Гортанна ангіна (Підслизовий ларингіт, Фолікулярний ларингіт)

Гортанна ангіна – Це запалення лімфоїдної тканини гортані, розташованої під її слизовою оболонкою. Клінічно проявляється підвищенням температури тіла, ознобом, болем у горлі, що посилюється при ковтанні, осиплістю голосу. У деяких випадках може розвинутись такий загрозливий для життя стан як стеноз гортані, який викликає утруднення дихання. У діагностиці вирішальну роль мають симптоматика, дані ларингоскопії та бактеріологічного дослідження. Як терапія використовуються антибактеріальні, протизапальні, муколітичні препарати, фізіопроцедури. При розвитку ускладнень використовуються хірургічні методи лікування.

Гортанна ангіна (підслизовий ларингіт, фолікулярний ларингіт) – гостре запалення лімфатичних фолікулів підслизового шару гортані в області черпало-надгортанних складок, міжчерпалоподібного простору, гортанних шлуночків. Ця патологія поширена повсюдно. Характерна сезонність: захворюваність вище навесні та восени, коли настає підйом респіраторних вірусних інфекцій (гортанна ангіна в основному виникає на їх тлі). Найчастіше хворіють діти, хлопчики та дівчатка страждають однаково. Хоча захворювання має патогенетичну і клінічну схожість з катаральним ларингітом, воно зустрічається рідше, має більш важкий перебіг і більшу частоту ускладнень. Різновидом гортанної ангіни в дітей віком є ​​эпиглоттит (запалення надгортанника).

Дана патологія рідко є самостійною, частіше виникає на тлі гострої респіраторної вірусної інфекції, запальних захворювань гортані та сусідніх областей – паратонзиліту, заглоточного абсцесу, ангіни язичної мигдалини. Збудниками гортанної ангіни виступають представники сапрофітуючої мікрофлори (стрептококи, стафілококи, диплококи), які активізуються під впливом різних факторів. До них відносяться загальне переохолодження, механічна травма, хімічні або термічні опіки гортані, подразнення її слизової оболонки шлунковим соком при гастроезофагеальному рефлюксі. Також розвитку та більш тяжкому перебігу гортанної ангіни сприяють патології, що супроводжуються зниженням імунної реактивності та порушенням водно-сольового обміну – цукровий діабет, гіпотиреоз, хвороби крові та нирок.

Ключовою патогенетичною ланкою гортанної ангіни є запальний процес. При проникненні збудника під слизову оболонку виникає набряклість за рахунок ексудації плазми з невеликою кількістю фібрину та лейкоцитів. Внаслідок втрати вій миготливим епітелієм погіршується відходження мокротиння. При низькій опірності організму відбувається масивна інфільтрація слизової імунними клітинами. При цьому тканини ущільнюються, порушується відтік лімфи та водний обмін, що ще більше посилює набряк. При подальшому розвитку захворювання може виникнути нагноєння підслизового шару, м’язів та підшкірної клітковини з розвитком абсцесу та флегмони. У дітей молодшого віку набряк горла найбільш виражений за рахунок пухкої підшкірної клітковини і спазму гортанних м’язів, який відбувається через підвищену збудливість центральної нервової системи. Саме з цих причин у дітей найчастіше виникає стеноз гортані.

За клінічною картиною захворювання схоже на гострий ларингіт, проте носить більш важкий перебіг. Ангіна гортані маніфестує гостро – температура піднімається до 38-39 градусів, виникає сухість, відчуття стороннього тіла чи «грудка» у горлі. Значно погіршується загальний стан за рахунок вираженої слабкості, ознобу, пітливості та сну. З’являється сильний біль у горлі, особливо при поворотах голови та ковтанні. Через це пацієнт навіть відмовляється їсти. Характерна зміна голосу – захриплість, осиплість. Стають болючими та збільшуються шийні лімфатичні вузли. Іноді біль настільки виражений, що хвора людина для її полегшення приймає вимушене становище, нахиливши голову вперед (ця поза частіше спостерігається у маленьких дітей).

За відсутності своєчасної діагностики та лікування виникають такі ускладнення: абсцедуючий та флегмонозний ларингіт, хондроперіхондрит та стеноз гортані. При хондроперихондрите відбувається запалення хрящів і надхрящниці гортані, що надалі призводить до їх склерозування і рубцевого хронічного стенозу. При абсцедуючому та флегмонозному ларингіті температура досягає 40°С, з’являються виражені симптоми інтоксикації, сильна болючість у горлі, що віддає у вухо, спазм жувальних м’язів, почастішання пульсу та зниження артеріального тиску, може розвинутись сепсис та шок з поліорганною недостатністю. Найчастіше і грізне ускладнення – гострий стеноз гортані, що розвивається з допомогою бурхливого запального процесу. Без негайного втручання настає смерть від дихальної недостатності.

Основними діагностичними даними є скарги, анамнез, ларингоскопічна картина та лабораторні дані. Пацієнта оглядає лікар загальної практики або оториноларинголог. Переконатися в діагнозі та виключити інші патології допомагають такі дослідження:

• Огляд гортані. Непряма ларингоскопія проводиться з допомогою спеціального гортанного дзеркала. Виявляються гіперемія та набряклість слизової оболонки черпалоподібного хряща та грушоподібного синусу, посилення судинного малюнка. Можуть бути помітні окремі фолікули з нальотами. Голосові складки набряклі, гіперемовані. Різною мірою звужена голосова щілина. Дані зміни переважно однобічні, що є головною рисою цього захворювання. Абсцес візуалізується як напівкулясте випинання з гноєм, що просвічує.
• Лабораторні дослідження. Зміни у загальному аналізі крові неспецифічні – збільшення рівня лейкоцитів та швидкості осідання еритроцитів, усунення лейкоцитарної формули вліво. Для підтвердження бактеріальної інфекції береться гортанний слиз та мазок із нальотів для посіву з визначенням чутливості до антибіотиків.

Диференціальну діагностику слід проводити з гострим катаральним ларингітом, іншими видами ангін, ураженням ЛОР-органів при туберкульозі та ревматичних захворюваннях, дифтерією. Останнє вимагає особливої ​​уваги, оскільки становить безпосередню загрозу життю хворого. У диференціальній діагностиці беруть участь інфекціоніст, фтизіатр та ревматолог.

Найчастіше потрібна госпіталізація хворого на відділення оториноларинології. Насамперед необхідно створити голосовий спокій – розмовляти якнайменше і тихіше. Говорити пошепки не рекомендується, тому що при цьому напруга гортанних м’язів підвищується. Рекомендується виключити гостру, холодну та гарячу їжу, обов’язково припинити куріння. До специфічних методів лікування належать:

• Етіотропна та патогенетична терапія. До отримання результатів бактеріального посіву та чутливості застосовуються антибактеріальні препарати широкого спектру дії – пеніцилінові антибіотики. При резистентності до пеніцилінів використовують цефалоспорини або фторхінолони. Також для лікування ефективні препарати для розрідження мокротиння (ацетилцистеїн), інгаляції антисептичними та лужними розчинами, фітозборами із протизапальною дією (шавлія, перцева м’ята, звіробій), електрофорез калію йодиду та кальцію хлориду.
• Лікування ускладнень. Метод лікування гострого гортанного стенозу залежить від його виразності. При стенозі І-ІІ ступеня проводиться медикаментозне дестенозірованіе. Для цього використовують глюкокортикостероїди, антигістамінні, діуретичні препарати, ендоларингеальне вливання розчину епінефрину. Також застосовується вагосимпатична або внутрішньоносова блокада новокаїном, яка швидко усуває спазм м’язів. При неефективності цих заходів вдаються до трахеостомії. При розвитку стенозу III чи IV ступеня трахеостомія виконується одразу. При абсцесі проводиться розтин гнійника гортанним ножем Тобольда та його дренування. Рубцевий стеноз внаслідок хондроперихондриту та трахеостомії потребує реконструктивної операції з ларинготрахеопластикою.

За відсутності ускладнень прогноз сприятливий. Смертність при стенозі гортані I та II ступеня становить від 1 до 5%, при стенозі III та IV ступеня – понад 30%. Частота летальності при сепсисі вища (близько 45-50%), проте при гортанній ангіні він розвивається вкрай рідко. Профілактика полягає у своєчасному лікуванні та профілактиці тих захворювань, на тлі яких розвивається підслизовий ларингіт – грипу, парагрипу, аденовірусної інфекції, паратонзиліту. Важливим є лікування супутньої гастроезофагеальної рефлюксної хвороби. Для загальної профілактики рекомендовано заходи щодо зміцнення імунітету – регулярні фізичні навантаження, загартовування, збалансоване харчування, повноцінний сон.