Госпіталізм у дітей

Госпіталізм у дітей – Комплекс порушень психічного та фізичного розвитку, що виникає в результаті відділення від матері, дефіциту емоційних соціальних контактів. Виявляється втратою ваги, млявістю, апатичності, м’язовим гіпотонусом, слабким плачем, відсутністю гуління, зорового контакту з дорослим, реакцію голос. Визначається відставання мовленнєвого розвитку, пізніше освоєння рухових навичок, неадекватні емоційні реакції, нав’язливі дії. Захворювання діагностується після огляду дитячим психологом, психіатром, неврологом. Лікування передбачає психолого-педагогічну корекцію, соціальну реабілітацію, застосування симптоматичних препаратів.

Дитячий госпіталізм виникає при тривалому перебування малюка у стаціонарному лікувальному закладі – «госпиталі». Друга назва хвороби – синдром відриву від дому. Госпіталізм найбільш поширений серед дітей, які перебувають у сирітських будинках, тижневих яслах, стаціонарах різного профілю. Патологія може розвинутись у дитини, яка проживає з матір’ю, але не отримує достатньої уваги, такі умови зазвичай виникають у соціально неблагополучних сім’ях. Госпіталізму схильні новонароджені, немовлята, діти, що мають соматичні захворювання, пре-і постнатальні ураження нервової системи.

Основна причина виникнення розладу – дефіцит сенсорних, емоційних, інтелектуальних взаємодій із значним дорослим, якого сформована прихильність, чи відсутність такого дорослого. Синдром формується при відлученні дитини від матері або замінює її близьку людину (тата, бабусі, медичного працівника). Існує два типи ситуацій високого ризику розвитку дитячого госпіталізму:

• Перебування поза сім’єю. Діти, які довго перебувають у стаціонарах, притулках, дитячих будинках страждають від нестачі спілкування з близькими людьми. Дефіцит емоційних, тактильних, мовленнєвих взаємодій пояснюється змінним характером роботи медичного персоналу, його основними обов’язками (гігієнічні, лікувальні процедури), перекладами дитини по установах.
• Усунення матері. Причиною дитячого госпіталізму може стати нестача близького материнського контакту (батьківська депривація). Відсутність зацікавленості, любові виявляється у жінок, які страждають на алкоголізм, наркоманію, психічні розлади. Іноді емоційна відстороненість є результатом початкового небажання мати дитину чи особистісною особливістю, заснованої на замкнутості, захопленості роботою, кар’єрою.

Ризику госпіталізму піддаються немовлята, діти раннього віку та діти з ослабленим здоров’ям. Причиною підвищення ймовірності виникнення розладу є зниження або недостатній розвиток здібностей адаптації.

У основі патогенезу госпіталізму лежить психічна депривація – стан, у якому дитині не надаються чи недостатньо надаються умови задоволення основних потреб. Депривація торкається сенсорної, емоційної, інтелектуальної сфери. Центральне місце займає незадоволена потреба в емоційній близькості, на основі її виникає затримка психоемоційного розвитку – пізно формується комплекс пожвавлення, зацікавленість навколишніми предметами, людьми. Нестача сенсорних впливів та стимулів, що вправляють інтелектуальні функції, посилює затримку розвитку.

Синдром торкається фізичного, емоційного, інтелектуального розвитку. У перші місяці життя основною ознакою госпіталізму є відсутність комплексу пожвавлення – малюк не відповідає посмішкою на посмішку та мовлення, немає фіксації погляду на обличчі, навколишніх предметах, немає рухового пожвавлення, вокалізацій (скрикування, «гукання») при наближенні дорослого. У здорових немовлят комплексна реакція пожвавлення максимально розгортається до трьох-чотирьох місяців, при госпіталізмі формується пізніше, окремі ланки відсутні. Спостерігається частий тривалий слабкий плач. Об’єктивно визначається недостатнє збільшення ваги. Запізнюється навичка утримування голови, самостійного перевороту тулуба.

У період 4-12 місяців госпіталізм у дітей проявляється відставанням моторних навичок, першими ознаками затримки мовленнєвого розвитку: у 5-8 місяців виникає протяжне гуління, у 9 місяців – збіднене белькотіння. Більшість дітей 4-5 місяців можуть самостійно утримувати голову, десятимісячні починають повзати. Зазначається недостатня координація, рухи різкі, нестійкі, невпевнені. Відставання проявляється невмінням взяти іграшку, перекласти її з рук в руку. Нерідко відзначаються компульсивні рухи: розгойдування тіла, мотання головою, стереотипні удари предметами об стіну, стіл. Зацікавленість комунікацією недостатня, частою реакцією у відповідь стає плач, агресія. Об’єктивно спостерігається млявість, апатичність, м’язовий гіпотонус, порушення сну та апетиту.

У ранньому дитячому віці основними ознаками госпіталізму є порушення соціально-комунікативних та мовленнєвих навичок. Перші слова з’являються після 14 місяців, більшість дітей – до 3-3,5 років. Фразова мова представлена ​​командами – дай, пусти. Інтерес до спілкування знижений, під час контакту з людьми дитина апатична, замкнена або емоційно запальна – плаче, кричить, б’ється, тікає. Спостерігаються нав’язливості: ссання пальця, кінчика волосся, розгойдування тулуба. Недостатність координації зберігається. Гра часто має маніпулятивний характер – іграшки використовуються за функціональним призначенням (кидає м’ячик, розчісує ляльку). Іноді зберігаються стереотипні дії: дитина не будує вежі з кубиків, стукає ними по столу. Запізнюється формування гігієнічних навичок, використання горщика.

Госпіталізм у дітей супроводжується затримкою зростання, дефіцитом маси тіла, зниженим імунітетом. Недостатній гігієнічний догляд, недотримання температурного режиму провокує респіраторні захворювання, інфекції сечовивідної системи, порушення травлення. За відсутності медичної, психологічної та педагогічної допомоги синдром може призвести до психічних розладів – дитячого маразму, аутизму, стійких інтелектуальних порушень, які спричиняють інвалідність. Рідко захворювання закінчується летальним кінцем, факторами ризику є загальна соматична ослабленість, приєднання інфекції.

Через специфіку захворювання, віку пацієнтів діагностика ґрунтується на клінічних методах – огляді, спостереженні. Здійснюється опитування батьків, близьких родичів, персоналу, який часто контактує з дитиною. Діагностика виконується рядом фахівців:

• Дитячий невролог. Визначає рівень розвитку дитини, тонус м’язів, реагування на звук, світло, тактильне подразнення. Оцінює наявність та вираженість рефлексів, сформованість складних цілеспрямованих рухів, виключає/підтверджує супутні неврологічні патології.
• Дитячий психіатр. Оцінює психомоторний розвиток хворого, особливості емоційної сфери. Через предметні маніпуляції, рівень навичок комунікації та самообслуговування виявляє відставання психічної сфери.
• Клінічний психолог. Проводить діагностичну бесіду – визначає здатність дитини контактувати, адекватно реагувати. Використовує експериментальні методи оцінки сформованості мови, когнітивних функцій (пам’яті, уваги, мислення), методики виявлення страхів, агресивності, аутоагресивності.

Диференціальна діагностика ґрунтується на факті наявності психічної депривації. При неможливості його встановлення (неблагополучні сім’ї) ускладнюється розрізнення синдрому з іншими емоційно-інтелектуальними розладами. Визначення діагнозу займає тривалий час, потребує оцінки темпів розвитку, динамічного спостереження. Госпіталізм нерідко супроводжує розумову відсталість, аутизму, епілепсії.

Основою лікування є систематична психолого-педагогічна корекція, соціальна реабілітація. Зусилля психолога спрямовані в розвитку пізнавальної сфери: виконуються гри-вправи, тренують увагу, пам’ять, мислення. Ще одна мета роботи – формування позитивного емоційного стану, усунення напруженості, тривоги, страхів. Педагогічна підтримка представлена ​​реабілітаційними заходами, що забезпечують соціальні комунікації: по можливості відновлюються стосунки дитини та мами (близького родича), малюк включається до дитячих колективів.

У сучасних лікувальних закладах активно впроваджується спільне стаціонарне перебування мами та дитини. Відділення закритого типу (інфекційні, психіатричні) оснащуються спеціальними кімнатами побачень. Тяжкі випадки госпіталізму вимагають доповнення основного лікування медикаментозним. Призначаються препарати корекції емоційної нестабільності, стимуляції розвитку пізнавальних функцій. Паралельно проводиться лікування соматичних захворювань.

Своєчасний початок лікування, відсутність тяжких соматичних хвороб – фактори сприятливого прогнозу дитячого госпіталізму. Спільні зусилля лікарів, психологів, батьків дозволяють усунути синдром. Пізня постановка діагнозу, відсутність лікування збільшує ймовірність інвалідизації, смерті. Профілактика госпіталізму у дітей, які проживають у сім’ї, включає відновлення близьких відносин з мамою або родичем, що її замінює. У дитячому, ранньому віці не рекомендується поміщати дитину без мами до лікувального закладу. Дітям у притулках, дитячих соціально-реабілітаційних установах важливо організувати чіткий розпорядок дня, що включає цікаві заняття, спілкування з однолітками, освітянами.