Гострий гнійний тиреоїдит

Гострий гнійний тиреоїдит (ОГТ) – це гостре інфекційне захворювання щитовидної залози, що супроводжується виділенням гнійного ексудату. Основні симптоми – інтенсивні болі в передній частині шиї, що іррадіюють до вух і щелеп, відчуття розпирання залози, лихоманка з різким збільшенням температури до 39-40 ° С. Можливе утворення абсцесу, його розтин назовні, в трахею або середостіння. Діагноз встановлюється за клініко-анамнестичними даними, результатами клінічного дослідження крові, УЗД та біопсії щитовидної залози. Лікування включає прийом антибіотиків, антигістамінних засобів, дезінтоксикаційну терапію, розтин та дренування абсцесу.

Тиреоїдит, або струміт – ураження щитовидної залози запального характеру. Може бути гнійним чи негнійним, гострим чи хронічним. Гострий перебіг гнійного тиреоїдиту спостерігається при бактеріальному, рідше при грибковому чи паразитарному інфікуванні залізистої тканини. Патологія діагностується рідко, що зустрічається не більше 1% від усіх тиреоїдитів. Сприятливими факторами є вагітність та періоди менструації, у зв’язку з цим серед жінок поширеність у 4-6 разів вища, ніж серед чоловіків. Відзначаються піки захворюваності пізньої осені та взимку, коли підвищується частота простудних інфекцій та їх ускладнень – ангін, пневмоній, синуситів, отитів.

У більшості випадків захворювання провокується бактеріями – стафілококами, стрептококами, пневмококами. Запалення залози розвивається на тлі зниження активності імунної системи, спричиненого інфекцією, стресом, вагітністю, пологами, хірургічною операцією. До етіологічних факторів відносять:

• Бактеріальні інфекції органів дихання. Найчастіше джерелом патогенів стає вогнище у респіраторній системі. Поширеними захворюваннями, які провокують тиреоїдит, є пневмонія, гострий тонзиліт, синусит.
• Бактеріальні щелепно-лицеві інфекції. Іноді патологію провокують інфекційні ураження ротової порожнини, лімфовузлів, слинних залоз, кісток або м’яких тканин обличчя та шиї. Тому в групі ризику розвитку гнійного тиреоїдиту знаходяться пацієнти з карієсом, пульпітом, гінгівітом, стоматитом, остеомієлітом кісток лицьового скелета.
• Грибкові та паразитарні інфекції. Гострі тиреоїдити паразитарної та грибкової природи діагностуються рідко, можуть виявлятися у пацієнтів з ехінококозом та актиномікозом.
• Сифіліс. Для сифілітичної інфекції характерний гострий і підгострий перебіг тиреоїдиту. Гнійні гострі форми зустрічаються дуже рідко.

Збудники інфекції надходять до щитовидної залози з лімфатичних або кровоносних судин. Виникає запальна реакція на обмеженій ділянці або дифузно по всьому органу. Переважно уражається ліва частка. На етапі альтерації бактерії контактують із залізистою тканиною, провокують пошкодження та загибель клітин. З клітинних структур вивільняються ферменти, в оточуючій сполучній тканині порушується метаболізм, накопичуються недоокислені продукти обміну, розвивається ацидоз. Судини розширюються, кровопостачання посилюється, виникає місцева гіперемія та гіпертермія.

Збільшується проникність капілярних стінок, через них у зону ураження виходять лейкоцити, макрофаги та плазма. Утворюється набряк, що подразнює нервові закінчення, утворюється больовий синдром. Процес запалення регулюється гістаміном, серотоніном, цитокінами, елементами системи згортання крові. Зруйновані поліморфноядерні лейкоцити, бактерії, тканинні фрагменти, продукти протеолізу тканин, білки та інші сполуки стають компонентами гною. Формується абсцес – гнійна порожнина. У ураженому ділянці залози припиняється процес секреції гормонів, але дефіцит швидко компенсується посиленням їхньої продукції здорових областях. Потім абсцес розкривається, утворюється нориць на шкірі або вміст виливається в область середостіння, трахею. Тканини починають відновлюватися, регенерація походить від периферії до центру.

Захворювання починається раптово. Температура різко підвищується до 38-40 ° С, самопочуття погіршується, з’являється лихоманка, озноб, м’язові та головні болі, посилюється слабкість. Передня частина шиї червоніє, набрякає. Виникає інтенсивний біль, що іррадіює до щелеп, вух, мови. Біль пульсуючий, домінує серед інших симптомів, відчувається як нестерпний. Больові відчуття помітно посилюються при рухах головою, гучної мови, ковтанні, кашлі. Додається відчуття тиску та розпирання в районі вогнища запалення. В ділянці щитовидної залози пальпується щільний болісний інфільтрат.

Симптоми гіпотиреозу відсутні, оскільки функції залози залишаються збереженими. Лімфатичні вузли шиї запалюються, стають болючими та збільшуються у розмірах. Самопочуття пацієнтів швидко погіршується. Наростають ознаки інтоксикації – посилюється загальна слабкість, ломота у суглобах та м’язах, головний біль, частішає серцебиття. Загальний стан тяжкий. Формується абсцес, у зоні інфільтрату утворюється вогнище флюктуації. Розтин частіше відбувається всередину (трахея, органи середостіння), рідше – назовні. Після цього температура тимчасово знижується.

Найбільш несприятливим варіантом перебігу захворювання є розтин абсцесу в навколишні тканини. Попадання гною в середостіння здатне призвести до медіастиніту, трахею – до аспіраційної бронхопневмонії. Розповсюдження інфекції в ділянку серця пов’язане з ризиком виникнення гнійного перикардиту. При утворенні гнійних набряків у зоні судин шиї можливі тромбози, інфікування оболонок і тканин головного мозку з подальшим розвитком енцефаліту та менінгіту. Найважчим ускладненням гнійного струмиту є сепсис, пов’язані з ймовірністю летального результату. У поодиноких випадках після гострого бактеріального тиреоїдиту (зазвичай – дифузного) діагностується гіпотиреоз.

На початковому етапі пацієнти зазвичай звертаються до терапевта зі скаргами на біль та відчуття розпирання, дискомфорту на передній стінці шиї, утруднення при ковтанні, підвищену температуру, пропасницю. При виявленні інфільтрату у зоні щитовидної залози лікар видає направлення на консультацію до ендокринолога. Підозра на ОГТ виникає у фахівця при виявленні в анамнезі інфекційних хвороб, таких як синусит, тонзиліт, пневмонія та деякі інші. Для підтвердження передбачуваного діагнозу та диференціації гострої гнійної форми хвороби з підгострим тиреоїдитом, гострим негнійним тиреоїдитом, аутоімунним тиреоїдитом, крововиливом у залозу та анапластичним раком проводяться такі дослідження:

• Огляд. При пальпації на передній поверхні шиї визначається хвороблива, збільшена щитовидна залоза. На стадії інфільтрації запалення вогнище запалення щільне, при гнійному розправленні та формуванні абсцесу – розм’якшене. Шкіра гіперемована. Лімфовузли на шиї збільшені, болючі. Загальна температура тіла підвищена.
• Лабораторні випробування. У загальному аналізі крові визначаються ознаки запального процесу: високі показники нейтрофілів, зсув лейкограми вліво, помірковано прискорена ШОЕ. Для диференціальної діагностики гострої та хронічної форм тиреоїдитів виконують тест на рівень тиреоїдних гормонів. При гострому процесі показники залишаються нормальними.
• Ультразвукове сканування. УЗД щитовидної залози проводиться з метою виявлення абсцесу. За даними сонографії виявляється наявність ехонегативного вогнища (осередків) – ділянки з рідким вмістом, збільшені шийні лімфатичні вузли. Отримана інформація необхідна вирішення питання проведення хірургічного дренування.
• Біопсія тканини залози. У сумнівних випадках призначається тонкоголкова аспіраційна біопсія. У матеріалі пробної пункції залози є гній. У ході діагностичної процедури можливе введення антибіотика безпосередньо у уражену тканину.

Пацієнти госпіталізуються до відділення хірургії, після завершення гострого періоду прямують на амбулаторне спостереження до ендокринолога. Лікування націлене на усунення вогнища інфекції, усунення важкої симптоматики та попередження ускладнень, пов’язаних з небезпекою мимовільного розтину абсцесу. Комплексний терапевтичний підхід включає три напрями медичної допомоги:

• Антибіотикотерапію. Спочатку призначаються препарати широкого спектра дії, зазвичай використовуються пеніциліни або цефалоспорини. При отриманні вмісту гнійного вогнища проводиться аналіз визначення чутливості флори до антибіотиків для подальшого вибору найбільш ефективного лікарського засобу.
• Дезінтоксикаційну та протизапальну терапію. Для зниження активності запальних процесів застосовують антигістамінні препарати (блокатори H1-гістамінових рецепторів) антисеротонінові засоби (блокатори серотонінових рецепторів). Програма дезінтоксикації включає внутрішньовенні вливання сольових та плазмозамінних розчинів, інтенсивний питний режим.
• Дренування порожнини абсцесу. За наявності порожнини, що сформувалася, показана хірургічна операція: абсцес розкривають, видаляють пошкоджені тканини, встановлюють дренаж, по якому назовні виводиться гнійна рідина. Процедура виконується в ранні терміни, щоб запобігти мимовільному розриву гнійника та інфікування навколишніх тканин.

Гострий тиреоїдит інфекційної природи не порушує функції щитовидної залози та добре піддається терапії антибіотиками. Прогноз захворювання сприятливий. Профілактика заснована на своєчасному та адекватному лікуванні гострої інфекції, регулярної санації хронічних вогнищ. Рекомендується регулярно проходити огляди у ЛОР-лікаря та стоматолога, дотримуватися гігієни порожнини рота, горла, носа та вух, у періоди епідемій респіраторних захворювань вживати відповідних запобіжних заходів. При гострих інфекціях слід суворо дотримуватись усіх призначень лікаря, не переривати лікування самостійно навіть при поліпшенні самопочуття.