Гострий періодонтит

Гострий періодонтит – гострий запальний процес у зубній зв’язці, що утримує корінь зуба в кістковій альвеолі щелепи. При гострому періодонтит з’являються ниючі або різкі пульсуючі локальні болі, гіперемія та набряк ясен, відчуття «збільшеного» зуба, його рухливість, іноді набряклість тканин обличчя, лімфаденіт. Діагноз гострого періодонтиту ставиться за даними огляду ротової порожнини, анамнезу та скарг хворого, електроодонтометрії, рентгенографії. При гострому періодонтиті проводиться розтин, обробка та пломбування кореневих каналів, призначаються антибіотики та анальгетики, фізіолікування; при необхідності провадиться видалення зуба.

Гострий періодонтит – запалення сполучної тканини, що з’єднує цемент кореня зуба з альвеолярною пластинкою. У структурі стоматологічних захворювань гострі та хронічні періодонтити займають третє місце після карієсу та пульпіту. Серед патології періодонту кількість випадків гострого періодонтиту залишається на стабільно високому рівні. Гострий періодонтит спостерігається переважно у пацієнтів молодого віку (18-40 років), тоді як хронічний періодонтит діагностується в осіб старше 60 років. У терапевтичній стоматології гострі та хронічні періодонтити є найчастішою причиною передчасної втрати зубів.

Причинами гострого періодонтиту можуть стати інфекція, гостра травма зуба або механічна травма періодонту ендоканальними інструментами, контакт із сильнодіючими хімічними та лікарськими речовинами. У 95-98% випадків гострий періодонтит є ускладненням запущеної форми карієсу, що призводить до гострого пульпіту. Розповсюдження інфекційного запалення з пульпи на тканині періодонту відбувається через верхівковий отвір кореневого каналу.

Збудниками гострого періодонтиту є асоціації мікроорганізмів: стрептококів (негемолітичного, зеленого, гемолітичного), стафілококів, дріжджоподібних грибів, актиноміцетів та ін. Вплив на періодонт мікробів, їх токсинів, продуктів некрозу пульпи провокує в ньому гострі. При гострому періодонтиті можливе поширення інфекції з навколишніх тканин (при гінгівіті, гаймориті), а також гематогенним та лімфогенним шляхом (при грипі, ангіні, скарлатині).

Гострий періодонтит може бути результатом гострої травми зубів (забитого місця, вивиху, перелому кореня), що супроводжуються розривом судинно-нервового пучка і зміщенням зуба. У розвитку гострого періодонтиту певну роль грає механічна травма, завдана при обробці кореневого каналу гострими інструментами, неправильною постановкою штифтів. Гострий медикаментозний періодонтит розвивається при виведенні за верхівку кореня пломбувального матеріалу, потраплянні в тканини періодонту сильнодіючих лікарських або хімічних засобів (миш’яку, формаліну, резорцину), розвитку алергічних реакцій на ці препарати.

Класифікація гострого періодонтиту

За клінічним перебігом періодонтити поділяють на гострі (серозний, гнійний), хронічний (фіброзний; гранулюючий; гранулематозний) та хронічний у стадії загострення.

За етіологією прийнято виділяти інфекційні та неінфекційні (травматичні, медикаментозні) гострі періодонтити. Гострий інфекційний періодонтит може бути первинним (наслідком нелікованого глибокого карієсу, пульпіту або захворювань пародонту) та вторинним (спричиненим ятрогенними причинами). По локалізації запального вогнища виділяють верхівковий та крайовий гострий періодонтит; за рівнем поширення – локальний та дифузний.

У своєму розвитку гострий періодонтит проходить 2 фази: інтоксикації та ексудації.

У фазу інтоксикації хворий з гострим періодонтитом пред’являє скарги на ниючий, чітко локалізований біль у зубі, що посилюється при постукуванні по ньому та прикушуванні. Тривалий тиск на зуб при змиканні щелеп призводить до тимчасового стихання болю. Уражений зуб має каріозну порожнину або постійну пломбу. Рот вільно відкривається; слизова ясна в ділянці зуба змінена, припухлості не відзначається; зуб стійкий, має звичайний колір.

Виразність симптоматики гострого періодонтиту у фазу ексудації залежить від характеру ексудату. При серозній формі відчуваються безперервні локальні болі, невелика гіперемія та набряклість ясен навколо хворого зуба. Регіонарні лімфовузли збільшені незначно, трохи болісні; загальний стан пацієнта задовільний.

Серозне запалення триває не більше 1-2 діб і переходить у гнійну форму гострого періодонтиту з яскраво вираженою клінічною картиною. Спостерігаються інтенсивні пульсуючі болі, що йдуть по ходу гілок трійчастого нерва, що різко загострюються при прийомі їжі, тепловому впливі, дотику, фізичному навантаженні. Виникає відчуття збільшеного, чужорідного зуба; гіперемія, припухлість та ущільнення ясна; рухливість зуба. Може відзначатися виражений колатеральний набряк навколощелепних м’яких тканин, що виявляється асиметричністю та припухлістю тканин обличчя.

Гострий гнійний періодонтит супроводжується регіонарним лімфаденітом, погіршенням загального стану: нездужанням, слабкістю, лихоманкою, порушенням сну та апетиту. Гострий періодонтит викликає реактивні перифокальні зміни в навколишніх тканинах (кісткових стінках альвеоли, періості альвеолярного відростка, навколощелепних м’яких тканинах) і може призвести до розвитку гострого періоститу, навколощелепного абсцесу, флегмони, остеомієліту. Гострий гнійний періодонтит може бути джерелом стрептококової сенсибілізації організму та провокувати розвиток гломерулонефриту, ревматичного ураження суглобів та серцевих клапанів, гострого сепсису.

Діагностика гострого періодонтиту здійснюється стоматологом на підставі суб’єктивних скарг пацієнта, огляду ротової порожнини, даних анамнезу, електроодонтометрії, рентгенологічного та бактеріологічного досліджень. Електроодонтодіагностика при гострому періодонтиті показує відсутність реакції пульпи, що свідчить про її некроз. Патологічні зміни на рентгенограмах можуть бути відсутніми, іноді відзначається розширення періодонтальної щілини, нечіткість кортикальної пластики альвеоли.

Диференціальна діагностика допомагає відрізнити гострий періодонтит від загострення хронічного верхівкового періодонтиту, гострого дифузного пульпіту, хронічного гангренозного пульпіту, що загострився, нагноєння кореневої кісти, одонтогенного синуситу, періоститу або остеомієліту.

Лікування гострого періодонтиту переважно консервативне і спрямоване на усунення запального процесу в періодонті, запобігання поширенню гнійного ексудату в навколишні тканини та відновлення функції ураженого зуба.

При гострому гнійному періодонтит під провідниковою або інфільтраційною анестезією виконується розтин кореневих каналів з видаленням продуктів розпаду пульпи та розширенням отвору верхівки для відтоку ексудату. Якщо гострий періодонтит супроводжується сильним набряком і абсцесом, канали залишають відкритими, проводять антисептичну санацію (полоскання, промивання, введення препаратів). Дренування іноді виконують через ясенну кишеню, при абсцесі – через розріз по перехідній складці.

Призначаються антибактеріальні препарати, анальгетики, антигістамінні засоби. З метою усунення запалення проводяться інфільтраційні блокади розчинами анестетиків з лінкоміцином по ходу альвеолярного відростка в області ураженого та 2-3 сусідніх зубів. Ефективно впливають на осередок запалення УВЧ, мікрохвильова терапія, лікарський електрофорез.

Після стихання гострих запальних явищ виконується механічна та медикаментозна обробка кореневих каналів; за відсутності больових відчуттів та ексудації – пломбування каналів. Лікування гострого медикаментозного періодонтиту спрямоване на видалення подразнюючого агента з кореневих каналів із застосуванням механічної обробки, антидотів та протизапальних нестероїдних препаратів, що знижують відділення ексудату. При гострому травматичному періодонтит з повним вивихом зуба проводять його реплантацію.

У разі значного руйнування зуба, непрохідності каналів, нерезультативності консервативної терапії та наростання запальних явищ застосовуються хірургічні методи – екстракція зуба, гемісекція, резекція верхівки кореня.

Прогноз та профілактика гострого періодонтиту

Адекватна та своєчасна консервативна терапія гострого періодонтиту в більшості випадків призводить до стихання запалення та збереження зуба. У відсутність лікування гнійний процес з періодонту поширюється на навколишні тканини з розвитком запальних захворювань щелепно-лицьової області. Неграмотна лікувальна тактика щодо гострого періодонтиту сприяє формуванню хронічного запального процесу у періодонті.

Профілактика гострого періодонтиту полягає в регулярних гігієнічних процедурах, санації ротової порожнини, своєчасному лікуванні патологічних одонтогенних вогнищ.