Гострий бронхіт

Гострий бронхіт – форма дифузного запалення бронхіального дерева, що характеризується підвищеною бронхіальною секрецією та порушенням прохідності бронхів. Для гострого бронхіту характерний різкий початок, респіраторні симптоми (нежить, першіння в горлі, кашель з нападом мокротиння, біль у грудях, задишка, бронхоспазм) і симптоми інтоксикації (підйом температури, головний біль, слабкість). Діагностика гострого бронхіту допомагає дані фізикального огляду, рентгенографія легень, лабораторні дослідження, функціональні тести, ЕКГ, бронхоскопія. Лікування гострого бронхіту комплексне консервативне; включає противірусні, антибактеріальні, жарознижувальні, антигістамінні, муколітичні, відхаркувальні та спазмолітичні препарати, НПЗЗ, глюкокортикоїди, фізіотерапію.

Гострий бронхіт – поширене захворювання органів дихання; може розвиватися як самостійний процес, коли запалення обмежене бронхами (первинний бронхіт), або ускладнювати іншу патологію (вторинний бронхіт). За рівнем ураження нижніх дихальних шляхів гострі бронхіти поділяють на трахеобронхіти, бронхіти з переважним ураженням бронхів середнього калібру, бронхіоліти. Майже всі гострі бронхіти відносяться до запальних процесів дифузного характеру; рідше вони бувають сегментарними (як складова іншого гострого локального запального процесу).

За характером запального ексудату виділяють катаральні, слизові, гнійні гострі бронхіти. Більшість гострих бронхітів носить катаральний характер, гнійні форми захворювання зустрічаються рідко, як правило, при поєднанні вірусної та стрептококової інфекції.

При гострому бронхіті запальний процес може торкатися лише слизової оболонки бронхів, у разі ж тяжкого перебігу – вражати більш глибокі тканини: підслизовий та м’язовий шари. Патологічні зміни бронхіальної стінки при гострому бронхіті характеризуються набряком та гіперемією слизової оболонки, вираженою інфільтрацією підслизового шару з гіпертрофією слизово-білкових залоз, збільшенням кількості келихоподібних клітин, дегенерацією та зниженням бар’єрної функції війкового епітелію. На внутрішній поверхні бронхів відзначається серозний, слизовий або слизово-гнійний ексудат. Підвищена секреція слизу при гострому бронхіті призводить до порушення прохідності дрібних бронхів та бронхіол.

Залежно від етіологічного фактора виділяють гострі бронхіти інфекційного, неінфекційного, змішаного та невідомого генезу. Провідним механізмом розвитку гострого бронхіту є інфекція: збудниками виступають віруси (ГРВІ, грипу та парагрипу, кору, краснухи), рідше – бактерії (пневмокок, стафілокок, мікоплазми, хламідії, представники тифопаратифозної групи). Інфекційні агенти можуть потрапляти в бронхи повітряним, гематогенним та лімфогенним шляхами.

Значну роль етіології гострого бронхіту грає респіраторно-синцитіальна вірусна інфекція, що у більшості випадків супроводжується поразкою бронхіального дерева. Первинні гострі бактеріальні бронхіти трапляються нечасто, зазвичай відбувається нашарування вторинної бактеріальної інфекції на вірусну внаслідок активації умовно-патогенної мікрофлори верхніх дихальних шляхів.

Причиною неінфекційних гострих бронхітів стають фізичні та хімічні фактори (пил, дим, холодне або гаряче сухе повітря, хлор, аміак, сірководень, пари кислот та лугів). Крім того, гострий бронхіт може розвиватися при поєднанні інфекції та дії фізико-хімічних подразників. Гострі алергічні бронхіти виникають, як правило, у генетично схильних до алергічних реакцій пацієнтів.

Факторами, що знижують загальну та місцеву резистентність організму та сприяють виникненню гострого бронхіту, є часті переохолодження, шкідливі умови праці, куріння та алкоголізм, осередки хронічної інфекції в носоглотці та порушення носового дихання, застійні явища у малому колі кровообігу, перенесений. Гострий бронхіт частіше спостерігається у дитячому та літньому віці.

Запальний процес при гострому бронхіті вірусної етіології починається зазвичай у верхніх дихальних шляхах: носоглотці, мигдаликах, поступово поширюючись на горло, трахею, і далі на бронхи. Активація умовно-патогенної мікрофлори обтяжує катаральні та інфільтративні зміни слизової оболонки бронхів, спричиняючи затяжний перебіг або ускладнення гострого бронхіту.

Особливості клінічної картини гострого бронхіту залежать від причинного фактора, характеру, поширеності та ступеня вираженості патологічних змін, рівня ураження бронхіального дерева, тяжкості перебігу запального процесу.

Для захворювання характерно гострий початок із ознаками ураження верхніх та нижніх дихальних шляхів, інтоксикацією. Гострому бронхіту інфекційної етіології передують симптоми ГРВІ – закладеність носа, нежить, першіння та біль у горлі, осиплість голосу. Розвиток загальної інтоксикації при гострому бронхіті проявляється ознобом, підвищенням температури тіла до субфебрильних значень, слабкістю, швидкою стомлюваністю, головним болем, пітливістю, болем у м’язах спини та кінцівок. При легкій течії гострого бронхіту температурної реакції може бути. Гострий бронхіт, викликаний збудниками кору, краснухи та кашлюку супроводжується симптомами, характерними для основного захворювання.

Провідним симптомом гострого бронхіту є сухий хворобливий кашель, який з’являється від початку і тримається протягом усього захворювання. Кашель – нападоподібний, грубий і звучний, іноді «гавкає», що посилює почуття садіння і печіння за грудиною. Внаслідок перенапруги грудних м’язів та спастичного скорочення діафрагми при надсадному кашлі з’являються болі в нижньому відділі грудної клітки та черевній стінці. Кашель супроводжується відділенням спочатку мізерної і в’язкої мокротиння, потім характер мокротиння поступово змінюється: вона стає менш в’язкою і легше відходить, може мати слизово-гнійний характер.

Тяжкий та затяжний перебіг гострого бронхіту спостерігається при переході запального процесу з бронхів на бронхіоли, коли різке звуження або навіть закриття бронхіолярного просвіту призводить до розвитку тяжкого обструктивного синдрому, порушення газообміну та кровообігу. При приєднанні до гострого бронхіту бронхіоліту стан хворого раптово погіршується: відзначається лихоманка, блідість шкіри, ціаноз, різка задишка (40 і більше дихань за хв.), болісний кашель зі скудною слизовою харкотинням, спочатку збудження і занепокоєння, спочатку збудження і занепокоєння, ) та серцево-судинної недостатності (зниження АТ та тахікардія).

Для гострого алергічного бронхіту характерний зв’язок захворювання з впливом алергену, виражений обструктивний синдром із нападоподібним кашлем, виділенням світлого склоподібного мокротиння. Розвиток гострого бронхіту, викликаного вдиханням токсичних газів, супроводжується стисненням у грудях, лариногоспазмом, задухою та болісним кашлем.

Діагноз гострого бронхіту ставиться терапевтом чи пульмонологом виходячи з клінічних проявів, і навіть даних лабораторних і інструментальних досліджень. При обстеженні пацієнта необхідно враховувати, що гострий бронхіт може бути проявом різних інфекційних захворювань (кору, кашлюку та ін.).

Аускультативні дані при гострому бронхіті характеризуються жорстким диханням за обструктивним типом, розсіяними сухими хрипами. При накопиченні в бронхах рідкого секрету можуть вислуховуватися вологі хрипи, що зникають після енергійного відкашлювання мокротиння. При гострому алергічному бронхіті спостерігається відсутність слизово-гнійного та гнійного мокротиння, схильність до алергічних реакцій в анамнезі.

З метою діагностики гострого бронхіту виконують загальний, біохімічний та імунологічний аналіз крові, загальний аналіз сечі, рентгенографію легень, бронхоскопію, дослідження функції зовнішнього дихання (спірометрію, пікфлоуметрію), ЕКГ та ЕХОКГ, посів мокротиння на мікрофлору. Функціональні параметри зовнішнього дихання при гострому бронхіті свідчать про порушення легеневої вентиляції за обструктивним типом. Зміни картини крові включають нейтрофільний лейкоцитоз, прискорення ШОЕ; а у разі алергічного генезу захворювання – підвищення кількості еозинофілів.

Рентгенологічне дослідження у разі гострого бронхіту вірусної етіології виявляє помірне розширення та нечіткість малюнка коренів легень, при затяжному перебігу допомагає виявити приєднання ускладнень (бронхіоліту, пневмонії). Диференціальну діагностику гострого бронхіту проводять із бронхопневмонією, міліарним туберкульозом легень.

У більшості випадків лікування гострого бронхіту проводиться в амбулаторних умовах, тільки при тяжкому перебігу захворювання (наприклад, з вираженим обструктивним синдромом або ускладненим пневмонією) необхідна госпіталізація у відділення пульмонології.

При гострому бронхіті, що супроводжується лихоманкою або субфебрилітетом, показаний постільний режим, з дотриманням дієти та рясним питвом (підігріті лужні мінеральні води, трав’яні настої), заборона куріння. Приміщення, де знаходиться хворий на гострий бронхіт, повинно часто і добре провітрюватися з підтримкою високої вологості повітря. При болях у грудній клітці слід використовувати зігрівальні компреси, гірчичники, банки на ділянку грудини, міжлопаткову ділянку, гірчичні ножні ванни.

У лікуванні гострого бронхіту на тлі ГРВІ застосовують противірусну терапію (інтерферон, ремантадин), жарознижувальні, болезаспокійливі препарати, НПЗЗ. Антибіотики або сульфаніламіди призначаються тільки при вторинній бактеріальній інфекції, затяжному перебігу гострого бронхіту, при яскраво вираженій запальній реакції.

У разі сухого болісного кашлю при гострому бронхіті в перші дні захворювання приймають кодеїн, діонін, лібексин, які пригнічують кашльовий рефлекс. При збільшенні виділення мокротиння для її розрідження та поліпшення дренажної функції показані муколітичні та відхаркувальні засоби: настій трави термопсису, алтея, бромгексин, амброксол, парові лужні інгаляції. Рекомендується прийом вітамінів, імуномодуляторів. При обструкції для зняття бронхоспазму використовують адренолітики (ефедрин), спазмолітики (еуфілін, папаверин), за показаннями – стероїдні гормони (преднізолон). При необхідності проводять інтенсивну терапію гострої серцевої та дихальної недостатності.

При гострому бронхіті широко застосовують фізіотерапевтичні методи (УФО, індуктотермію міжлопаткової області, діатермію грудної клітки, УВЧ), ЛФК, вібраційний масаж. У терапії гострого алергічного бронхіту використовують антигістамінні препарати (клемастин, хлоропірамін, мебгідролін), кромоглікат натрію, кетотифен, у тяжких випадках показані глюкокортикоїди.

Неускладнений гострий бронхіт, як правило, протягом 2 – 3 тижнів закінчується клінічним одужанням, при цьому відновлення функціональних показників (функції зовнішнього дихання та бронхіальної прохідності) відбувається протягом місяця. При затяжному перебігу гострого бронхіту клінічне одужання настає повільніше приблизно через 1 -1,5 місяця від початку захворювання.

При гострому катаральному бронхіті прогноз сприятливий, захворювання закінчується, як правило, повним відновленням структури слизової оболонки бронхів та абсолютним одужанням. У разі гострого гнійного бронхіту або розвитку бронхіоліту, прогноз погіршується у зв’язку із залишковим фіброзним потовщенням бронхіальної стінки та звуженням просвіту бронхів. Порушення дренажної функції та деформація бронхіального дерева при гострому бронхіті сприяють затяжному перебігу захворювання та його хронізації.

Профілактика гострого бронхіту повинна полягати в усуненні можливої ​​причини захворювання (дотриманні санітарно-гігієнічних норм на виробництві, ліквідації запиленості та загазованості, відмові від куріння та зловживання алкоголем, своєчасному лікуванні хронічних інфекцій та захворювань дихальних шляхів, попередженнях, попередженнях, попередженнях, перешкоджаннях, попередженнях, перешкоджаннях, попередженнях, попередженнях, попередженнях.