Гнійний паротит

Гнійний паротит – це мікробно-запальний процес у привушній залозі. Пацієнти скаржаться на появу набряклості, при пальпації якої відзначається болючість. Шкіра у проекції привушної слинної залози гіперемована. Відкриття рота обмежене. Порушено функції ковтання, жування. Стан пацієнтів різко погіршується. Діагностика включає позаротовий та внутрішньоротовий огляд, пальпаторне обстеження, УЗД, цитологічне дослідження секрету. При виявленні гнійного паротиту показано хірургічне лікування. Основна мета – розкриття гнійного вогнища та створення повноцінного відтоку ексудату. Після операції призначають антибактеріальну терапію.

Гнійний паротит – інфекційне запалення, що супроводжується утворенням гнійних вогнищ у товщі привушної залозистої тканини. Захворюванню більш схильні люди старшого віку, чоловіки та жінки – однаково. Найчастіше постінфекційний процес спочатку вражає одну привушну залозу, через 2-3 дні характерні ознаки можуть з’явитися і в іншій. Постопераційний паротит характеризується одностороннім ураженням. Гнійний паротит діагностують частіше, ніж запалення піднижньощелепної або під’язикової залози, що пов’язано з низьким вмістом у секреті муцину, який має бактерицидну дію.

Навколовушна залоза – найбільша слинна залоза, розташована в ретромандібулярній ямці. Збудники гнійного паротиту – бактеріальна мікрофлора: стафілококи, стрептококи та ін. Запалення розвивається внаслідок влучення інфекційних агентів у залозу з патологічних вогнищ. Основні шляхи проникнення інфекції:

• Висхідний. Реалізується за наявності одонтогенної інфекції в ротовій порожнині: зубного нальоту, каріозних порожнин, ускладнень карієсу. Інфікування відбувається висхідним шляхом через гирло слинної залози.
• Гематогенний. При пневмонії зі струмом крові до привушної залози можуть бути занесені пневмококи, при менінгіті – менінгококи. Поширення бактерій гематогенним шляхом з утворенням гнійних вогнищ характерно для однієї з форм сепсису – септикопіємії.
• Лімфогенний. Джерело інфекції – запальні процеси в носоглотці, гнійне запалення волосяного фолікула та навколишніх тканин. Гнійна рана на шкірі лобової або скроневої області може стати причиною абсцедуючого паротиту.
• Контактні. Залучення залози відбувається внаслідок контактного поширення інфекції при розлитих гнійних запаленнях – флегмонах привушно-жувальної та щічної областей. Рідше бактеріальний паротит розвивається внаслідок переходу запалення з навкологлоточного простору в ділянку привушної залози.

Провокуючі фактори

В етіології гнійного паротиту важливу роль відіграють сприятливі умови. Пусковий механізм може бути реалізований за наявності в організмі хронічного вогнища інфекції, а також одного або кількох факторів, що провокують. Розвитку гнійного паротиту сприяють:

• Гіпосалівація. Пригнічення секреторної функції залози спостерігається при гострих інфекційних захворюваннях (тифі, віспі, скарлатині), а також після гінекологічних операцій, втручань на черевній порожнині.
• Зниження імунітету. Гнійне запалення частіше відзначається у людей похилого віку, які страждають на тяжкі інфекційні захворювання.
• Порушення трофіки. При хронічних хворобах серцево-судинної системи порушується кровопостачання тканин, що сприяє розвитку бактеріального запалення.

При серозному запаленні внаслідок набряку слизової оболонки вивідної протоки порушується відтік секрету, що виробляється залізистою тканиною. Застійні явища викликають серозне запалення. Разом з набряком та гіперемією привушна залоза піддається вираженій лейкоцитарній інфільтрації. У просвіті вивідних проток виявляють скупчення лейкоцитів та клітин злущеного некротизованого епітелію.

Гнійне розплавлення залізистої тканини призводить до формування мікроабсцесів, які, зливаючись, утворюють великі порожнини, заповнені гнійним ексудатом. Тромбоз судин спричиняє некроз тканини. При розплавленні капсули гнійний вміст може поширитися на шию, скроню, зовнішній слуховий прохід.

Запалення протікає з утворенням хворобливої ​​припухлості в ділянці привушної залози, яка з кожним днем ​​збільшується. Шкіра в проблемній області стоншується. Відкриття рота утруднено через залучення до патологічного процесу жувальних м’язів. У хворих із гнійним паротитом може виникнути парез лицевого нерва.

При прогресуванні гнійного паротиту набряклість переміщається на шию, підщелепну зону, на щоку. Слизова оболонка навколо гирла вивідної протоки гіперемована та набрякла, у перші дні секрет не виділяється. На третій день з вивідної протоки може почати самостійно виділятися гнійний вміст. Загальний стан різко порушено. Температура тіла вище 39°С.

Прогресування гнійного паротиту призводить до розплавлення капсули та поширення ексудату на суміжні ділянки. Через особливості лімфовідтоку може розвинутися флегмона навкологлоточного простору. Несвоєчасне звернення до хірурга-стоматолога призводить до поширення патологічного вогнища на шию з утворенням глибокої флегмони вздовж судинного пучка.

Тяжке ускладнення гнійного паротиту – гострий медіастиніт – запалення середостіння. Розплавлення стінок судин, що проходять у товщі залози, спричиняє аррозивні кровотечі. Внаслідок тромбозу яремних вен та венозних синусів розвивається менінгіт. Пізні ускладнення гнійного паротиту: утворення слинних свищових ходів, розвиток привушно-скроневого гіпергідрозу.

Діагностика базується на скаргах пацієнта, даних клінічного огляду та УЗД. З допоміжних лабораторних методів показано розгорнутий аналіз крові, цитологічне дослідження секрету, що продукується залозою. Пацієнта обстежує щелепно-лицьовий хірург-стоматолог:

• Огляд. Виявляють асиметрію обличчя, наявність щільної підковоподібної припухлості у привушній ділянці. Спостерігається тризм – обмежене відкривання рота. Слизова навколо гирла стенонова протока набрякла та гіперемована. Внаслідок високої напруги під фасцією симптом флюктуації є негативним. У ході масування протоки слина не виділяється або виділяється крапля гнійного ексудату.
• УЗД слинних залоз. За допомогою ультразвукової діагностики визначають наявність одиничного або множинних округлих утворень, заповнених гнійним вмістом із зоною інфільтрації по периферії.
• Цитологічне дослідження. У секреті виявляють значні скупчення нейтрофілів, невелику кількість макрофагів, лімфоцитів та клітин циліндричного епітелію.
• Аналіз крові. У крові діагностують лейкоцитоз, зсув лейкоцитарної формули вліво (підвищення числа паличкоядерних нейтрофілів та зниження сегментоядерних), підвищення ШОЕ.

Сиалографія у гнійній стадії захворювання не показана. Диференціюють гнійний паротит з гострим вірусним паротитом, гострим лімфаденітом, загостренням паренхіматозного сіаладеніту. Крім цього, слід виключити абсцеси та флегмонозне запалення тканин привушно-жувальної області.

Хірургічний етап

Лікування спрямоване на розтин усіх осередків зі створенням повноцінного дренажу. Розріз здійснюють у місці найбільшого розм’якшення з урахуванням напрямку гілок лицьового нерва. Після розтину шкіри та підшкірно-жирової клітковини, надсічення капсули тупим методом розкривають абсцес. Видаляють гнійний вміст, некротизовані тканини. Порожнину, що утворилася, промивають і дренують. Після оперативного втручання припухлість зменшується, знижується температура, стан нормалізується.

Консервативна терапія

З лікарських препаратів призначають антибіотики широкого спектра дії, антигістамінні та дезінтоксикаційні засоби. У важких ситуаціях ослабленим хворим з метою відновлення обсягу та складу позаклітинної та внутрішньоклітинної рідин показана інфузійна терапія. Для стимуляції слиновиділення призначають слиногінну дієту. Фізіотерапевтичні процедури при гнійній формі паротиту не проводять. Самостійне прогрівання (компреси, примочки) категорично заборонено.

Прогноз залежить від часу діагностування захворювання. При ранньому обігу, оперативному розтині гнійних вогнищ, раціональній антибіотикотерапії прогноз є сприятливим. Поліпшення стану спостерігається наступного дня після операції. Пізніше звернення загрожує розвитком небезпечних життя ускладнень.

Профілактика гнійного паротиту полягає у санації ротової порожнини, спрямованої на усунення одонтогенних осередків інфекції. Важливо не допускати зневоднення при лікуванні тяжкохворих пацієнтів. Для поліпшення слиновиділення та мінімізації застійних явищ рекомендують вживати продукти, що стимулюють салівацію.