Гострий обструктивний бронхіт

Гострий обструктивний бронхіт – запалення бронхіального дерева, що супроводжується синдромом обструкції бронхів, переважно дрібного та середнього калібру. Основною ознакою гострого обструктивного бронхіту служить експіраторна задишка, що виникає на тлі кашлю, нападів ядухи, підвищення температури, свистячих або вологих хрипів. Окрім даних клінічної картини, у діагностиці використовуються спірометрія, пневмотахографія, рентген легень. Сучасні алгоритми терапії гострого обструктивного бронхіту включають застосування бронхолітиків, муколітиків, відхаркувальних засобів, інгаляційних глюкокортикостероїдів, масажу.

Гострий обструктивний бронхіт – клінічний варіант гострого бронхіту, для якого характерне порушення прохідності бронхів внаслідок набряку слизової оболонки, скупчення бронхіального секрету та гіперреактивності бронхів. Захворювання найбільш типове для дитячого віку. За даними досліджень у галузі пульмонології та педіатрії, близько 20-25% всіх гострих бронхітів у дітей протікають із явищами бронхообструкції. Крім обструктивного бронхіту, у дітей часто розвиваються інші гострі обструктивні синдроми: ларинготрахеїт (круп), бронхіоліт, бронхіальна астма. Критеріями гострого обструктивного бронхіту є збереження симптомів запалення бронхів до 3 тижнів за наявності задишки експіраторного типу.

Найчастіше гострий обструктивний бронхіт має інфекційно-алергічний генез. Як правило, ураження нижніх дихальних шляхів передує перенесена ГРВІ: грип, респіраторно-синцитіальна, риновірусна, аденовірусна, ентеровірусна інфекція, парагрип та ін. При цьому власне бронхообструкція частіше виникає у осіб з обтяженим алергічним анамнезом.

Висока поширеність гострого обструктивного бронхіту серед дітей дошкільного віку зумовлена ​​анатомо-фізіологічними передумовами. Імунна система дітей цієї вікової групи відрізняється незрілістю (недостатня секреція інтерферонів, імуноглобулінів G та A, обмежена активність комплементу, незрілість Т- та В-лімфоцитів тощо), що супроводжується підвищеною сприйнятливістю до інфекцій. Поряд з особливостями будови та функціонування респіраторного тракту (малий діаметр бронхів, пухкість слизової оболонки, підвищена секреція слизу, мукоциліарна недостатність та ін.) ці фактори створюють умови для бронхообструкції.

Механізм розвитку бронхообструктивного синдрому пов’язаний з гіперплазією та набряком слизової оболонки респіраторного тракту та меншою мірою – з бронхоспазмом. Вірусні агенти викликають пошкодження слизової оболонки бронхів та запускають ланцюжок імунологічних реакцій, внаслідок яких відбувається вивільнення медіаторів. Останні (гістамін, серотонін, лейкотрієни, простагландини та ін.) викликають посилення проникності судин, набряк бронхів (з потовщенням усіх шарів бронхіальної стінки), гіперсекрецію та підвищену в’язкість слизу, гіперреактивність бронхів. Зрештою, це призводить до порушення прохідності дихальних шляхів. Деякі дослідники розглядають бронхообструкцію як захисний механізм, що перешкоджає проникненню інфекційних агентів у легеневу паренхіму – спостереження показують, що гострий обструктивний бронхіт дуже рідко ускладнюється бактеріальною пневмонією.

Фактори довкілля, що істотно підвищують ризик виникнення бронхообструкції, включають пасивне та активне куріння, забрудненість атмосфери інгаляторними ірритантами (парами бензину, аміаку, хлору, двоокису сірки), метеофактори (холодне повітря, підвищену вологість або сухість повітря). Гострий обструктивний бронхіт зазвичай зустрічається у дітей, що часто хворіють.

Початкова клінічна картина визначається симптомами тієї респіраторної інфекції, яка дала поштовх до розвитку гострого обструктивного бронхіту. Утруднене дихання з’являється вже на першу-другу (іноді на третю-п’яту) добу. Частота дихання збільшується до 25 і більше на хвилину; видих стає подовженим, галасливим, свистячим, чутним з відривом (дистанційні хрипи). Чим молодша дитина, тим більше виражені ознаки дихальної недостатності (тахіпное, занепокоєння, періоральний ціаноз, прагнення зайняти вимушене становище).

Хворих на гострий обструктивний бронхіт турбує малопродуктивний, нападоподібний кашель, що посилюється в нічний час. На участь допоміжної мускулатури у диханні вказують втягнення міжреберних проміжків та надключичних ямок, роздування крил носа. Температура тіла може бути нормальною чи субфебрильною. Про перебіг інфекційного процесу свідчать ознаки порушення загального самопочуття: слабкість, астенія, біль голови, зниження апетиту, підвищене потовиділення.

Симптоми гострого обструктивного бронхіту зберігаються від одного до двох-трьох тижнів. При повторенні епізодів захворювання протягом року 2–3 рази і більше виставляється діагноз «обструктивний бронхіт, що рецидивує». Гострий та рецидивуючий бронхообструктивний синдром можуть ускладнюватись приєднанням бактеріального запалення, формуванням хронічного обструктивного бронхіту, деформуючого бронхіту, бронхіальної астми.

Зазвичай для підтвердження діагнозу достатньо огляду та аналізу фізикальних даних. На користь гострого обструктивного бронхіту свідчить його зв’язок із вірусним захворюванням, наявність тахіпное та подовженого видиху. Грудна клітка збільшена у передньо-задньому розмірі; перкуторно над легенями визначається тимпаніт. При аускультації вислуховується жорстке дихання з множинними хрипами, що дзижчать.

Рентгенографія легень виявляє двостороннє посилення легеневого малюнка та розширення коренів, вказує на підвищене здуття легень (сплощення та низьке стояння куполів діафрагми, горизонтальне положення ребер, посилення прозорості легеневих полів). Зрушення у периферичній крові відповідають вірусній інфекції (нейтрофільний лейкоцитоз, збільшення ШОЕ). Показники газового складу крові можуть бути в межах норми або незначно змінені.

Методи дослідження функції зовнішнього дихання (спірометрія, пневмотахографія) вказують на зниження шлунково-кишкового тракту та порушення бронхіальної прохідності. Гострий обструктивний бронхіт вимагає проведення диференціальної діагностики з гострим бронхіолітом, кашлюком, бронхіальною астмою, сторонніми тілами бронхів.

Терапія гострого обструктивного бронхіту проводиться амбулаторно. Госпіталізації потребують діти раннього віку із середньоважкою та тяжкою формою бронхообструкції. Призначається щадний режим, виключається контакт з подразниками (парфумерією, пилом, побутовою хімією, сигаретним димом та ін.). З метою розрідження мокротиння та полегшення її евакуації з дихальних шляхів рекомендується достатній водний режим, зволоження повітря у кімнаті, перкуторний масаж грудної клітки, позиційний дренаж.

Раціональна патогенетична терапія дозволяє уникнути розвитку тяжких форм гострого обструктивного бронхіту та його хронізації. Тому основна роль у лікуванні відводиться протизапальним, бронхолітичним та муколітичним препаратам. З бронхолітиків зазвичай використовуються еуфілін, теофілін; доцільним є призначення бета-2-адреноміметиків (сальбутамол, тербуталін) в інгаляціях або через небулайзер. Муколітичний і відхаркувальний ефект мають бромгексин і амброксол (у формі сиропу, таблеток, інгаляцій). Режим та дозування підбираються педіатром або пульмонологом відповідно до віку пацієнта. Як протизапальна терапія рекомендується використання фенспіриду, інгаляційних глюкокортикостероїдів. Призначення протикашльових засобів центральної дії при гострому бронхіті обструктивному небажано.

Ефективні процедури, що відволікають (баночний масаж, гарячі ножні та ручні ванни), фізіолікування (УВЧ, лазер, електрофорез). Тяжкі форми бронхообструкції вимагають проведення оксигенотерапії. Для боротьби із збудниками респіраторної інфекції використовуються препарати рекомбінантного інтерферону; антибіотикотерапія виправдана лише у разі підозри на гостру пневмонію.

Прогноз та профілактика гострого обструктивного бронхіту

Приблизно у 30-50% дітей, які перенесли гострий бронхіт обструктивний, епізоди бронхообструкції повторюються протягом року на тлі нової вірусної інфекції. Найчастіше обструктивний компонент зникає віком старше 3-4-х років. Наявність алергічної схильності значно підвищує можливість хронізації обструктивного бронхіту. Для зниження ризику захворюваності рекомендується загартовування, обмеження контакту з інфекційними та алергічними агентами, санація хронічних інфекційних вогнищ. При рецидивному обструктивному бронхіті показана консультація алерголога-імунолога та пульмонолога.