Гостра затримка сечовипускання

Гостра затримка сечовипускання – це патологічний стан, зумовлений неможливістю випорожнення сечового міхура. Виявляється болем унизу живота і в промежині, що іррадіює в ділянку статевих органів, сильним занепокоєнням пацієнта. Діагностика проводиться на підставі даних анамнезу, клінічної картини та скарг хворого, результатів огляду (пальпація), УЗД та ендоскопічних досліджень. Лікування включає катетеризацію сечового міхура, усунення причин, що спричинили затримку сечі. Останнє може виконуватися як консервативними, і хірургічними методиками.

Гостра затримка сечовипускання (ОЗМ) або ішурія є відносно поширеним станом, що супроводжує багато урологічних захворювань. Приблизно 85% випадків патології виявляється у чоловіків старше 60 років, які страждають на гіперплазію або аденому передміхурової залози. За даними медичної статистики, затримка сечі розвивається приблизно в 10% людей цієї вікової категорії.

Найчастіше виникнення патологічного стану в осіб чоловічої статі обумовлено анатомічними особливостями – довгою та вузькою уретрою. Ізольовані форми ішурії (без наявності основного урологічного захворювання) реєструються дуже рідко, можуть бути спровоковані нейрогенними, ендокринними чи іншими порушеннями в організмі.

На відміну від хронічної, поступово наростаючої ішурії, гостра затримка сечовипускання обумовлена ​​швидким патологічним процесом. У деяких випадках вона виникає як раптове переривання струменя сечі під час спорожнення. Усього виділяють кілька груп факторів, здатних призводити до такого явища:

• Механічні фактори. Затримка сечовипускання розвивається через фізичну перешкоду у сечовивідних шляхах – конкрементів, згустків крові, фрагментів пухлини. Іноді вона відзначається і натомість простатиту чи аденоми передміхурової залози. Припинення відтоку сечі передує прийом алкоголю, пряних страв, переохолодження, що викликають приплив крові до тазових органів та набряк простати.
• Психосоматичні чинники. Емоційний стрес, особливо за наявності порушень психіки (неврози, психопатія), здатний пригнічувати рефлекси, відповідальні за сечовипускання. Клінічно це проявляється гострою затримкою виділення сечі.
• Посттравматичні стани. Травми органів тазу, хірургічні втручання, пологи можуть порушувати іннервацію сечового міхура чи уретри. В результаті розвиваються різні розлади сечовипускання.
• Лікарська ішурія. Прийом певних препаратів (найчастіше – снодійних, протизапальних засобів, антидепресантів) у деяких осіб провокує спазми сечовивідних шляхів, що виражаються раптовою повною або частковою затримкою сечі.

Центральну роль патогенезі ОЗМ грає переповнення сечового міхура за неможливості його фізіологічного спорожнення. Найшвидше виникає механічна ішурія – уретра чи вхід до неї перекривається каменем, згустком крові, стороннім тілом, унаслідок чого відтік сечі припиняється. Цей процес полегшується за наявності вже наявних звужень сечівника – стриктур, гіперплазії передміхурової залози.

При ураженнях простати раптова затримка відтоку сечі можлива у разі набряку – наприклад, при загостренні простатиту, порушенні режиму живлення при аденомі. Патогенетичні процеси при психосоматичних, посттравматичних та лікарських формах захворювання досить складні та мають багатофакторну природу. Найчастіше виникає нейрогенний спазм гладком’язової оболонки уретри чи сфінктера сечового міхура.

Клінічна картина патології досить специфічна та явна. Зазвичай гострому стану передують прояви основного захворювання – уролітіазу, ураження простати, стриктур уретри. Пацієнти з ОЗМ неспокійні, що неспроможні всидіти одному місці, часто приймають напівзігнуте становище. Основними скаргами є неможливість випорожнення сечового міхура, незважаючи на сильні позиви, біль у ділянці лобка та промежини. Болючість і відчуття розпирання в животі різко посилюються при натисканні трохи вище лобкового симфізу. Симптоми розвиваються протягом кількох годин.

Іноді початок захворювання особливо гострий – під час сечовипускання струмінь рідини різко переривається, після чого виділення сечі припиняється. Це свідчить про те, що причиною патології став конкремент або потік крові, що перекрив просвіт уретри. Тривалість затримки може становити від кількох годин до кількох діб. У переважній більшості випадків відтік сечі відбувається лише внаслідок медичних маніпуляцій – катетеризації чи цистостомії. Вкрай рідко гостра ішурія припиняється мимоволі – наприклад, у разі виходу каменю назовні або його зміщення з області шийки міхура.

Будь-який тип затримки сечовипускання стає причиною накопичення рідини та підвищення тиску в сечовивідних шляхах. Підсумком цього є зворотний рух рідини (з міхура – ​​сечоводи та балії), що може призвести до їх інфікування. У тяжких випадках тиск сечі досягає такої величини, що провокує гідронефротичну трансформацію або появу дивертикулу сечового міхура.

Іноді затримка сечі стає причиною ниркової недостатності. Рецидиви патології полегшують розвиток інфекційно-запальних захворювань сечовидільної системи – циститів та пієлонефритів. Гострий процес у ряді випадків здатний переходити до хронічної форми, викликати утворення стриктур уретри та інших урологічних патологій.

У практичній урології існує безліч методик для визначення наявності та етіології гострої затримки сечовипускання. Зазвичай постановка діагнозу ішурії бракує труднощів, складає етапі огляду уролога. Інші дослідження більшою мірою спрямовані на з’ясування причин даного стану, що необхідно для розробки етіотропного лікування та запобігання рецидивам. Діагностичні методики поділяються на такі групи:

• Огляд та збирання анамнезу. Привертає увагу неспокійність пацієнта, часта зміна становища тіла. Над лонним зчленуванням у худорлявих хворих виявляється випинання, при перкусії визначається тупий звук. Пальпація болюча, у її ході промацується округле еластичне утворення у надлобковій ділянці. У анамнезі часто є урологічні захворювання чи травми.
• Ультразвукове дослідження. Під час проведення УЗД сечового міхура реєструється переповнений рідиною орган. Крім того, за допомогою сонографії можна визначити можливу причину ішурії – збільшення простати, наявність конкрементів у шийці міхура або сечівнику.
• Ендоскопічне дослідження. При механічному характері затримки сечі цистоскопія використовується як лікувально-діагностична методика. З її допомогою можна не тільки виявити перекриття сечовивідних шляхів, але й усунути його (літоекстракція).

В окремих випадках здійснюють додаткові діагностичні заходи, наприклад призначають консультацію невролога або психіатра при підозрі на психосоматичну ішурію. Диференціальну діагностику слід проводити з анурією. При цьому сечовипускання не відбувається за відсутності позивів, при огляді не визначається переповнений сечовий міхур.

Усі лікувальні заходи при гострій ішурії поділяють на термінові чи екстрені та етіотропні. Перші необхідні усунення основного прояви патології – неможливості виділення сечі. Для відновлення уродінаміки застосовують кілька методів, вибір конкретної техніки залежить від причин патології та стану пацієнта. Найчастіше з цією метою проводять такі маніпуляції:

• Катетеризація сечового міхура. Найпоширенішим методом забезпечення відтоку сечі при різноманітних формах ішурії. Перевагами техніки вважаються відносна простота та надійність. Постановка катетера протипоказана при «забитих» конкрементах, гострих запальних патологіях уретри та передміхурової залози,
• Надлобкова цистостомія. Хірургічна методика, що передбачає забезпечення відтоку сечі через трубку, встановлену у розріз стінки міхура. Показанням для епіцистостомії є неможливість інтрауретральної катетеризації.
• Консервативні методи Якщо ішурія має нейрогенний чи психосоматичний характер, відновити нормальну уродінаміку можна за допомогою зрошення статевих органів теплою водою. При неефективності цієї техніки застосовують підшкірні ін’єкції М-холіноміметиків.

Етіотропне лікування затримки сечовипускання може включати видалення каменів, хірургічну або лікарську терапію захворювань передміхурової залози, прийом седативних препаратів. Якщо ішурію стимулює застосування антидепресантів, снодійних засобів – необхідна їх скасування чи корекція дозування і регулярне спостереження в уролога.

Найчастіше прогноз ОЗМ сприятливий, за умови забезпечення нормального відходження сечі життю та здоров’ю хворого ніщо не загрожує. Імовірність рецидивів та довгострокові перспективи захворювання залежать від його причин – при уролітіазі ішурія часто представлена ​​поодиноким епізодом, а при простатиті періодично повторюється в періоди загострення запального процесу.

Профілактика патології полягає у своєчасному лікуванні урологічних станів – сечокам’яної хвороби, уражень простати, геморагічного циститу, стриктур уретри. За умови їх усунення або контролю з боку хворого та фахівців ймовірність патологічної затримки сечі багаторазово знижується.