Гострий гастродуоденіт

Гострий гастродуоденіт – гострий запальний процес, що стосується слизової оболонки шлунка (пілоричного відділу) та дванадцятипалої кишки. Виявляється втратою апетиту, нудотою, блюванням, диспепсичними явищами. З метою діагностики гострого гастродуоденіту застосовують езофагогастродуоденоскопію з біопсією, рентгенографію шлунка, різні методи виявлення H.pylori, антродуоденальну манометрію, електрогастрографію. Лікування включає раціональне харчування, ерадикацію інфекційних агентів (H.pylori, паразитів), антисекреторні препарати та ліки для корекції моторики, симптоматичну терапію.

Гострий гастродуоденіт – одна з найпоширеніших гастроентерологічних патологій, оскільки вказівка ​​на це захворювання в анамнезі є практично у кожного дорослого жителя планети. Гастродуоденіт є одним із різновидів гострого гастриту, коли запальний процес поширюється зі шлунка на слизову оболонку ДПК. Особливість даного захворювання полягає в тому, що третина пацієнтів взагалі не мають клінічних проявів (або захворювання протікає в прихованій формі), а в інших верифікувати локалізацію запального процесу дозволяють лише інструментальні методи. Чоловіки звертаються за медичною допомогою з цим діагнозом утричі частіше, ніж жінки. Виявити гастродуоденіт можуть у будь-якому віці, проте з роками збільшується частота переходу захворювання на хронічну форму.

Гострий гастродуоденіт є мультифакторним захворюванням, і для його розвитку необхідний одночасний вплив кількох патологічних агентів. Усі чинники поділяються на дві групи: внутрішні та зовнішні. До внутрішніх причин формування гострого гастродуоденіту відносять посилення утворення кислоти в шлунку, пригнічення слизутворення, збій гормональної регуляції травлення та порушення роботи печінки та жовчовивідних шляхів внаслідок їхньої патології. До зовнішніх причин відносять інвазію інфекційних та паразитарних агентів (H.pylori, лямблії, цитомегаловірус), вплив різних хімічних та фізичних факторів (температура їжі, гострі страви, пестициди та інші агресивні речовини, алкоголь).

Вплив внутрішніх патологічних факторів зазвичай призводить до ослаблення захисних механізмів у слизовій оболонці шлунка та ДПК, що створює сприятливі умови для розвитку запального процесу, зумовленого зовнішніми факторами. Запальний процес може прогресувати, призводячи до виникнення у слизовій оболонці ерозивних та виразкових змін. Несвоєчасна діагностика цього стану, нераціональне лікування може закінчитися переходом захворювання на хронічну форму.

Незважаючи на те, що гастрит та дуоденіт у багатьох класифікаціях розглядаються як два окремі захворювання, насправді вони мають багато спільного та вкрай рідко розвиваються ізольовано. Саме через загальну етіологію та патогенез цих нозологічних одиниць у класифікацію включили таке поняття, як гастродуоденіт. Вплив агресивних патологічних факторів впливає не тільки на слизову оболонку шлунка, але і на дванадцятипалу кишку, а гострий гастрит, що зберігається, підтримує запальний процес в ДПК.

Гострі гастродуоденіти поділяють на первинні (обумовлені зовнішніми факторами) та вторинні (розвиваються під впливом внутрішніх причин, інших захворювань); поширені та локалізовані; із збереженою або зміненою секрецією шлунка (підвищеною, зниженою); окремо виділяють рідкісні види гострих гастродуоденітів (наприклад, цитомегаловірусний). За результатами ендоскопічного дослідження розрізняють гострий гастродуоденіт катаральний (поверхневий), виразково-ерозивний, з переважанням атрофічних чи гіперпластичних процесів. Гістологічне вивчення біоптатів дозволяє визначити такі зміни при гострому гастродуоденіті: запалення легкого, помірного, тяжкого ступеня; атрофія слизової оболонки; кишкова метаплазія.

Поява клінічних ознак гострого гастродуоденіту зазвичай чітко пов’язана з впливом етіологічного фактора: буквально за кілька годин після переїдання, вживання неякісної їжі, алкоголю людина відчуває сильну слабкість, запаморочення, нудоту. Шкіра стає блідою, холодною, пацієнт може пред’являти скарги на тремтіння у пальцях, серцебиття, підвищення температури. Через деякий час нудота переходить у блювання з’їденою їжею з домішкою слизу, іноді з прожилками крові. Також нерідко на висоті захворювання виникає діарея, що в майбутньому змінюється запорами. Слід звернути увагу на те, що поєднання нудоти, слабкості та запаморочення при гострому гастродуоденіті часто трактується як ознака ураження ЦНС, призводить до пізнього діагностування запального процесу шлунково-кишкового тракту та погіршення стану хворого.

Біль при гострому гастродуоденіті зазвичай виникає раптово, спочатку перебуваючи у верхній половині живота, а потім локалізуючись в епігастрії та лівому підребер’ї. Виражений больовий синдром при гострому гастродуоденіті пов’язують з набряком слизової оболонки ДПК, через що паралізується робота гладкої мускулатури тонкої кишки, набрякає фатерів сосок і порушується евакуація жовчі та панкреатичного соку з жовчовивідних шляхів. Також велике значення у виникненні больового синдрому має розтягнення запаленого шлунка та дванадцятипалої кишки харчовими масами, травними соками. Для гострого гастродуоденіту характерно ослаблення болю в положенні навпочіпки, на лівому боці. На відміну від загострення виразкової хвороби, прийом антацидів при гострому гастродуоденіті не має болезаспокійливого ефекту.

Печія частіше турбує чоловіків молодого віку, причому її виникнення не пов’язане із зміною кислотності шлунка, а зумовлене гіперсекрецією його слизової оболонки. Діарея ж пов’язана з гіперпродукцією травних соків у запаленій дванадцятипалій кишці, а також супутнім ураженням підшлункової залози. До появи таких симптомів, як слабкість, запаморочення, головний біль, тремор пальців рук, серцебиття та болі в ділянці серця приводять гормональні та рефлекторні розлади, пов’язані з вираженим запальним процесом у шлунку та ДПК, інтоксикацією організму.

Різноманітність симптомів, притаманних багатьох захворювань травної системи, призводить до того, що діагноз гострий гастродуоденіт не завжди може бути верифікований при першому огляді пацієнта. До того ж, як уже говорилося вище, поєднання нудоти з ознаками ураження центральної нервової системи може призвести до необґрунтованого спрямування пацієнта до невролога та інших профільних фахівців. Консультація гастроентеролога у всіх спірних випадках допоможе швидко виставити правильний діагноз та своєчасно розпочати лікування.

Основну роль діагностиці гострого гастродуоденіту має консультація лікаря-ендоскопіста. Грамотно проведена езофагогастродуоденоскопія з ендоскопічною біопсією слизової оболонки, морфологічне дослідження біоптатів дозволить визначити ступінь та поширеність запального процесу (гастрит, бульбіт), характер змін у слизовій оболонці (проліферативні чи атрофічні). Так як у виникненні гострого гастродуоденіту має значення інвазія H.pylori, використовуються різні методики її виявлення: визначення хелікобактер у калі методом ІФА, ПЛР-діагностика, визначення антитіл до хелікобактер у крові, дихальний тест.

Визначити ступінь порушення моторно-евакуаторної функції шлунка та дванадцятипалої кишки дозволяють такі дослідження, як рентгенографія шлунка з використанням барієвої суспензії, електрогастрографія, антродуоденальна манометрія. Внутрішньошлункова pH-метрія дає можливість виявити порушення секреції соляної кислоти в шлунку (тобто протікає гострий гастродуоденіт з нормальною, підвищеною або зниженою секрецією). Проведений комплекс ендоскопічних та гістологічних досліджень дозволяє диференціювати гострий гастродуоденіт з виразковою хворобою шлунка та ДПК, диспепсією функціонального характеру.

Тяжкий перебіг гострого гастродуоденіту може вимагати госпіталізації пацієнта у відділення гастроентерології. На сьогоднішній день призначення певної дієти вважається необґрунтованим, рекомендується лише харчуватися раціонально і уникати продуктів, які можуть викликати погіршення стану. Якщо у процесі обстеження виявлено інфекційні агенти (стафілокок, хеликобактерная інфекція, паразитози), призначається антибактеріальна чи антипаразитарна терапія.

Якщо дослідження секреторної функції шлунка виявило підвищену кислотність шлункового соку, або було достовірно верифіковано хелікобактерну інфекцію, використовуються блокатори протонної помпи, Н2-гістамінових рецепторів. Якщо секреція соляної кислоти значно знижена, в лікуванні може використовуватися соляна кислота. Також застосовуються модулятори моторики: дротаверин, метоклопрамід. Доповнити етіопатогенетичну терапію можуть симптоматичні препарати: спазмолітики, пробіотики, препарати на лікування діареї, вітамінні комплекси тощо.

Прогноз та профілактика гострого гастродуоденіту

Прогноз при гострому гастродуоденіті в цілому сприятливий, проте не варто забувати про можливий перехід захворювання на хронічну форму. Для попередження гострого гастродуоденіту слід раціонально харчуватися, відмовитися від куріння та алкоголю, уникати стресів. Також потрібно щорічно проходити профілактичні огляди у терапевта для своєчасного виявлення бактерійної інфекції.