Гострий езофагіт

Гострий езофагіт – Ушкодження слизової стравоходу запального характеру, яке може бути спровоковано різними факторами. Типовими симптомами є біль за грудиною, порушення ковтання, диспепсичні явища. Основні методи діагностики – рентгеноскопія стравоходу та езофагоскопія. Лікування визначається формою захворювання: призначаються місцеві протизапальні, в’яжучі, обволікаючі, аналгетичні препарати, проводиться антибактеріальна та противірусна терапія. У деяких випадках (при формуванні стриктур, що не піддаються бужуванню, кровотечах, перфорації) лікування хірургічне.

Гострий езофагіт – гостре запалення стравоходу, яке, згідно з критеріями, прийнятими в гастроентерології, триває не більше трьох місяців; в більшості випадків – від кількох днів до тижнів. Поширеність гострого езофагіту становить приблизно 3-5 випадків на 100 осіб, причому більшу частину пацієнтів складають імунокомпрометовані особи. Залежно від морфологічних змін виділяють 4 стадії даної патології. Перша характеризується набряком та гіперемією слизової оболонки. На другій стадії на тлі тих самих змін формуються поодинокі ерозії. Третя стадія протікає з вираженим набряком, великими ерозіями, слизова оболонка кровоточить. Основною ознакою четвертої стадії служить поява вогнищ, що кровоточать при найменшому дотику ендоскопа до слизової.

Етіологія гострого езофагіту дуже різноманітна. Залежно від шкідливого фактора виділяють кілька типів патологічного процесу: аліментарний, професійний, застійний, алергічний, радіаційний, лікарський, інфекційний та ін.

Аліментарний гострий езофагіт розвивається внаслідок впливу надмірно гарячої чи гострої їжі, а також міцних спиртних напоїв. Ушкодження стравоходу парами їдких лугів або кислот, солей важких металів, а також іншими речовинами, що використовуються на виробництві, відносять до професійних езофагітів. Запалення слизової застійного типу виникає при її подразненні їжею, що накопичилася, у разі стенозу або ахалазії кардії, дивертикулах стравоходу. При зміні реактивності організму, особливо в дитячому віці, формується гострий алергічний езофагіт (найчастіше такий стан розвивається при бронхіальній астмі, харчовій алергії). Слизова стравоходу також може пошкоджуватися під дією радіаційного опромінення. Прийом деяких препаратів (нестероїдних протизапальних засобів, тетрацикліну, доксицикліну та інших) провокує лікарський езофагіт (по суті він є хімічним, без опіку).

Викликати гострий езофагіт можуть також інфекційні агенти. Найчастіше реєструються випадки запалення слизової стравоходу, викликані збудниками дифтерії, скарлатини, кору, цитомегаловірусом, вірусом герпесу, мікобактеріями туберкульозу. На тлі пригнічення імунної системи цитостатичною або радіаційною терапією, прийомом імунодепресантів або при ВІЛ-інфекції викликати цей патологічний процес можуть збудники грипу, парагрипу, аденовіруси, гриби роду Candida.

Причиною гострого езофагіту може бути і масивне закидання вмісту шлунка і дванадцятипалої кишки при завзятому блюванні, у разі тривалої інтубації. Тяжке хімічне пошкодження виникає при прийомі кислот та лугів, концентрованого розчину перманганату калію (зазвичай такі випадки виникають у дітей при зберіганні небезпечних речовин у зоні їх доступу, а також у пацієнтів із суїцидальними спробами). Також гострий езофагіт розвивається при травматизації стравоходу сторонніми тілами, пошкодження парами анестетиків при виконанні інгаляційного наркозу.

Гострий езофагіт розвивається внаслідок дії дуже різноманітних факторів. Це відбивається як на патогенезі захворювання, а й у морфологічних змін і клінічної картині.

Катаральне запалення є найпоширенішою та найлегшою формою гострого езофагіту. Цей процес може розвиватися внаслідок практично всіх перерахованих вище причин. Морфологічним субстратом є набряк, гіперемія та лімфоцитарна інфільтрація слизової оболонки. Основними симптомами катарального езофагіту є відчуття печіння за грудиною, печія; рідко реєструються поколюючий або пекучий біль за грудиною. Всі ці ознаки посилюються під час їжі, внаслідок чого пацієнти іноді відмовляються від прийому їжі. Також характерна гіперсалівація, відрижка. Загальний стан пацієнта не страждає. Найчастіше клініка катарального гострого эзофагита самостійно регресує навіть проведення лікування.

Ерозивний гострий езофагіт є наслідком прогресування катарального. На поверхні слизової формуються ерозії різних розмірів, що іноді проникають у підслизовий шар. Симптоматика аналогічна така при катаральній формі, але прояви більш інтенсивні. У важких випадках дефекти слизової оболонки призводять до розвитку кровотеч.

Геморагічний гострий езофагіт розвивається при тяжких інфекційних захворюваннях з бактеріємією. На слизовій стравоходу утворюються множинні осередки мікрокрововиливань, характерна геморагічна ексудація. Клінічна картина визначається симптомами кровотечі з верхніх відділів шлунково-кишкового тракту: характерні кривава блювота, мелена, рясне відрижка слизом з кров’ю. Може виникати життєзагрозлива профузна кровотеча. Класичні симптоми езофагіту (біль, дисфагія) також мають місце, але відходять другого план.

Псевдомембранозний гострий езофагіт формується при дифтерії, скарлатину. Характерною особливістю цієї форми захворювання є утворення фібринозного ексудату, що формує на поверхні стравоходу сіру плівку. У важких випадках ексудат просочує всю слизову оболонку та підслизовий шар. Переважні симптоми – виражений біль, порушення ковтання. Під час блювання відокремлюються плівки, при цьому оголюється поверхня ерозій та виникають кровотечі.

Ексфоліативний гострий езофагіт Найчастіше має місце при хімічному пошкодженні стравоходу. На поверхні слизової оболонки утворюються щільні плівки, спаяні з тканинами, що підлягають. Їх відторгнення призводить до оголення великих виразок. Основні симптоми – виражена дисфагія, інтенсивний біль та кровотечі.

Флегмонозний гострий езофагіт розвивається при пошкодженні стінки стравоходу стороннім тілом (наприклад, коли слизову проколює рибну кістку). Дана форма є важкою, оскільки в патологічний процес залучаються навколишні тканини та органи, у тому числі середостіння. У зоні пошкодження формується вогнище гнійного запалення, підслизовий шар розплавляється, слизова оболонка некротизується, можливе її відшарування. Інтенсивний больовий синдром супроводжується інтоксикацією, яка визначає стан пацієнта; характерна гіперсалівація, блювання, припухлість шиї за пошкодження, обмеження її рухливості. Вкрай високий ризик перфорації стравоходу.

Некротичний гострий езофагіт є найважчою формою, що розвивається у пацієнтів з ослабленим імунітетом внаслідок інфекційного пошкодження. На слизовій оболонці утворюються множинні вогнища некрозу, які відторгаються з оголенням великих виразок, що довго не гояться. Формується рясний гнійно-геморагічний ексудат. Клініка визначається перебігом основного захворювання, на тлі якого виникають виражені болі та дисфагія.

У діагностиці даного захворювання важливу роль відіграє консультація гастроентеролога, вивчення анамнезу, що в більшості випадків дозволяє запідозрити певну клініко-морфологічну форму. Дані лабораторних методів дослідження неспецифічні, виявляють ознаки запалення (лейкоцитоз із нейтрофільним зрушенням, прискорення ШОЕ). Рентгеноскопія стравоходу дає можливість виявити нерівність його контурів, набряк складок слизової оболонки, наявність виразкових дефектів, а також порушення моторики, розширення просвіту внаслідок зниження тонусу. При флегмонозному гострому езофагіт визначається розширена тінь середостіння, зниження рухливості трахеї при диханні, при перфорації органу – ознаки емфіземи середостіння.

Найбільш інформативний метод діагностики – езофагоскопія. Залежно від форми патології виявляється набряк і гіперемія слизової оболонки стравоходу, слизові оболонки, гнійні або фібринозні нальоти, точкові крововиливи, різних розмірів виразкові дефекти, плівки фібрину, що легко знімаються (при псевдомембранозній формі) або спаянні з підлягають. При підозрі на флегмонозний гострий езофагіт проведення даного дослідження небезпечне через високий ризик перфорації органу.

Лікування гострого езофагіту залежить від етіології процесу. Вкрай важливо усунення ушкоджуючого фактора, терапія основної патології. Максимально має бути знижене навантаження на стравохід: призначається дієта №1 або повна відмова від харчування per os. При легких формах фармакотерапія полягає у призначенні антацидів, антисекреторних препаратів, прокінетиків, в’яжучих та обволікаючих засобів; при вираженому больовому синдромі застосовують аналгетики. Обов’язково використовують місцеві протизапальні препарати (нітрат срібла, танін, колоїдне срібло).

У разі підтвердженої інфекційної природи гострого езофагіту проводиться відповідне етіотропне лікування (антибіотики, противірусні лікарські засоби). При варіантах захворювання, що супроводжуються масивним ушкодженням слизової оболонки (флегмонозному, некротичному езофагіті), доцільний повний перехід на парентеральне харчування та введення препаратів; призначається масивна антибактеріальна та дезінтоксикаційна терапія. Виконується видалення стороннього тіла, що пошкодило стравохід, дренування вогнищ гнійного запалення (за наявності). У разі формування стриктур стравоходу проводиться бужування. При неефективності консервативної терапії, розвитку ускладнень (масивних кровотеч, перфорації), а також безуспішному бужуванні хірургічне лікування – виконується езофагопластика.

Прогноз та профілактика гострого езофагіту

Прогноз при діагностованому гострому езофагіті залежить від тяжкості ушкодження. У разі катарального, ерозивного варіанта повне одужання настає за кілька днів, тоді як флегмонозна та некротична форма є небезпечними для життя та супроводжуються високим ризиком ускладнень (масивних кровотеч, перфорації стравоходу, аспіраційної пневмонії). Специфічної профілактики цієї патології немає; важливим є своєчасне лікування захворювань, які можуть стати причиною гострого езофагіту.