземи легень, легеневої гіпертензії.

Заходи первинної профілактики гнійного бронхіту мають на увазі заборону куріння, поліпшення умов праці, зниження запиленості та загазованості навколишнього середовища, сезонну вакцинацію проти грипу, лікування інфекцій носоглотки та ін. Вторинна профілактика спрямована на запобігання загостренням хронічного бронхіту під наглядом спеціаліста-пуль